Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Тема 3. Політичні думки стародавнього світу. Середньовіччя та Відродження

Політологія - Брегеда А. Ю.

Політологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 1999. — 108 с.

Історія соціально-політичних вчень як одна з найважливіших складових духовного стану людства. Перші спроби пояснення суспільно-політичних порядків у період розкладу общинного устрою та виникнення класового суспільства.

Патріархально-патерналістська концепція держави у Стародавньому Китаї.

Вибір форми політичного ладу в Греції. Політичні ідеї Сократа, Плато-на й Арістотеля.

Політична думка Середньовіччя та Відродження. Християнська док-трина держави. Фома Аквінський про суспільство, державу і право.

Політична думка епохи Відродження. Нікколо Макіавеллі як виразник інтересів бюргерства та буржуазії. Нікколо Макіавеллі про суть політичної влади, цілі й засоби політичної діяльності, мистецтво державного управління.

Розглядаючи питання про політику та політичні вчення у Стародав-ньому світі необхідно звернути увагу на те, що історія соціально-політичних учень є однією із найважливіших складових духовного світу людства. Вона виступає як результат діяльності багатьох поколінь мисли-телів, що цікавилися проблемами суспільного й державного устрою, політикою, взаємовідносинами особистості й суспільства. Вивчаючи історію соціально-політичної думки, ми не тільки задовольняємо законний інтерес до минулого: ідеї, що з’явилися протягом історичного розвитку людства, продовжують справляти вплив на сучасні соціально-політичні процеси. Завдяки духовним контактам, взаємовпливу різних учень, «спадковості» їх розвитку формувалися універсальні, загальні для всіх лю-дей цінності.

Слід зосередити увагу на тому, що перші спроби пояснити суспільні порядки бачимо ще за часів розкладу общинного устрою та виникнення класового суспільства. У міфах стародавніх єгиптян та індусів, вавилонян і китайців, персів та євреїв знайшли своє відображення намагання зрозуміти основи суспільного життя, природу влади. У цих міфах обгрунтовувалися ідеї божественного походження людських взаємостосунків, вічність і незмінність соціального устрою. Проте в них відчувається й тривога, по-роджена розпадом общинних зв’язків, розколом суспільства на багатих та бідних, конфліктами між різними групами людей. Ще у ІІІ—ІІ тисячоліттях до н.е. мислення людей цілком було під владою міфологічних уявлень про навколишній світ. Але вже в І тисячолітті до н.е. з розвитком суспільного виробництва, що зумовило злет у духовній культурі, людство робить свої перші кроки до раціонального самопізнання.

Справжньою вершиною політичної думки Стародавнього світу вва-жається політична філософія Стародавньої Греції. Різноманітні соціально-політичні вчення, що виникли тут, містять у собі, як у зародку, майже всі пізніші теорії. Стародавні греки були багато обдарованими, енергійними та волелюбними громадянами. Досягнення цього народу, що дивують нас і досі, багато в чому поясняються сформованим в Елладі типом держави і суспільства. Йдеться про поліси — держави, що являли собою общини вільних громадян. Форма такої організації общини виникла внаслідок пере-можного розвитку демократичних рухів, в яких народ — демос — у боротьбі з родовою знаттю відстояв своє право на свободу. Соціальне мислення посту-пово звільнялося від міфологічних ідей. На грунті демократичних установ полісу в період найвищого розквіту державності в Греції (V—IV ст. до н.е.) виникли й закріпилися ідеї про рівні права громадян полісу, про первинність суспільних інтересів щодо особистих, а також уявлення про вільну людину, яка принципово відрізняється від раба. Мислителі Стародавньої Греції актив-но розробляли вчення, в яких обгрунтовувалась ідея досконалості та ефек-тивності функціонування рабовласницької держави.

Погляди рабовласницької аристократії виражав Платон (427—347 рр. до н.е.). Його ідеї справляли величезний вплив на всю подальшу історію соціально-політичної думки.

Платон мріяв заснувати ідеальну державу. Він навіть написав спеціальний твір під назвою «Держава». Політичний ідеал Платона — аристокра-тичний державний устрій, «влада кращих». Він виступає з різкою критикою рабовласницької демократії; засуджує не тільки демократію — з ненавистю ставиться до тиранії, олігархії (влади багатих), тимократії (влади військових). Усім цим формам організації влади мислитель протиставляє влас-ний проект досконалої держави й правління.

Основна суть платонівської держави — справедливість, що полягає у ретельному виконанні кожним членом суспільства своїх обов’язків. Ос-танні визначаються природними нахилами людини. На чолі такої держави стоять філософи, які на основі вічних ідей мудро керують суспільством.

Величезну роль в історії соціально-політичної думки відіграв інший ан-тичний мислитель Арістотель (384—322 рр. до н.е.). Арістотель розглядав державу, яку він певною мірою ототожнював із суспільством, як форму спілкування громадян. Людина, на його думку, є істотою політичною, і во-на може себе реалізувати тільки в суспільстві і через суспільство. Держава, стверджував Арістотель, виникла не через угоду між людьми, а природним шляхом — із сім’ї та поселищ як найбільш досконала форма спілкування людей. Мета створення держави полягає не тільки в тому, щоб вирішувати економічні та політичні питання, а й у тому, щоб не дозволяти людям чини-ти несправедливість, допомагати їм задовольняти матеріальні потреби. Служіння спільному благу було для Арістотеля критерієм правильності державної форми, а найкращою формою держави він вважав політею (правління більшості в інтересах усіх).

Розглядаючи питання про еволюцію політичної думки в епоху Се-редньовіччя та Відродження, слід відмітити, що вплив античної соціально-політичної думки позначився передовсім на вченнях цього часу. Після розпаду рабовласницького устрою в Західній Європі виникло феодальне суспільство, основними класами якого стали поміщики та селяни.

Помітну роль в епоху феодалізму відіграло духовенство. Воно було значною економічною, політичною й ідеологічною силою. Це відбувалося тому, що в умовах існуючої тоді феодальної роздробленості (V—Х ст.) ка-толицька церква — з чіткою ієрархією й стійкими догматами — справляла значний вплив на все духовне життя Середньовіччя. Соціально-політична думка не була винятком. Її розвиток в основному здійснювався зусиллями релігійних діячів.

Головним у комплексі соціально-політичних ідей раннього Середньовіччя стало вчення «отців» та «вчителів» церкви: Василія Великого, Іоанна Златоуста, Григорія Ніського та інших про нікчемність земного існування, про марність та даремність людських зусиль. Пропагувався ас-кетизм, висувалася ідея покори владі, а за це обіцялося царство небесне на тому світі.

В основі соціально-політичних уявлень була релігійна настанова про те, що земне життя є лише блідим відбитком небесного. Незважаючи на поділ суспільства на багатих та бідних, релігійні мислителі наполягали на можли-вості справжнього братерства людей во Христі. Перед Христом, казали во-ни, втрачають своє значення багатство, освіченість, суспільне становище та привілеї. Гасло рівності перед Богом прикривало фактичну нерівність у суспільстві.

Найбільш відомими соціально-політичними мислителями Середньовіччя були Аврелій Августін (пізніше названий «блаженним») та Фома Аквінський.

Наступний період історії соціально-політичної думки зв’язаний з фор-муванням і розвитком капіталізму в Західній Європі. Становлення й розви-ток капіталістичних соціальних відносин дали новий поштовх інтенсивній розробці соціально-політичних ідей. У XIV—XV ст. у соціально-економічному та культурному житті Західної Європи відбулися великі зміни. В Італії, а згодом і в інших країнах стали виникати елементи капіталістичного способу виробництва. На зміну панівному класу феодалів при-ходить новий клас — буржуазія. Нові форми господарських відносин та нові суспільні класи зумовили появу нових думок та ідей.

Люди, що розробляли нові ідеї, називали себе гуманістами, тому що в центр своєї уваги вони ставили людину. Багато гуманістів вважали богослов’я лженаукою і негативно ставилися до церкви. Вони стали вождями культурно-го руху, відомого під назвою Відродження або Ренесансу. Ця назва зв’язана з тим, що творці гуманістичної науки та мистецтва вважали себе спадкоємцями і безпосередніми продовжувачами науки та культури античності.

У духовній діяльності Петрарки і Боккаччо, Альберті й Франсуа Рабле, Нікколо Макіавеллі й Еразма Роттердамського та інших мислителів яскраво помітні спроби створити нову, світську культуру на противагу феодально-церковній культурі Середньовіччя. Гуманісти вимагали звільнення від засил-ля церкви, від її панування в економічному, політичному та духовному житті суспільства, виступали за свободу розуму, що давала можливість без переш-код розвивати здібності та творчі сили людей. Ідеологи Відродження висуну-ли нове розуміння суті самої людини. Якщо церква принижувала особистість, підкреслювала її слабкість та нікчемність, то гуманісти прославляли її гідність, вірили в творчий потенціал та безмежні її здібності до саморозвитку.

Великим і оригінальним мислителем, політичним письменником епохи Відродження був Нікколо Макіавеллі (1469—1527). Він залишив цілий ряд творів, які дуже високо піднесли його в історії політичної думки. Серед цих творів найбільш значні «Монарх», «Роздуми на першу декаду Тіта Лівія», «Історія Флоренції» тощо.

Розглядаючи політику як автономну галузь людської діяльності, Н.Макіавеллі зазначав, що вона має свої цілі й закони, які не залежать не лише від релігії, а й від моралі. Головним критерієм політичної діяльності, метою якої є зміцнення держави, виступає користь і успішність у досяг-ненні поставлених завдань. Добре все те, що сприяє зміцненню держави, політичного результату можна досягати будь-якими засобами, в тому числі обманом і відкритим насиллям.

Така політика згодом дістала назву макіавеллізму. Реанімацією макіавеллізму в ХХ ст. став сталінізм, який, прикриваючись комуністичною ідеологією, вступив у таємні змови про перерозподіл світу з німецькими фашистами, проголошував на словах рівність і свободу націй та народів, а на ділі організовував геноцид проти них, возвеличував на словах інтелігенцію та людину праці, а на ділі систематично їх винищував.

Плани семінарських занять

1. Особливості виникнення та обгрунтування думок про політику в Стародавньому Світі.
2. Політична думка Середніх віків та Відродження.

Теми рефератів

1. Політичні погляди мислителів Стародавньої Греції.
2. Політична доктрина Н.Макіавеллі.

Література

  • Бергер А.К. Политическая мысль древнегреческой демократии. — М., 1966.
  • Норсесянс В.С. Политические учения Древней Греции. — М., 1979.
  • Утченко С.Л. Политические учения Древнего Рима. — М., 1977.
  • Челоян В.К. Восток — Запад. Преемственность в философии античного и средневекового общества. — М., 1979.
  • Платон. Государство // Соч.: В 3 т. — М., 1971.
  • Аристотель. Соч.: В 4 т. — М., 1984.
  • Макиавелли Н. Монарх. — М., 1910.

    Навчальні завдання

    1. Стародавній мислитель Платон під політикою розумів мистецтво жити разом. Мистецтво єдності в більшості. Чи згодні ви з цією формулою? Якщо «так», то що необхідно для її реалізації? Які політичні умови (проце-дури, інститути, методи) необхідні для інтеграції інтересів різних класів, соціальних верств, груп, націй?
    2. Як мислителі Стародавнього Світу визначали політичну сферу знань? Як вони підійшли до розуміння її специфічності?
    3. Порівняйте погляди Платона й Арістотеля на роль і місце держави та приватної власності в суспільному розвитку. Висловте своє ставлення до цього питання.
    4. Зробіть порівняльний аналіз поглядів Конфуція, Н.Макіавеллі та В.І.Леніна на співвідношення моралі й політики. Ваше власне розуміння цієї проблеми.
    5. Зробіть спробу сформулювати, як на різних етапах історії мінялися методи політичних досліджень, політичних прогнозів.

    Завдання для перевірки знань

    1. Як мислителі Стародавнього Світу визначали політичну сферу знань? Як вони підійшли до розуміння її специфічності?
    2. Які уявлення Конфуція про зв’язок моралі й політики, про роль наро-ду й верховного правителя в державі?
    3. У чому суть платонівського проекту ідеальної держави?
    4. Як Арістотель розумів державу й систему політичної влади?
    5. Чому в епоху Середньовіччя суспільно-політична думка перебувала під величезним впливом церкви?
    6. Хто такі гуманісти і які ідейно-політичні погляди вони відстоювали?
    7. У чому суть політичної доктрини Н. Макіавеллі?

ЗМІСТ



 
 
© Chitalka.net.ua