Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Тема 13. Політичне лідерство

Політологія - Брегеда А. Ю.

Політологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 1999. — 108 с.

Поняття й сутність політичного лідерства. Політичний лідер, сфери йо-го діяльності: теоретична, аналітична, ідеологічна, організаторська, вико-навча, стратегічна, тактична. Вимоги до політичного лідера: професійна придатність, компетентність, популярність, демократизм, відповідальність, висока політична культура і моральність.

Типологія політичного лідерства та її критерії: суспільно-історичні умови, вид регулювання суспільних відносин; об’єкт лідерства, форма лідерства, стиль лідерства.

Функціональні особливості політичного лідера: здійснення функції оцінки, вироблення лінії поведінки, виконання мобілізуючих функцій, здійснення прогнозуючих функцій.

Соціальна роль політичного лідерства, його формального й неформаль-ного авторитету, масштабів та рівня впливу, вміння прогнозувати і контро-лювати події. Політичні лідери України. Критерії оцінки популярності та ефективності діяльності політичного лідера в Україні.

Сутність і типологія політичних лідерів. Розглядаючи це питання, необхідно звернути увагу на те, що проблема лідерства стала предметом наукового вивчення дуже давно. Нею займалися ще Платон і Арістотель. Пізніше Н. Макіавеллі описав образ лідера-государя, який будь-якими засобами досягає політичних цілей. Ф.Ніцше вважав, що прагнення до лідерства — це вияв «творчого інстинкту» людини; лідер має право ігнорувати мораль — зброю слабких. На думку З.Фрейда, народні маси потребують авторитетного лідера так, як сім’я потребує авторитетного батька.

Яке ж визначення можна дати категорії «лідер»? Лідер (англ. leader — вождь) — авторитетний член організації або малої групи, особливий вплив якого дозволяє йому відігравати істотну роль у соціальних процесах, ситуаціях. Лідер — особа, яка здатна впливати на інших з метою інтеграції спільної діяльності, що спрямована на задоволення інтересів даного суспільства.

Багато дослідників лідерства спираються на типологію, яку розробив німецький соціолог і політолог М.Вебер. Він виокремлює три типи лідерства:

1) традиційне;
2) харизматичне;
3) раціонально-легальне.

Традиційне лідерство — це право на лідерство, належність до еліти, віра у святість традицій (характерно в основному для «доіндустріального суспільства»). Традиційне лідерство базується на вірі підлеглих у те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди, і ця влада зв’язана з традиційними нормами, на які посилається правитель, організовуючи свою діяльність. Правитель, який зневажає традиції, може бути позбавлений влади.

Харизматичне лідерство характеризується вірою підлеглих у надзвичайні здібності вождя та його винятковість. Широкі маси населення свято вірять у те, що такий лідер покликаний самим життям виконувати якусь виняткову місію, а тому вони бувають навіть фанатично віддані такій людині. У даному випадку влада випливає не з юридичних норм, а з особистих якостей правителя. Саме такими керівниками, на думку М.Вебера, є вожді революцій, досвідчені далекоглядні політичні діячі, релігійні лідери.

І нарешті, раціонально-легальне лідерство означає появу в суспільному житті політичного лідера через демократичні процедури виборів, обумовлених законом. У цьому випадку демократичним шляхом обраному лідеру надаються широкі (згідно з законом) повноваження, за зловживання й порушення яких він несе відповідальність перед виборцями.

У різних дослідженнях визначаються десятки різних дефініцій лідерства:

— функція особистості, яка володіє певними рисами;
— наслідок сили особистості;
— фокус групового процесу;
— мистецтво встановлення згоди поміж людьми;
— особистий соціальний контроль;
— поведінка індивідуума, який включений в управління груповою діяльністю;
— здатність впливати на людей насамперед емоційно і т.п. і т.д.

За стилем розрізняють авторитарне лідерство, що передбачає одноосібний вплив і грунтується на погрозі силою, та демократичне лідерство, яке дозволяє членам групи брати участь в управлінні її діяльністю і визначенні цілей.

За видами виділяють формальне й неформальне лідерство. Формальний лідер зв’язаний зі встановленими правилами призначення керівника і передбачає функціональні відносини. Неформальний — виникає на основі особистих взаємин учасників.

Ці види лідерів або доповнюють один одного і поєднуються в особі авторитетного керівника, або вступають у конфлікт, і тоді ефективність роботи організації зменшується.

Лідерство — елемент структуралізації гурту. Його існування й функціонування визначаються об’єктивними потребами організації соціального життя. У цих потребах, в особливостях соціальної і політичної організації суспільства слід шукати пояснення характеру лідерства.

У політичному житті за характером і масштабами діяльності розрізняють лідерів трьох рівнів:

— лідер першого рівня — малого гурту;
— лідер другого рівня — громадського руху (організації, партії);
— лідер третього рівня — політик, що діє в системі владних відносин у національному масштабі.

Лідера малої групи висуває невеликий колектив людей, які мають спільні інтереси. Характерна ознака цього рівня — лідерство формується на основі особистих рис людини, які оцінюються групою безпосередньо в процесі спільної групової діяльності. Лідеру малого гурту притаманні, як правило, організаторські здібності, вміння спілкуватися, діловитість, підприємливість, прагматизм.

Лідер малого гурту має багато шансів висунутися в лідери другого рівня і стати лідером громадського руху (організації, партії). Існує постійний і різноманітний зв’язок між лідерами малих гуртів і лідерами громадського руху. Але лідер громадського руху повинен мати й багато інших рис. Це пов’язано зі сферою громадського життя, де стикаються інтереси класів, соціальних верств, національних та інших спільностей, а через них — інтереси кожної людини.

Які ж риси мають бути притаманними лідеру громадського руху? Не претендуючи на повноту, виділимо такі: висока працездатність, аналітичний розум, компетентність, яскраво виявлена схильність до суспільної й державної діяльності, твердість принципів і переконань при здатності до сприйняття альтернатив і пошуку нового, вміння переконувати і вести за собою людей, оптимізм, увага до людини тощо.

Лідерство в національному масштабі — це:

— «дистанційне» лідерство (лідер і його послідовники не мають прямих контактів із населенням; їхні відносини з народом опосередковуються масовими комунікаціями, організаціями, людьми, що обслуговують політичну машину);

— «багаторольове» лідерство (лідер орієнтується на бажання свого безпосереднього оточення, політичної партії, бюрократичної виконавчої машини, широкого загалу і його завдання — підтримувати рівновагу між цими, часто дуже суперечливими, бажаннями);

— фактична корпоративність, хоч і формальна індивідуальність лідерства.

Лідер у бюрократизованому суспільстві (президент, прем’єр тощо) є лише продуктом «організованої активності», суто символічною постаттю: його роль виконують інші люди — його штаб, «виконавча еліта». Сучасний державний лідер діє в рамках певних законів, усталених норм. А вся бюрократична машина «працює» незалежно від зміни лідерів. Лідери лише підписують укази і розпорядження, які розробляють фахівці з економічних, юридичних, військових та інших питань. Цим, між іншим, пояснюється і можливість появи дуже невиразних, «сірих» лідерів.

Роль лідерів є особливо значною у переломні періоди розвитку, коли від них вимагається швидке прийняття рішень, здатність правильно зрозуміти конкретні завдання. При цьому поширена думка, що «сильний лідер» може вирішити всі проблеми. Справді, на якомусь етапі жорсткий, вимогливий лідер у змозі підвищити ефективність управління гуртом, партією або державою. Проте його основне завдання — збуджувати активність, заохочувати всіх членів партії або уряду до ефективної праці.

Відродження демократичних інститутів лідерства в Україні. Вивчаючи це питання, необхідно зазначити, що радикальні зміни у формуванні й функціонуванні політичної системи в Україні охопили й інститут громадсько-політичного лідерства.


За умов відсутності монополії КПРС та формування багатопартійної системи ми стоїмо нині перед перспективою появи великої кількості суб’єктів громадсько-політичного лідерства різних типів і рівнів, котрі становлять певну єдність, підсистему у рамках реформованої політичної системи нашого суспільства, причому кожна складова цієї підсистеми має свою суть, своє обличчя.

Характерною рисою політичного життя в Україні є багатопартійність. Зараз політичних партій, що зареєстровані Міністерством юстиції, вже понад п’ятдесят. Ми є свідками й учасниками унікального явища в політиці — майже одночасного виникнення численних партій і громадських рухів і, звичайно, феномена суспільно-політичного лідерства, що зумовлений цим процесом. На наших очах розгортається й швидко еволюціонізує логічний ланцюг: народження громадської організації, її наступний розвиток і формування з неї партії або гурту партій, перехід від неформальної стадії до стадії нормативного конституювання. І на всіх етапах цього процесу ми бачимо дії громадсько-політичних лідерів, посилення їхнього авторитету, впливу, влади, але також і помилки, похибки, провали, зникнення з політичної сцени.

Внаслідок формування багатопартійної системи ми, очевидно, матимемо два рівні або, точніше, дві зв’язані між собою системи партійно-політичного лідерства. Перша — лідерство в рамках партії або руху. Друга — лідерство міжпартійного плану. На цю роль в Україні претендують центристська партія «Нова Україна», Народний рух України, партії лівого блоку тощо.

Процес демократизації, що розгорнувся у нашому суспільстві, і принципово новий у цьому зв’язку підхід до формування й організації органів влади всіх ступенів зумовили появу якісно нової категорії народних депутатів — особистостей, депутатів-лідерів. Справді, значна частина з них уже пройшла важкі випробування боротьби на альтернативній основі й отримала депутатський мандат не тільки тому, що чітко викладала свої погляди, а й тому, що своєю позицією зуміла зацікавити виборців, знайти в їхніх серцях відгук, породити надії на вирішення існуючих проблем.

Немає сумнівів, що з розвитком демократії значення депутатів усіх рівнів, як виразників і захисників народних інтересів зростатиме. Мабуть, у перспективі особа народного депутата буде серед основних претендентів на роль громадсько-політичного лідера. А партії в умовах багатопартійності зосередять зусилля на отриманні депутатських мандатів.

Як свідчить суспільна практика, потреба в авторитетному лідері особливо стає нагальною у складних ситуаціях життєдіяльності суспільства. Можливості суспільства у вирішенні складних проблем багато в чому залежать від наявності загальновизначеного лідера, який би не тільки запропонував стратегію виходу з кризи, а й зумів консолідувати суспільство на її виконання. Просто «призначити» такого лідера не можна, він виникає на перетині потреб та сподівань народних мас, а в демократичних суспільствах обирається населенням на виборах. Такими загальновизнаними лідерами, що очолили вихід суспільства із кризи, були Ф.Рузвельт, У.Черчілль, Де Голль, а в наш час — Л.Валенса, В.Гавел.

Розвиток політичних подій у державі, коли у суспільстві є велика потреба в сильних лідерах, але їх немає, може призвести до непередбачених наслідків. Чи зможуть у цій ситуації демократичні сили України об’єднатися на основі загальнонаціональних інтересів, мобілізувавши для цього переважну більшість населення? Чи зможуть ці демократичні сили розробити зрозумілу і прийнятну для суспільства програму виходу з кризи та виокремити зі свого середовища достойних загальновизнаних лідерів?

Від вирішення цієї проблеми багато в чому залежатиме розвиток України як суверенної держави.

Плани семінарських занять

1. Поняття і сутність політичного мислення. Типи політичних лідерів.
2. Політичне лідерство в сучасній Україні: механізм формування і функціонування, критерії оцінки популярності й ефективності.

Теми рефератів

1. Політичний портрет одного з лідерів (за бажанням).
2. Жінка в ролі політика, лідера.

Література

  • Буш Дж. Глядя в будущее. Автобиография. — М., 1989.
  • Бебик В. Еліта, елітаризм, лідерство // Віче. — 1993. — №7.
  • Жискар д’Эстен. Власть и жизнь. — М., 1990.
  • Выдрин Д.И. Очерки практической политологии. — К., 1991.
  • Ильин М.В., Коваль Б.И. Личность в политике: Кто играет роль короля? // Политические исследования. — 1991. — №6.
  • Киссинджер Г. Уроки для лидеров // Новое время. — 1990. — №41.
  • Липинський В. Листи до братів-хліборобів. — Відень, 1926.
  • Полохало В. Правляча еліта та контреліта в сучасній Україні // Демократія в Україні. Минуле й майбутнє. — К., 1993.
  • Попович М., Фінько А. Українські ліберали // Сучасність. — 1993. — №11.
  • Фурсенко А.А. Президенты и политика США. 70-е годы. — М., 1989.
  • Херман М.Дж. Стили лидерства в формировании внешней политики // Политические исследования. — 1991. — №1.

    Навчальні завдання

    1. Американський політолог М.Херманн визначає лідерство так: «Лідерство — багатогранне поняття. Розглядаючи його прояви, слід взяти до уваги:
    а) характер самого лідера;
    б) риси його конкурентів (послідовників, виборців і ширше — всіх політичних суб’єктів, що взаємодіють з даним лідером);
    в) взаємозв’язок між лідерами та його конституентами;
    г) контекст або конкретну ситуацію, в якій лідерство здійснюється».
    Покажіть, як «працює» це визначення політичного лідерства в різних політичних режимах. Що об’єднує і що вирізняє політичних лідерів
    СНД, України, США та інших країн? Для аналізу спробуйте використати відомості про політичних лідерів та їхніх послідовників (М.Тетчер, Г.Колль, Б.Клінтон, В.Гавел, Ф.Кастро тощо). Які типи лідерів вам відомі?
    2. У розумінні лідерства необхідно відрізняти три самостійних підходи: психологічний, соціологічний та політологічний. Психологів цікавлять власне психологічні процеси, пов’язані з переходом саме від натовпу до певної диференційованої спільності. Соціолога хвилює питання про соціальні механізми подібних процесів та стратифікацію різноманітних соціальних спільностей (лідерство у неформальних гуртах, виробничих колективах тощо).
    У чому специфіка політологічного підходу до розуміння лідерства? Чи слід розрізняти поняття «лідер» та «керівник»? Якщо так, то чому?
    3. Відомий німецький політолог М.Вебер, аналізуючи феномен влади, дійшов висновку, що вона може існувати на трьох різних підвалинах: традиції, харизми та легальності. Влада традиціоналіста-вождя (патріарха або князя) тримається на авторитеті «вічно вчорашнього», тобто на тих принципах, що освячені традицією та звичною орієнтацією на їх дотримання. Харизма передбачає вождя-засновника (харизматика), який спирається на повну особисту відданість та довіру послідовників, що базується на наявності в нього особливих рис (пророк, князь — військовий керівник, партійний вождь). Врешті-решт, вождь-реформатор (законодавець) діє на основі законного обрання і ділової компетенції. Найбільш цікавим із точки зору професійного визнання політика М.Вебер вважав феномен харизми.
    Як ви думаєте, чому? Чи притаманний цей тип лідерства нашій політичній традиції? Чому феномен харизми сьогодні в центрі уваги політологів?
    4. Імідж — це цілеспрямовано створюваний особливого виду образ, уява, якою за допомогою асоціацій наділяє об’єкт (явище, особистість, товар тощо) додатковими цінностями — соціальними, політичними, соціально-психологічними, естетичними та ін. і завдяки цьому сприяють його більш емоційному сприйняттю. Особливу роль у формуванні іміджу відіграють засоби масової інформації. Провідні політики Заходу зай-
    мають майже стільки ефірного часу, як їхні політичні супротивники, разом узяті.
    Покажіть на прикладах, якими засобами, методами, способами створювався імідж наших керівників, чи відповідає він справжній сутності того чи іншого лідера?
    5. На основі аналізу періодичної преси охарактеризуйте нинішній стан та перспективи розвитку політичного лідерства в Україні.
    6. Як співвідноситься роль політичного лідера і народних мас?
    7. Які з концепцій, що пояснюють природу лідерства, найбільш реалістичні?


    Завдання для перевірки знань

    1. Що спонукає людей до активної професійної діяльності, до політичного лідерства?
    2. Чому суспільство, класи, нації, верстви, еліти висувають із свого середовища політичних лідерів?
    3. Які теорії еліт і висування політичних лідерів вам відомі?
    4. Якими рисами, на ваш погляд, повинна володіти людина, котра претендує на роль політичного лідера? Чи достатньо наявності цих рис, щоб стати таким лідером?
    5. Які особливості висування політичного лідера в умовах однопартійної системи?
    6. Що таке соціальні еліти? Як і чому вони виникають? Чи можна американський істеблішмент і радянську номенклатуру визначити як еліти?
    7. Культ політичного лідера — чи визначається він режимом влади чи особистими рисами, які характеризують лідера?
    8. Чи можна на підставі «теорії рис» визначити постійний, вічний тип політичного лідера, який може існувати на всі часи для всіх умов?

ЗМІСТ



 
 
© Chitalka.net.ua