Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Тема 7. Політична система суспільства

Політологія - Брегеда А. Ю.

Політологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 1999. — 108 с.

Поняття й суть політичної системи. Структура політичної системи: держава, партії, громадські організації та рухи. Політичні відносини, політична ідеологія, політичні й правові норми. Типи політичних систем. Політичні режими як характеристики функціонування політичної системи. Політичні режими: тоталітарний, авторитарний, демократичний. Функції політичної системи. Основні тенденції розвитку політичних систем.

Держава як основний елемент політичної системи. Генезис держави, її сутність. Суспільна зумовленість та ефективність функціонування держав-ної влади, функції держави.

Форми державного правління: монархія і республіка, парламентська мо-нархія, президентська і парламентська республіки. Президентсько-парламентська республіка. Еволюція і зміна форм правління у країнах Східної Європи. Форми державного устрою: унітарна, федеративна, конфедеративна.

Політичні партії, громадські організації й рухи у суспільно-політичному житті.

Поняття політичної партії. Генезис і типологія політичних партій, їх функції в політичних системах сучасного суспільства. Одно- і багатопартійні політичні системи, особливості їх існування. Сучасна класифікація політичних партій: кадрові, масові партії виборців, партія «нової хвилі» і т.п.

Місце і роль громадських організацій, рухів у політичній системі, їх типи і функції. Зумовленість появи альтернативних рухів і їх роль у політичній боротьбі.

Місце й роль кооперативних організацій, творчих спілок, науково-технічних, культурно-освітніх та інших добровільних організацій у політичній системі суспільства.

Специфіка масових демократичних рухів (економічні, антивоєнні, на захист прав людини тощо), їх роль у політичному житті суспільства.

Сутність і структура політичної системи. Розглядаючи це питання необхідно підкреслити, що політична система — це цілісна, впорядкована система відносин, дій, ідей, методів і інститутів, зв’язаних з політикою, з її розробкою та практичним здійсненням. Політична система суспільства — це складна, багатогранна система взаємин державних і недержавних соціальних інститутів, які виконують відповідні політичні функції для захисту інтересів певних класів та соціальних груп.

Політична система виступає як одна з частин або підсистем сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною тощо. Політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним устроєм, формою правління (парламентське, президентське і т.п.), типом держави (монархія, республіка), характером політичного режиму (демократичний, тоталітарний, авторитарний) тощо. Сьогодні в політичній практиці можна виділити такі типи політичних систем: постіндустріальні, посткапіталістичні, перехідні, постколоніальні та ін.

Вивчаючи політичну систему, доцільно, на наш погляд, визначити такі її компоненти:

1) політичні відносини;
2) політичну організацію, що охоплює сукупність політичних інститутів та організацій;
3) політичні, правові та моральні норми, що існують і діють у вигляді конституцій, статутів та програм партій, політичних традицій і процедур регуляції політичних процесів;
4) методи політичної діяльності, що становлять основу політичного режиму;
5) політичну культуру, що виявляється у політичних поглядах, ідеях, теоріях, у політичній свідомості та політичній поведінці.

Політичні відносини у суспільстві виникають через боротьбу, завоювання та здійснення політичної влади. Це, по-перше, міжкласові, внутрішньокласові, міжнаціональні та міждержавні відносини. По-друге, це так звані вертикальні відносини, що складаються в процесі здійснення політичної влади між політичними організаціями (державою, партіями, суспільними організаціями тощо). По-третє, це відносини, які складаються між політичними і неполітичними організаціями та установами (адміністрація області й підприємство, інститут, установа культури, партія й трудовий колектив тощо).

До політичної організації (організаційного компонента політичної системи) належать держава, політичні партії, професійні спілки, кооперативні, молодіжні й інші організації та об’єднання. Всі ці організації створюються для того, щоб виражати, захищати в політичній системі багатоманітні соціальні інтереси: класові, групові, національні, молодіжні, жіночі, професійні тощо. Все більш активним і самостійним елементом політичної організації стають засоби масової інформації.

Взаємодія політичних інститутів відбувається на основі певних норм політичного життя. Найбільш важливими є правові норми: конституція, закони, які на ній базуються, та інші нормативні акти, за недотримання яких накладаються адміністративні санкції. Суттєву роль у здійсненні політичної діяльності відіграють також норми, котрі створюються суспільними організаціями для регулювання відносин всередині них — насамперед статутні норми цих організацій. Писані правові й статутні норми доповнюються в політичному житті неписаними звичаями й традиціями.

Політичне життя регулюється й етико-моральними нормами. Вважалося, що «політика — це брудна справа», і так було віками. Нині дедалі більше усвідомлюється необхідність моральної поведінки у сфері політики, відбувається повернення до таких моральних рис, як совість, честь, благородство. Для політичного діяча чесність — це насамперед єдність слова і діла, благородство — толерантність (терпимість) та повага до чужої думки (в тому числі до думки політичних опонентів), висока особиста відповідальність за свою діяльність.

Функціональним елементом політичної системи суспільства є політичний режим — способи й методи здійснення політичного владарювання, порядок взаємовідносин суспільства й політичної влади. У сучасній політичній теорії розрізняють такі основні типи політичних режимів: демократичні, авторитарні та тоталітарні.

У політику люди (суб’єкти політики — особистості, соціальні групи, верстви, класи, народності, нації) завжди привносять частку свого внутрішнього світу, надій, сподівань, інтересів, уявлень про сенс життя та щастя. Це виявляється в політичній культурі (в політичних поглядах, ідеях, теоріях, у політичних платформах і програмах, у політичних рішеннях, у політичній поведінці). Політична культура — надзвичайно важливий компонент політичної системи, оскільки світ політики не існує без людини, яка наділена свідомістю. І від того, які політичні й моральні принципи (цілісні орієнтації) вибирає особистість у процесі політичної діяльності, залежить ефективність політики, а значить — і життя суспільства в цілому, його прогрес.

Держава в політичній системі суспільства. При розгляді цього питання треба звернути увагу на те, що основним компонентом політичної системи є держава, якій належить особливе місце в політичному житті суспільства. Саме держава виступає основним носієм політичної влади та головним знаряддям реалізації класових інтересів, головним суб’єктом і одночасно головним об’єктом політичної діяльності і політичних відносин у суспільстві.

Держава як певна політична структура має надзвичайно складну будову. Традиційно виділяють три гілки державної влади — виконавчу, законодавчу і судову, які мають у різних країнах різне оформлення й назву. Держава, виступаючи від імені суспільства, регламентує політичну діяльність всіх його організацій, встановлює основні норми цієї діяльності, її методи, умови формування й функціонування недержавних організацій.

Держава існує через здійснення нею сукупності необхідних функцій. Такими функціями є: захист суспільного ладу, запобігання й усунення соціально небезпечних конфліктів, регулювання економічних та інших суспільних відносин, здійснення загальної для країни внутрішньої політики як системи її конкретних виявів — соціальної, економічної, фінансової, наукової, культурної, освітньої та ін., виконання зовнішньополітичної функції захисту інтересів країни, функції оборони країни тощо.

Методи, за допомогою яких здійснюються функції держави, характер встановлених у державі соціальних та інших відносин дають змогу класифікувати різні види держав і побудувати їх типологію. Така типологія може здійснюватися за різними ознаками.

Досить поширеною є класифікація держави за формою державного правління. Під формою державного правління слід розуміти організацію верховної державної влади, її структуру, правовий (конституційний) статус та субординацію вищих органів, порядок їх діяльності. Як правило, основними сучасними формами правління є парламентська республіка, президентська республіка, конституційна монархія.

Не менш поширена класифікація держави за формою державного устрою. Адміністративно-територіальний устрій держави, що включає механізм взаємовідносин між державою та її складовими частинами, центральними й місцевими органами влади, є й формою державного устрою: унітарною чи федеративною.

Сучасні держави можна типологізувати і за тими функціями, які вони виконують. За цією ознакою можна виділити військову або поліцейську державу, правову, а також соціальну державу. Військова, або поліцейська держава характеризується гіпертрофованим розвитком і особливо значною роллю структур державного насилля — армії, військово-промислового комплексу, органів охорони порядку та безпеки. На відміну від поліцейської основне призначення правової держави полягає в розвитку структур, що забезпечують захист прав усіх членів суспільства, а також їх підкорення праву як вищій силі, рівноправність усіх громадян (як рядових, так і можновладців) перед законом. Соціальна держава свою діяльність зосереджує на проведенні активної соціальної політики, яка допомагала б пом’якшенню й запобіганню соціальних конфліктів.

Роль і місце політичних партій та громадсько-політичних об’єднань у політичній системі. Вивчаючи це питання, слід зауважити, що у політичній сфері як носії політичної діяльності та політичних відносин виступають організації, і насамперед політичні партії. Політична партія — це організація, що об’єднує на добровільній основі найбільш активних представників тих чи інших класів, соціальних верств і гуртів.

Політичні партії, як правило, мають свою програму, систему цілей, які вони активно пропагують та захищають, більш-менш розгалужену організаційну структуру, покладають на своїх членів певні обов’язки та встановлюють норми поведінки. Це дає змогу партіям бути могутнім чинником підвищення рівня організованості політичного життя.

Зміст і сутність політичних партій розкриваються через їх класифікацію. В основу такої класифікації можуть бути покладені різні критерії: соціальна база, ідеологічна спрямованість, принципи організації та ряд інших. Виходячи з природи соціальної бази, можна виділити партії, що виражають інтереси: 1) окремих класів (наприклад, буржуазні, пролетарські, селянські тощо); 2) окремих соціальних верств та гуртів (наприклад, інтелігенції, дрібної буржуазії); 3) кількох класів та соціальних гуртів (наприклад, політичні партії, що виникають на основі соціально-визвольних рухів).

З ідеологічного погляду розрізняють: 1) ідейно-політичні або світоглядні партії, які у своїй діяльності керуються певними ідеологічними принципами; 2) прагматичні або партії виборчої кампанії, які не мають певних ідеологічних програм і беруть собі за мету мобілізацію більшої частини електорату для перемоги на виборах.

За принципами організації розрізняють: 1) кадрові партії, що об’єднують у своїх лавах невелику кількість професійних політиків та спираються на фінансову підтримку привілейованих верств суспільства; 2) масові партії, що орієнтуються на залучення до своїх лав якнайбільшої кількості членів з метою забезпечення за допомогою членських внесків фінансової підтримки своєї діяльності; 3) партії, що будуються на чітких, формально визначених принципах членства (статут, форми та умови вступу до партії, партійна дисципліна тощо); 4) партії, в яких відсутній інститут офіційного членства, а належність до партії виявляється, наприклад, через голосування за її кандидатів на виборах; 5) парламентські партії.

До основних функцій політичних партій у суспільстві належать: представництво соціальних інтересів, соціальна інтеграція, політична соціалізація, створення ідеологічних доктрин, боротьба за державну владу й участь в її здійсненні, розробка політичного курсу, формування громадської думки тощо.

Надзвичайно важливою проблемою сьогоднішнього життя всіх країн світу є співвідношення однопартійності та багатопартійності. Політичний досвід свідчить: однопартійність притаманна, як правило, політичному життю суспільства, де відсутня розвинута соціально-класова структура, функціонує відстала економіка, наявний низький рівень політичної культури більшості населення, а демократія знаходиться у зародковому стані.

Ось чому в сучасному світі у більшості держав функціонують багатопартійні політичні системи, бо саме вони є важливою умовою демократизації всіх сторін життя суспільства. Це найбільш розвинена форма політичного плюралізму, який віддзеркалює багатоманітність інтересів класів, соціальних гуртів та спільнот, що виявляються в політичній сфері.

Існування та функціонування суспільно-політичних об’єднань — характерна ознака будь-якого демократичного суспільства. Діяльність суспільних організацій і рухів, на відміну від державних інститутів, характеризується тим, що ці організації та рухи не мають жодних владних повноважень. Вони відрізняються і від політичних партій, бо не мають на меті оволодіти державною владою, хоча їхня діяльність за певних умов може набирати політичного характеру. Виходячи з цієї різниці, суспільні рухи й організації можна класифікувати як масові добровільні об’єднання, що виникають у результаті волевиявлення громадян на основі їхніх спільних інтересів. У демократичному суспільстві держава не втручається в їхню діяльність, хоча й регулює її згідно з чинним законодавством.

Головні засади діяльності суспільних об’єднань — це добровільність, поєднання особистих і суспільних інтересів, самоврядування, рівність усіх членів, законність та гласність.

Важливою проблемою політології є критерії класифікації суспільних організацій. За найбільш важливий звичайно беруть характер взаємозв’язків членів організації або вид їхньої діяльності. В основу типології суспільних організацій можна також покласти поставлені цілі: або захист громадянських, політичних, економічних та культурних прав і свобод громадян (наприклад, професійні спілки, союз підприємців, товариство споживачів і т.п.), або задоволення професійних чи аматорських інтересів (союзи журналістів, письменників, художників і т.п.), або участь у добродійній діяльності (товариство милосердя, фонд миру).

Різні цілі дають можливість здійснювати типологію і за видами їх діяльності. За цим показником можна виділити економічні, релігійні, науково-технічні товариства, товариства у сфері освіти й культури, спортивні й туристичні, охорони здоров’я тощо.

Зрозуміло, що основою для типології суспільних організацій можуть бути й інші критерії: класові та національні ознаки, демографічні чинники, масштаби діяльності, методи й способи дій та ін.

Політичні партії та суспільно-політичні об’єднання в Україні. Сьогодні у політичному житті України умовно можна виділити п’ять основних напрямків диференціації діяльності політичних об’єднань, виходячи з їхнього ставлення до: 1) ідеї державної незалежності; 2) історичного періоду перебування України у складі Росії та СРСР; 3) нинішньої Росії та СНД; 4) форми державного устрою, організації влади й політичного режиму; 5) цілей, форм і методів проведення ринкових реформ. Класифікуючи таким чином сучасні політичні партії України, можна назвати чотири основні напрямки: націонал-радикальний, націонал-центристський, ліберальний та соціал-комуністичний.

Аналіз програмних положень партій, організацій і рухів свідчить, що більшість із них ще не мають серйозної концепції, спрямованої на стабілізацію суспільства, вихід його з кризи, не кажучи вже про перспективи просування по шляху прогресу. Декларації одних — це перелік абстрактних загальнолюдських цінностей, інших — антикомуністичні маніфести, третіх — повторення ортодоксальних марксистсько-ленінських ідей, агітація за повернення до застійних часів, а то й до відновлення сталінізму, четвертих — це екстремістські, націоналістичні та шовіністичні заклики. Така розбіжність політичних поглядів не може не хвилювати, особливо за умов поглиблення кризи в усіх сферах суспільства.

Проте логіка розвитку названого процесу є невблаганною: відсутність конструктивного діалогу між політичними партіями, громадськими організаціями і рухами може призвести до того, що на хвилі зростаючого обурення голодного і зубожілого народу виникне альянс рухів і партій, які досі перебувають у тіні. Цей альянс змете всіх — правих і лівих, консерваторів і демократів.

Порівняння програм і платформ дозволяє зробити висновок, що багато світоглядних позицій громадсько-політичних рухів ніколи не зблизяться і завжди існуватимуть передумови до ідейного суперництва з широкого кола проблем. Однак ідеї громадянського миру й ненасильства, побудова правової та незалежної держави, забезпечення прав людини, захист навколишнього середовища, інші демократичні цілі та цінності можуть і мусять бути покладені в основу зближення різних позицій, досягнення розумних компромісів з метою виведення суспільства з кризи. Розширенню бази для співробітництва має сприяти спільна робота з утвердження державного суверенітету і незалежності України, перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки. Саме з цих базових цілей мають виходити політичні партії та громадські організації, визначаючи можливість співпраці між собою.

Важливим елементом розвитку політичних процесів в Україні має стати завершення правового оформлення багатопартійності. Прийнятий Верховною Радою Закон України «Про об’єднання громадян» є лише першим кроком на цьому шляху. Треба ще прийняти відповідні нормативні акти, які б чітко визначили характер державного фінансування політичних партій за результатами парламентських виборів, і вжити необхідних заходів для державної підтримки виборчих кампаній. Визначною подією у розвитку демократичних процесів в Україні стало прийняття нової Конституції, — Основного Закону нашої держави, що сприятиме розвиткові громадянського суспільства, формуванню професійного парламенту та ефективній реалізації принципу поділу влад. А щоб політичні процеси рухалися саме в такому напрямку, державні інститути повинні цілеспрямовано, активно впливати на розвиток багатопартійності, допомагати становленню партій та суспільно-політичних організацій в Україні.

Плани семінарських занять

1. Політична система суспільства: структура, сутність. Особливості політичної системи сучасної України.
2. Роль держави в суспільстві, її типи та форми.
3. Партії, громадські організації та рухи в політичному житті. Будова партійної системи в Україні.

Теми рефератів

1. Особливості формування та діяльності політичних партій України.
2. Політична система сучасної України.

Література

  • Основы теории политической системы / Отв. ред. Ю.А.Тихомиров. — М., 1985.
  • Политические системы современности / Отв. ред. Ф.М.Бурлацкий. — М., 1978.
  • Декларація про державний суверенітет України // Радянська Україна. — 1990. — 17 липня.
  • Грушевський М.С. Хто такі українці і чого вони хочуть? — К., 1991.
  • Кириченко В. Українська національна ідея та розбудова української державності // Розбудова держави. — 1993. — №9.
  • Крамок П. Куди йдемо? (Деякі міркування з приводу минулого і перспектив розвитку української нації) // Сучасність. — 1993. — №6.
  • Лебединець В. Проблеми відродження української державності й нації // Державність. — 1993. №2.
  • Евдокимов В.В. Партии в политической системе буржуазного общества. — Свердловск, 1990.
  • Литвин В. Про сучасні українські партії, їх прихильників та лідерів: Політологічні читання // Українсько-канадський щоквартальник. — 1992. — №1.
  • Україна багатопартійна: Програмні документи нових партій. — К., 1993.
  • Массовые движения в современном мире / С.Г.Айвазова и др. — М., 1990.
  • Другі Всеукраїнські збори Народного руху України: Документи. — К., 1990.

    Навчальні завдання

    1. Сучасна політологія виходить з того, що основою політичної системи виступає політична організація. Назвіть суб’єктів політичної організації, визначте їх роль, уясніть, від чого залежать структура цих суб’єктів, зміни їх структури і функцій.
    2. Апріорі прийнято вважати, що республіканська політична система більш демократична, ніж монархічна. Англія функціонує як конституційна монархія, фашистська Німеччина була республікою. Чим же визначається рівень демократичності цих країн: політичною системою чи режимом?
    3. Чи існують у нашому суспільстві передумови реалізації відомої формули «приватна власність — незалежний громадянин — громадянське суспільство — правова держава»?
    4. Які соціокультурні особливості України призвели до чітко сформованої традиції правового нігілізму?
    5. З погляду історії партії з’явилися разом із політикою як певним видом діяльності. Але їх функції і ставлення суспільства до них мінялися. Чим відрізняються сучасні партії від партій Античного світу чи партій Середньовіччя?
    6. Яка ленінська парадигма партії та історичні рамки її реалізації?
    7. Які проблеми й труднощі становлення багатопартійної системи у сьогоднішній Україні, країнах СНД?
    8. До суб’єктів політичної системи відносяться суспільні організації. Спробуйте дати визначення суспільної організації, класифікувати її за рівнем участі в політичному житті суспільства.

    Завдання для перевірки знань

    1. Згадайте, що в природничих та гуманітарних науках називається системою і дайте відповідь на запитання, що таке політична система?
    2. Від чого залежить формування тієї чи іншої політичної системи в різні історичні епохи і в різних країнах?
    3. Які функції виконує політична система?
    4. В чому різниця між поняттями «політичні системи» й «політичні режими»?
    5. Що виступає стрижнем політичної системи?
    6. До якого типу держав відноситься держава «диктатури пролетаріату»?
    7. Як співвідносяться поняття «закон», «право», «справедливість»?
    8. Що таке політична партія, які причини її формування?
    9. Чим різняться між собою партія, суспільна організація, суспільний рух?
    10. Які відомі вам підстави для типізації партій?
    11. Чим визначається виникнення й функціонування багатопартійної системи?
    12. Якими критеріями визначаються суспільні організації, рухи? Яка існує їх типізація?

ЗМІСТ



 
 
© Chitalka.net.ua