Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Тема 6. Сучасні ідейно-політичні течії

Політологія - Брегеда А. Ю.

Політологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 1999. — 108 с.

Сутність політичних течій, критерії їх типології та функції у сучасному світовому політичному процесі. Соціальна база основних політичних течій.

Лібералізм. Історичні витоки лібералізму, характерні риси його політики. Неолібералізм і його роль у сучасному суспільстві. Консерватизм. Генезис і основні риси консерватизму як політичної течії. Неоконсерватизм і його місце у сучасному політичному житті.

Соціалізм. Еволюція соціалістичної ідеї та соціалістичного руху. Теорія «наукового соціалізму» й суспільна практика. Сучасні концепції соціалізму й суспільно-політична практика. Сучасний соціал-демократизм, його роль у політичному житті.

Екстремізм. Особливості політики екстремізму. Правий і лівий екст-ремізм. Тероризм — крайня форма політики екстремізму. Анархізм і на-цизм як різновид правого екстремізму.

Сталінізм і маоїзм як прояви екстремізму. Негативна роль у політиці сучасного екстремізму.

Лібералізм та неолібералізм як політичні течії.

Вивчаючи це питання, слід зазначити, що поява лібералізму як політичної течії органічно пов’язана з розвитком капіталістичних відносин у Європі XVII—XVIII ст. Термін «лібералізм» почали активно вживати у першій половині XIX ст., тоді ж виникли перші політичні партії лібералів. Але ідеологія лібералізму сягає своїм корінням у XVII—XVIII ст. У її творення значний внесок зробили такі видатні мислителі, як Д.Локк, Ш.Монтеск’є, І.Кант та ін.

Починаючи з XVIII ст. лібералізм остаточно посів місце провідної форми буржуазного способу мислення. Ліберали обгрунтували буржуазні права й свободи, передовсім свободу особи, промислової конкуренції, недоторканості приватної власності. Лібералізм — це індивідуалістська система поглядів, перевага в ній надається потребам і правам окремої людини. Але індивідуалізм цей не набуває абсолютного характеру. Маючи свободу волі, людина, як вважали ліберали, спрямовуватиме свої дії та здібності як на добрі справи, так і на погані. А тому постає необхідність створення правового державного порядку, призначенням якого має бути гармонізація відносин громадян. Соціально-політичні відносини складаються із волевиявлення окремих осіб і можуть бути виправдані лише тоді, коли вони захищають суб’єктивні права особистості.

Але на початку XX ст. стало зрозуміло, що суспільство необмеженої свободи конкуренції і ринку стало заважати як встановленню гармонійних відносин між людьми, так і розквіту економіки. Зі зміцненням позицій капіталізму гасло «рівних можливостей для всіх і кожного» перетворилося на право необмеженої експлуатації людей найманої праці. Соціальне й майнове розшарування суспільства, загострення суперечностей у період світової економічної кризи 30-х років поставили під сумнів основні ідеї «класичного лібералізму», вимагали їх радикального перегляду.

Соціальному лібералізму або неолібералізму, що прийшов на зміну класичному варіанту, були вже притаманні ідеї посилення ролі державних органів у суспільному житті, створення «держави загального добробуту». Така держава мусила була запобігати соціальним конфліктам, допомагати найбільш знедоленим верствам суспільства, активно втручатись в економічне життя через податки, бюджет, планування.

У сфері економічної політики прихильники неолібералізму обстоювали необхідність збереження змішаної економіки, рівноправності різних форм власності, життєздатність яких мав визначити ринок. Розвиток ринку та його механізмів передбачалося здійснювати під контролем держави, на яку покладалася відповідальність за підвищення ефективності економіки, а також основна відповідальність за вирішення завдань соціальної політики, здійснення демократичних перетворень у суспільстві.

Основною ідеєю «соціального лібералізму» в політичній сфері була ідея «плюралістичної демократії», спрямованої на врахування інтересів усіх верств суспільства, їхню участь у політичному житті, здійснення таких принципів, як поділ влад, прийняття рішень у всіх представницьких органах на основі демократичних норм, в обстановці відкритості.

Консерватизм та неоконсерватизм як доктрини захисту традицій та одвічних цінностей. При розгляді цього питання слід звернути увагу на те, що консерватизм як ідеологія виник як реакція на Велику французьку революцію, котра вважалася його представниками причиною суспільного хаосу й руйнування.

Ще за часів «класичного консерватизму» його прихильники виступали проти ідей технократії, неподільного панування ринку — під цими гаслами буржуазія почала боротьбу з феодалізмом. Вони відкидали можливість встановлення рівності людей, домагалися формування суспільства на основі ієрархії, збереження станових привілеїв, спадкової влади. Консерватори закликали до відновлення монархії та відродження традиційних цінностей феодально-аристократичного устрою: «гармонії» й порядку середньовіччя, селянських громад, сім’ї, школи, церкви, тобто всього того, що, на їхній погляд, об’єднувало суспільство, забезпечувало його єдність та наступність розвитку.

У 80-х роках ХХ ст. сталися серйозні зміни в політичному житті країн Заходу: зміцнили свої позиції консерватори в США та Великобританії, були усунені від політичного керівництва соціалісти й ліберали у Франції, Італії та ФРН. Ідеї консерватизму та відповідні підходи до вирішення соціально-економічних проблем стали домінуючими у багатьох впливових політичних партіях західних країн: Консервативній партії Великобританії, Республіканській партії США, Ліберально-демократичній партії Японії, Християнсько-демократичному та Християнсько-соціальному союзі у ФРН (ХДС/ХСС), Італійській християнсько-демократичній партії та кількох інших. Лібералізм поступився місцем консерватизму в усіх сферах життя.

Посиленню впливу консерватизму в країнах Європи та Америки сприяв ряд факторів. Насамперед треба зважити: неоліберальна доктрина «суспільства добробуту» покладала в основу його розвитку швидкий прогрес техніки. Але прискорення НТП спричинило загострення екологічної обстановки, значно погіршило середовище життя людини. Відтак посилилося невдоволення політикою лібералів, помітно зріс вплив консерваторів, які обіцяли гармонізувати відносини людини з довкіллям.

Сприятливим для консерваторів став і факт посилення у західних країнах бюрократизму, котрий породжувався державою і гальмував розвиток економіки. Неоконсерватори виступили за усунення держави від управління економікою та соціально-політичною сферою, за повернення свободи ринку й конкуренції. Сучасну людину приваблює висока оцінка консерваторами ролі сім’ї та школи як факторів стабілізації суспільства. Такі «продукти розуму», як ядерна й хімічна зброя, сталінський та полпотівський «соціалізм», спонукають нині інакше сприймати критику консерваторами просвітительської абсолютизації розуму в соціально-політичній сфері. Актуальним залишається питання і про ставлення до минулого. Відомо, що відмова від цінностей, створених попередніми поколіннями, забування традицій народу дуже дорого обійшлося нашому суспільству.

Соціалістичні політичні концепції.

Марксистська соціально-політична думка. При розгляді цього питання слід зазначити, що вчення К.Маркса (1818—1883) і Ф.Енгельса (1820—1895) виникло наприкінці 40-х років ХІХ ст. в Європі. Це був період революцій, національних війн, бурхливого промислового розвитку та загострення класової боротьби.

Основна ідея соціально-політичних поглядів Маркса та Енгельса полягала в тому, що в результаті внутрішнього розвитку капіталізму будуть зруйновані вузькі рамки класових і національних відносин, створені умови для розкріпачення людини. Свобода та всебічний розвиток людини, з погляду засновників марксизму, можливі тільки в асоціації та через асоціацію. Але просування до звільнення людини здійснюється через класову боротьбу і революцію, знищення одного класу іншим, через встановлення влади робітничого класу, котра остаточно усуне поділ на соціальні класи і приведе до однорідного, соціально справедливого суспільства.

Особливу роль у поширенні й розвитку марксистської соціально-політичної теорії наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. відіграв В.І.Ленін (1870—1924). З теоретичних положень, що характеризували внесок Леніна у соціально-політичну теорію марксизму, необхідно назвати вчення про роль революційної теорії в робітничому русі, про гегемонію пролетаріату в демократичній революції і про революційно-демократичну диктатуру пролетаріату та селянства як перехідну форму влади в період між буржуазно-демократичною і соціалістичною революціями, революційні можливості селянства у боротьбі проти капіталізму. Ленін зробив також висновок про можливість перемоги соціалістичної революції спочатку в кількох або навіть в одній країні. Предметом особливого інтересу Леніна було вчення про державу, котрому він присвятив спеціальну працю «Держава і революція». У післяжовтневих працях він багато уваги приділяв визначенню шляхів будівництва соціалізму в колишньому СРСР.

Марксизм справив могутній вплив на долю людської цивілізації в ХХ ст. Але не всі ідеї соціально-політичної концепції марксизму витримали перевірку часом. Історичний розвиток людства привів до таких змін та епохальних зрушень, котрих ця теорія не передбачала. Сталися серйозні зміни у складі суспільних сил, що виборюють соціальний прогрес, у спробах здійснення соціальних перетворень. Перестали бути актуальними ідеї конфронтації, революції, збройної боротьби.

Суспільна практика довела, що історично обмеженими виявилися положення марксизму про насилля як бабу-сповитуху історії, про всесвітньо-історичну місію пролетаріату та його диктатуру, про зникнення товарно-грошових відносин при соціалізмі. Проте й нині залишаються актуальними діалектичний метод аналізу суспільних явищ, ідеї соціальної справедливості та солідарності, положення про те, що вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх тощо.

Соціал-демократичні концепції соціалізму.

Необхідно підкреслити, що соціал-демократія як суспільне явище існує вже понад сто років. Міжнародна організація соціал-демократії — Соціалістичний інтернаціонал — об’єднує 68 партій усіх континентів, що налічують у своїх рядах понад 17 млн чоловік.

Розробка теорії «демократичного соціалізму» в документах Соцінтерну та практичні заходи соціал-демократії для її здійснення в країнах Заходу є важливим внеском у розвиток суспільного прогресу. На особливу увагу заслуговують:

– пошук способів підвищення ефективності економіки, піднесення продуктивних сил на новий, більш високий рівень розвитку;

– форми проведення в життя в країнах, де при владі перебувають соціалістичні і соціал-демократичні партії, радикальних соціально-економічних заходів, спрямованих на задоволення життєвих потреб широких верств трудящих;

– вивчення досвіду поступового здійснення соціальних перетворень, пошуки компромісів із суспільно-політичними силами, партіями й рухами, що дотримуються альтернативних позицій.

Прикладом ефективної реалізації ідеї «демократичного соціалізму» може служити «шведський експеримент».

Екологічний соціалізм.

Це досить впливова соціально-політична течія, що сформувалася на Заході на початку 80-х років. Конкретно-історичною основою його виникнення стали негативні наслідки НТР, глобальні проблеми сучасної екології. Загроза ядерної катастрофи, екологічна й енергетична криза, голод мільйонів людей у країнах, що розвиваються, масове безробіття породили протести широкої громадськості, спричинили розвиток масових демократичних рухів, спрямованих на вирішення глобальних проблем екології.

Як альтернативу капіталізму й соціалізму лідери міжнародного екологічного руху і партії «зелених» у Німеччині Т. Еберман і Р. Трамперт висунули свою модель суспільства, розробили концепцію «екологічного соціалізму». Ця концепція викладена в їхній колективній праці «Майбутнє зелених. Реалістична концепція для радикальної партії». Основні її положення такі. Капіталізм і соціалізм є лише двома різновидами «індустріалізму», а саме він — головна причина екологічних та інших глобальних проблем, оскільки розвиток виробництва в умовах науково-технічної революції призводить до деградації суспільства, загострення екологічної кризи. Альтернативою «індустріалізму» проголошується «екологічний соціалізм», коли припиняється розвиток економіки, скорочуються зайве виробництво й зайве споживання, змінюється спосіб життя й мислення людей.

Автори цієї концепції не відмовляються від науково-технічного прогресу взагалі. Вони виступають лише проти тих моделей економічного розвитку, які ставлять під загрозу екологічне майбутнє планети. Заслуговує на схвалення їхня вимога: будь-які наукові відкриття і технічні нововведення, перш ніж бути реалізованими, повинні проходити експертизу щодо соціальної доцільності й екологічної безпеки. Вони вірять, що людство колись само відмовиться від надмірного розвитку виробництва товарів, від споживацької психології.

Правий та лівий екстремізм: сучасна ідеологія і політика. Вивчаючи це питання, слід звернути увагу на те, що екстремізм — це схильність у політиці та ідеології до крайніх поглядів і дій. Як свідчить суспільна практика, екстремізм можуть породжувати різноманітні чинники: соціально-економічні кризи, різкий спад життєвого рівня основної маси населення, тоталітарний та авторитарний характер існуючих режимів, жорстоке придушення владою опозиції, переслідування інакомислячих, національний гніт тощо.

Слід зазначити, що в політичному плані екстремізм намагається підірвати дієвість суспільних структур та інститутів, що функціонують, за допомогою силових методів. З цією метою екстремісти організовують заворушення, провокують страйки, вдаються до терористичних актів. Представники цієї політичної течії виступають проти будь-яких компромісів, переговорів та угод, пов’язаних із взаємними поступками.

У політичній течії екстремізм традиційно поділяється на лівий та правий. Як свідчить політична практика, ліві екстремісти у своїх поглядах звертаються, як правило, до ідей марксизму-ленінізму та інших лівих течій (анархізм, лівий радикалізм), проголошуючи себе найпослідовнішими борцями «за справу пролетаріату», «трудящих мас» і т.п. Представники лівого екстремізму таврують капіталізм за соціальну нерівність, пригнічення особистості, експлуатацію, а соціалістичне суспільство вони піддають критиці за бюрократизацію, за зраду принципів класової боротьби тощо.

На противагу лівим, праві екстремісти викривають вади буржуазного суспільства з украй консервативних позицій, тавруючи його за «занепад» моралі, наркоманію, егоїзм, споживацькі настрої, засилля «масової культури», відсутність «порядку» тощо. Найбільш послідовним правоекстремістським політичним рухом є фашизм, що виник в обстановці революційних процесів, які охопили країни Західної Європи після Першої світової війни і перемоги революції в Росії.

Масовою базою правого та лівого екстремізму, як раніше, так і зараз, слугують дрібнобуржуазні й маргинальні верстви, а також частина інтелігенції, окремі групи військових, частина студентства, націоналістичні й релігійні рухи, які конфліктують з владою.

Екстремізм і основна форма його вияву — тероризм, у тому числі й міжнародний, набув останнім часом значного поширення на території багатьох країн світу. Деструктивні сили правого та лівого гатунку й націоналістичного характеру, використовуючи помилки та прорахунки при здійсненні демократизації суспільства, виступають проти існуючих державних інститутів, суспільно-політичного устрою, нормальних міжнаціональних відносин, роздмухують і провокують конфлікти на політичному, національному та релігійному грунті, висувають ультимативні вимоги, які взагалі не можна виконати. Правий та лівий екстремізм у будь-яких формах, як свідчить політична практика, несе горе й страждання народам, робить їх заручниками вузькогрупових інтересів певних політичних сил.

Релігійно-клерикальні концепції суспільного розвитку. Слід взяти до уваги, що клерикалізм як політичний напрямок склався у ХІХ ст. Його ідеї поширилися у всьому світі, справивши серйозний вплив на суспільно-політичне життя. В багатьох країнах, поряд із релігійними організаціями, були створені конфесійні політичні партії, профспілки, жіночі та молодіжні об’єднання. Вони зміцнили позиції клерикалізму.

Релігійних переконань і нині дотримується більша частина людства.

Серед конфесій (віросповідань) найбільш впливовим є католицтво, що його визнають майже 600 млн чоловік з усіх континентів.

Ідейно-політичним центром католицизму є Ватикан. Його соціальна доктрина була розроблена в енцикліці папи Льва ХІІІ «Про нові речі», що була опублікована у 1891 р. Згідно з цією енциклікою ідеальна модель соціального суспільного устрою має створюватися на основі християнської демократії, яка передбачає співробітництво між класами й народами, ліквідацію протиріч між працею й капіталом. У 1991 р., рівно через

100 років після виходу попередньої енцикліки, папа Іоанн Павло ІІ випустив нову, ювілейну енцикліку «Сотий рік», в якій проголосив подальший розвиток соціальної доктрини Ватикану, сформулювавши права й свободи людини та обгрунтувавши необхідність участі католицької церкви у захисті цих прав, зміцненні й поглибленні християнської демократії.

До світових релігій, які справляють серйозний вплив на політичні процеси й суспільне життя, належить іслам. Його послідовники — понад мільярд мусульман — проживають у 52 країнах Азії та Африки. Вони проголосили іслам основою своєї державності.

Духовні й політичні лідери широко використовують іслам для впливу на віруючих. «Оновлений» ісламський соціальний порядок пропагується як «третій» шлях розвитку. За цим порядком передбачається надати державі роль стримуючої сили, міцного бар’єра на шляху проникнення західного й східного впливу, ідей та культур, з якими мусульманські народи пов’язують свої біди, злиденність і безправ’я.

Як свідчить суспільна практика, будь-яка ідейно-політична течія намагається справити якнайсильніший вплив на людей, щоб залучити до себе максимальну кількість прихильників. Через це різні політичні течії неминуче змагаються між собою, сподіваючись виштовхнути одна одну на узбіччя суспільного життя. Але взаємовідносини ідейно-політичних течій неможливо звести лише до боротьби. Між ними відбувається постійна дискусія з приводу суспільних проблем, вони взаємно впливають одна на одну і взаємозбагачуються. Цей процес можна розглядати передовсім як взаємодію, що включає в себе різні елементи і процеси.

Плани семінарських занять

1. Роль і місце лібералізму й консерватизму в політичному житті суспільства.
2. Марксистська концепція соціалістичного ладу.
3. Соціал-демократична доктрина суспільного устрою.

Теми рефератів

1. Особливості неоконсерватизму в «новому світі».
2. Боротьба проти тероризму — нагальна потреба сучасності.

Література

  • Американский либерализм в 80-е годы: поиск альтернатив. — М., 1986.
  • Бессонов Б.И. Фишизм: идеология, политика. — М., 1985.
  • Бианк Ф.С. Старый и новый фашизм. — М., 1992.
  • Каленим Б.В. Неоконсерватизм и новые правые. — М., 1986.
  • Михайлов Б.В. Современный американский либерализм: идеология и политика. — М., 1991.
  • Консерватизм в идейно-политической жизни США 80-х годов. — М., 1986.
  • Миронов Д.А., Перцев А.В. Позитивистский социализм: иллюзия или реальность. — М., 1990.
  • Нысанбаев А.Н., Сулейманов Ф.М. От «единомыслия» к плюрализму мнений: Беседы о путях к социальному диалогу. — М., 1990.
  • Оганесян А.К. Социальная этика американского неоконсерватизма. — М., 1990.
  • Перегудов С.И. Неоконсервативная модель общественных отношений. — М., 1990.
  • Полянский Ф.Я. Социализм и современный анархизм. — М., 1983.
  • Соболь О.Н., Ермолаенко А.Н. «Неоконсервативная революция»: лозунги и реальность. — К., 1990.

    Навчальні завдання

    1. Деякі відомі західні політологи стоять на позиціях тристадійного розвитку історії людства (теорія стадій У. Ростоу; поділ цивілізації на доіндустріальну, індустріальну й постіндустріальну у працях З. Бжезінського, Д. Белла; теорія «трьох хвиль» О.Тоффлера). Чи існує принципова різниця між їхньою точкою зору та поглядами К. Маркса на етапи суспільного прогресу?
    2. Прокоментуйте таке висловлювання американського економіста М.Фрідмена: «Суспільство, яке ставить рівність (у сенсі рівності результатів) вище свободи, в результаті втратить і рівність, і свободу».
    3. Чи згодні ви з висловлюванням професора Ф. Хайєка: «Хто візьметься заперечувати, що суспільство, в якому влада в руках багатих все рівно краще суспільства, в якому багатими можуть стати тільки ті, в чиїх руках влада?»
    4. Дайте коротку характеристику концепції «демократичного соціалізму», використовуючи матеріали програмних документів Соціалістичного інтернаціоналу (див.: Современная социал-демократия: словарь-справочник. — М., 1970).
    5. Як ви розцінюєте з позицій сьогодення основні ідеї та їх аргументацію у статті Е.Бернштейна «Чи можливий науковий соціалізм?» (Полис. — 1991. — № 4).
    6. Підберіть за матеріалами періодичної преси фактичний матеріал про основні параметри «шведської моделі» (див.: Швеция. Социал-демократия на практике. Общественная жизнь за рубежом // Книжное обозрение. — 1991. — № 1).
    7. Зробіть порівняльний аналіз запропонованих висловлювань і сформуйте свою позицію з даного питання:
    а) К.Маркс та Ф.Енгельс у праці «Німецька ідеологія» писали: «...комунізм не стан і не ідеал, а реальний історичний рух».
    б) Е.Бернштейн у праці «Нариси історії й теорії соціалізму» писав: «Я відкрито визнаю, що дуже погано розумію і дуже мало цікавлюсь тим, що у звичайних умовах розглядається під «кінцевою метою соціалізму». Ця мета... що б вона не уявляла, для мене — ніщо, рух же — все. Під рухом я розумію як загальний розвиток суспільства, тобто соціальний прогрес, так і політичну й економічну агітацію та організацію для здійснення цього прогресу».

    Завдання для перевірки знань

    1. У чому суть доктрини лібералізму та неолібералізму?
    2. Які риси притаманні консерватизму та неоконсерватизму?
    3. Які основні положення марксистської політичної теорії?
    4. Що таке творчий марксизм? Чи можна до марксизму застосовувати таке поняття?
    5. В чому суть соціал-демократичної концепції соціалізму?
    6. Що характерно для доктрини екологічного соціалізму?
    7. Що являє собою політичний екстремізм і в чому його небезпека для суспільно-політичного розвитку людства?

ЗМІСТ



 
 
© Chitalka.net.ua