Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Історія України (Ч.1) (І.К. Рибалко)
   

2. Боротьба Русі з монголо-татарською навалою, південно-західні руські князівства під ігом Золотої Орди.


   Перші завойовницькі походи монголо-татар. Битва на р. Калці.
    У монгольських племен, які жили в Центральній Азії наприкінці XII — на початку XIII ст., завершувався розклад первісного, родового ладу і на базі великого скотарського господарства і власності на пасовища розвивався ранній феодалізм. Хаа Демучин який у 1206 р. став Чінгісханом (великим ханом), розгорнув широку завойовницьку політику і підпорядкував своїй владі Північний Китай, Південний Сибір і Середню Азію. Незважаючи на відчайдушний опір народів Середньої Азії, монголо-татарські орди розгромили Хорезмську державу, підкорили Північний Іран і, обійшовши з півдня Каспійське море, через Закавказзя вторглися на Північний Кавказ.
    У причорноморських степах монголо-татари зіткнулися з половцями й розбили їх. На заклик половецького хана Котяна руські князі Мстислав Удалий, який тоді княжив у Галичині, Данило Романович, що князював на Волині, князі київські, чернігівські, смоленські зі своїми військами спільно з .шведами виступили проти татар. Битва 1223 р. на р. Калці. яка впадає в Азовське море, була вирішальною. Руські війська не мали єдиного командування, князі діяли не узгоджено, половці не витримали натиску і почали тікати. Хоча руські воїни билися хоробро, внаслідок усього цього вони зазнали поразки. Лише частині руського війська й князів удалося відступити, інших татари перебили або взяли в полон. Полонених князів татари підклали під дошки і сіли на них зверху обідати, і так скінчили князі своє життя.
    Навала Батия та завоювання монголо-татарами руських земель. Героїчний опір Русі.
    Після цього татарські хани поставили собі за мету завоювання Східної Європи. У 1236 р. з верхів'їв Іртиша і західного Алтаю в похід вирушило півторасоттисячне військо під командуванням онука Чінгісхана Батия. Того ж року монголо-татари захопили Камську Болгарію, а протягом 1237—1238 pp. спустошили Північно-Східну Русь. Незважаючи на хоробрість і героїзм населення, розрізнені війська князів не могли спинити просування монголо-татар. Вщент були зруйновані Рязань, Коломна, Москва, Владимир, Суздаль, Ярославль, Твер, Торжок. Весною 1238 р. монголо-татарські полчища рушили на Новгород, але, ослаблені попередніми боями, а також через бездоріжжя, весняну повінь, повернули на південь. У Чернігівському князівстві сім тижнів витримували облогу монголо-татар жителі невеликого м. Козельська, за що татари прозвали його «злим містом». Вийшовши в південні степи, військо Батия рушило за Волгу. У 1239 р. монголо-татарські орди, розгромивши половців, почали завоювання Південної і Південно-Західної Русі. Одна частина військ оволоділа «копьем» і «избила» Переяслав, інша обложила в «силе тяжце» Чернігів. Військо на чолі з князем Мстиславом Глібовичем монголо-татари розбили, захопили й спалили місто.
    Восени 1240 р. величезне військо Батия підійшло до Києва і оточило його. Як пише літописець, облягла Київ «сила татарська, і неможливо було нікому з міста вийти, ні в місто ввійти. ї не можна було чути в місті один одного від скрипіння возів, ревіння верблюдів, від звуків труб і органів, від іржання стад кінських і від крику та галасу незчисленної кількості людей». Батий приставив до міських стін багато пороків (таранів), які били безперестанно в стіни вдень і вночі, а городяни мужньо боролися, і багато було мертвих, і лилася кров, як вода. Пороки пробили стіни, і татари увірвалися в місто, але кияни кинулися їм назустріч, і почалася страшенна січа, коли від безлічі стріл не було видно неба. На вечір городяни, якими керував воєвода Дмитро, були переможені, але за ніч вони побудували навколо Десятинної церкви другий город. Наступного дня був лютий бій, від ваги людей завалилися хори й стіни церковні. 7 грудня 1240 р. татари взяли Київ і зруйнували його.
    Після взяття Києва монголо-татари рушили на Волинь і в Галичину. Вони обманом захопили і зруйнували м. Колодяжин, взяли Кам'янець (на р. Случ), Ізяслав (на р. Горинь) , але Кременець і Данилів взяти не змогли і обійшли їх. Потім «взя и копьем и избии не щадя» Володимир, а також Галич, и «иньш грады многы, им же несть числа».
    Завдавши руйнувань галицьким і волинським землям, монголо-татари рушили далі на захід і вдерлися в Польщу, Закарпатську Русь, Чехію, Угорщину. Але героїчний опір руського народу послабив сили Батия. Великих втрат зазнавали монголо-татари і внаслідок опору народних мас у польських, чеських, угорських, словацьких землях. Дуже ослаблені, війська Батия в 1242 р. повернули на схід. У пониззі Волги Батий заснував свою державу Золоту Орду із столицею в м. Сараї.
    Отже, західноєвропейські народи, вся західноєвропейська цивілізація були врятовані від монголо-татарського гноблення передусім завдяки героїчній боротьбі народів Руської землі, а також інших слов'янських народів.
    Мужній опір Русі монголо-татарській навалі мав також велике загальноєвропейське, міжнародне значення.
    Золотоординське іго Подніпров'я під владою монголо-татар.
    Завоювавши руські землі, ординці зруйнували тисячі міст і сіл, взяли в полон і вивезли велику кількість населення, особливо ремісників, підірвали продуктивні сили Русі.
    Як писав сучасник, архімандрит Києво-Печерського монастиря Серапіон, що з 1274 р. став єпископом володимирським, внаслідок навали Батия були зруйновані божі церкви, осквернений церковний посуд, потоптане було все святе, святителі стали поживою для мечів, тіла преподобних монахів кинуті були на харч птицям; кров батьків і братії нашої, як вода велика, землю напоїла; князів наших, воєвод зникла могутність, дуже багато братів і дітей наших у полон забрано було; села наші деревом позаростали, і велич наша покорилася, краса наша загинула, багатство наше іншим на користь пішло, плоди праці нашої язичники успадкували, земля наша перейшла у володіння іноплемінників.
    Руські землі потрапили у васальну залежність від золотоординських ханів. Князі мусили їхати до хана на поклон. і одержували від нього ярлики (грамоти), на князювання. За це вони мали сплачувати данину, підносити ханові багаті дари і за його наказом виступати у похід із своїми військами. На руське населення накладалися данина («вихід», «данина неминуча»), різні платежі й повинності.
    Особливо тяжким золотоординське іго було для простих людей — селян і міської бідноти, які зазнавали подвійного гніту й експлуатації: своїх, руських феодалів, князів та бояр і татарських ханів.
    Головним засобом, за допомогою якого монголо-татарські хани намагалися утримати руський народ у покорі, були масові вбивства і грабування. Однак руський народ вів боротьбу за своє визволення. У 1259 р. спалахнуло повстання в Новгороді. У 1262 р. повстало населення Ростова, Владимира, Суздаля, Ярославля та інших міст Північ-но-Східної Русі.
    Князівства Середнього Подніпров'я — Київське, Чернігівське і Переяславське — під час навали Батия зазнали величезних втрат. Міста були зруйновані і пограбовані, частина населення перебита чи виведена в полон, а частина втекла в безпечніші місця — на північ чи в Галичину. Люди, що залишилися, зазнавали нестерпного гніту й принижень. З середини ХШ ст. Києвом правили або татарські баскаки, або князі — безпосередні ставленики золотоординських ханів. Київ втратив значення релігійного центру Русі. Митрополит з Києва переїхав до Владимира на Клязьмі, а потім до Москви.
    Чернігово-Сіверським князівством продовжували управляти за «ярликами» ординських ханів місцеві князі. Воно дробилося на дедалі більшу кількість князівств. Через великі спустошення, заподіяні ординцями, Чернігів втратив значення головного міста Чернігово-Сіверщини. Політичним центром стає Брянськ, розташований на північний схід від Чернігова. Розташоване найдалі на півдні князівство Середнього Подніпров'я — Переяславське — після навали Батия зовсім не згадується в історичних джерелах.
    Галицько-Волинське князівство після навали Батия. Боротьба проти золотоординського іга.
    Галицько-Волинське князівство внаслідок навали Батия зазнало руйнувань, але воно залишалося найміцнішим серед усіх південно-західних князівств. Князь Данило кілька років не визнавав влади татарського хана. Однак його влада похитнулася. Цим спробували скористатися син чернігівського князя Михайла Ростислав, який став зятем угорського короля Бели IV, сам угорський король і польські феодали.
    Угорські рицарські війська, очолювані Ростиславом і угорським воєначальником (баном) Фільнієм, польські загони, що їх послав один з польських князів, а також дружини галицьких бояр виступили проти Данила. Вони зайняли Перемишль і підійшли до м. Ярослава на р. Сяні. Вирішальний бій під Ярославом відбувся 17 серпня 1245 р. Це був запеклий бій. Війська Данила розгромили ворогів. Сам угорський бан Фільній («гордий Філя», як його називає літописець) потрапив у полон до Данила, де його було страчено. Ростислав утік на захід.
    Однак у той час як на заході Галицько-Волинське князівство відбивало напади угорських і польських феодалів, на сході йому загрожували ординці. Оскільки міста ще не були укріплені і достатніх сил для відкритої боротьби з ординцями бракувало, Данило на початку 1246 р. поїхав до Золотої Орди на поклін до Батия і дістав від нього ярлик на князювання, визнавши, отже, залежність від золотоординського хана. Проте це не означало відмови Данила від боротьби з Ордою.
    Данило збирав сили. Передусім він будував нові міста і розширював та укріплював старі. Було побудовано в 1250-х pp. місто, назване на честь сина Данила Льва Львовом. Як зазначав літописець, Данило «созда городы многи». Збільшилася в Галичині й на Волині кількість населення, зокрема за рахунок утікачів з Подніпров'я, розвивалися землеробство, ремесло, торгівля.
    Наприкінці 1240 — на початку 1250-х pp. Данило здійснив кілька походів у землі литовського племені ятвягів, що нападало на Північну Волинь, і частину їх, що жила по Західному Бугу, підкорив своїй владі. Разом з Північною Волинню (Берестя, Дорогичин) ця частина земель дістала назву Підляшшя. Тут виникли західноруські міста Бєльськ, Кам'янець на Лосні, Кобрин, Мельник. Водночас Данило поширив свій вплив і на західноруське Турово-Пінське князівство.
    Зміцнюючи своє князівство і готуючись до боротьби проти Золотої Орди, Данило шукав собі союзників. Він дійшов згоди з угорським королем Белою. IV (син Данила Лев був одружений з дочкою Бели Констанціею) і з першим об'єднувачем Литви князем Міндовгом, а також з Польщею. Римський папа Інокентій IV також пообіцяв Данилові допомогу і королівський вінець з умовою, що буде укладена унія руської православної церкви з католицькою під егідою папи. Щоб дістати допомогу для виступу проти Орди, Данило дав згоду на унію, і в 1253 р. в Дорогичині був коронований як галицько-волинський король. Та коли незабаром з'ясувалося, що папа ніякої допомоги проти ординців подати не може, Данило розірвав з ним угоду. Не дістав він реальної допомоги і від інших своїх союзників.
    Незважаючи на це, Данило, скориставшись усобицями в Золотій Орді і уклавши союз з володимирським князем Андрієм Ярославичем та деякими іншими руськими князями, в 1254—1255 pp. виступив із своїми військами проти ординського воєводи Куремси, що кочував зі своєю ордою на правому березі Дніпра, і, як пише літописець, «держаше рать с Куремьсою, и николи же не бояся Куремьсе». Були відвойовані в ординців землі по Південному Бугу, Случі й Тетереву, а потім взято й місто Возвягль (Новоград-Волинський).
    Однак через деякий час хан Золотої Орди Менгу послав замість Куремси воєводу Бурондая з великим військом, якому скли Галицько-Волинського князівства протистояти не могли. На вимогу Бурондая, «окаянного й проклятого», як його називає літописець, брат Данила Василько і син Лев змушені були знищити укріплення міст Стожка, Львова, Кременця, Луцька, Володимира. Тільки населення Холма відстояло своє місто від ординців.
    Хоч Галицько-Волинське князівство і визнало владу золотоординських ханів, проте його залежність від них була меншою, ніж інших руських земель, зокрема Наддніпрянщини. Воно не мало постійних баскаків, збирачів данини, не було фіскальних переписів населення.
    У 1264 р. помер галицько-волинський князь Данило Романович. Літописець пише, що Данило був добрим князем, хоробрим і мудрим, побудував багато міст, церков і прикрасив їх. Хоробрим був батько Данила, говорить літописець, а сам Данило був «дерзъ и храборъ, от главъ и до ногу его небе на нем порока».
    Галицько-Волинське князівство наприкінці XIII — на початку XIV ст.
    Наприкінці XIII—на початку XIV ст. наслідок посилення феодальних усобиць і через татарські напади єдність і могутність Галицько-Волинського князівства поступово послаблюється. Водночас на південно-західні і західні руські землі все більше починають зазіхати польські, литовські й угорські феодали.
    Останнім галицько-волинським князем був Юрій-Болеслав (І325—1340 рр.) — син польського (мазовецького) князя Тройдена, родич галицько-волинських князів по матері. Після смерті Юрія Болеслава самостійне Галицько-Волинське князівство перестає існувати.
← назад зміст вперед →


 
 
© Chitalka.net.ua