Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Історія України (Ч.2) (І.К. Рибалко)
   

3. Революційний рух в Україні весною і влітку 1905 р. Повстання на броненосці «Потьомкін».


   Розгортання страйкової боротьби робітників.
    Страйковий рух весною і влітку 1905 р. продовжував наростати, характерною рисою його було поєднання політичних і економічних страйків, що надавало йому небаченої сили. Особливо важливе значення мав страйк 70 тис. текстильників у Іваново-Вознесенську, що почався 12 травня 1905 p., тривав 72 дні та барикадні бої робітників з військами у Лодзі в червні 1905 р. Під час страйку в Іваново-Вознесенську виникла Рада уповноважених, що стала першою Радою робітничих депутатів.
    Перше травня робітники України, спільно з пролетарями всієї Росії, відзначили могутніми політичними демонстраціями, страйками й мітингами, які в деяких місцях, зокрема в Харкові, Катеринославі і Миколаєві, закінчилися сутичками з поліцією і військами. Незважаючи на всі заходи властей не допустити робітничого виступу, 1 травня робітники Катеринослава вийшли на демонстрацію. На трубі залізопрокатного заводу замайорів червоний прапор з гаслом: «Геть самодержавство! Хай живе революція!». Між демонстрантами й поліцією та козаками сталися сутички. На ряді підприємств робітники припиняли роботу.
    В Одесі страйк, почавшись 2 травня, на 6 травня охопив близько 100 заводів і майстерень. Страйкували понад 10 тис. чол.
    У Харкові 1 травня відбулися масові збори й мітинги, а 2 травня розпочався політичний страйк, у якому взяли участь робітники більшості харківських підприємств. На подвір'ї ХПЗ відбувся великий мітинг, після чого робітники заводського району вийшли на вулицю на демонстрацію.
    У цілому в Україні у Першотравневі дні відбулося понад 50 страйків, у яких взяли участь близько 45 тис. чол. Всього в травні число страйків зросло до 102, в той час як у квітні їх було до ЗО. По всій Росії у травні страйкувало близько 200 тис. чол. За літні місяці (червень — серпень 1905 р.) в Україні відбулося 169 страйків, у яких взяли участь близько 55 тис. чол.
    Селянські виступи.
    Страйкова боротьба робітників сприяла активізації селянського руху. Серед селян вели роз'яснювальну й агітаційну роботу більшовики, есери, РУП, «Спілка». Зокрема більшовики розповсюджували серед селян праці Леніна, зокрема брошуру «До сільської бідноти» і листівку «Перше травня», «Програму Російської соціал-демократичної робітничої партії», прокламації «До селян», «Нові царські милості», звернення місцевих комітетів РСДРП.
    Україна стала одним з районів, де селяни виступали особливо гостро і широко. За даними, які наводила більшовицька газета «Пролетарий», весною і влітку селянськими рухами було охоплено на Лівобережжі — 10 із 41 повітів, на Правобережжі — 20 із 36, на Півдні — 13 із 17, а всього 43 повіти із 94, або 46 %.
    Протягом квітня — серпня 1905 р. в Україні відбулося близько 2 тис. виступів селян.
    Як і раніше, селянські виступи мали антипоміщицьке спрямування. Селяни вели боротьбу насамперед за відібрання в поміщиків землі і ліквідацію всіх кріпосницьких залишків. Вони захоплювали й ділили поміщицькі землі, чинили потрави поміщицьких посівів і сінокосів, забирали в економіях майно, хліб, картоплю, сіно, та ін., рубали поміщицькі ліси, вимагали збільшення орендного земельного фонду і зниження орендної плати, відмовлялися сплачувати податки й викупні платежі, громили й підпалювали маєтки, убивали поміщиків та управителів економій і т. д.
    Разом з тим під впливом робітничого руху з весни 1905 р. селяни дедалі більше стали застосовувати суто робітничу форму боротьби — страйки.
    Багато страйків селян і батраків відбувалося на Правобережжі (де було багато цукрових заводів і сільськогосподарських робітників), під час яких вони вимагали поліпшення умов праці, скорочення робочого дня, підвищення розцінок тощо. Протягом весни й літа тут відбулося понад 500 страйків. А в цілому на Правобережжі і Півдні України страйки становили близько 60 % усіх селянських виступів.
    У багатьох селах селяни збиралися на мітинги і сходи, де приймали петиції, постанови, в яких висували економічні і політичні вимоги — розподілу поміщицьких земель, скасування викупних платежів, свободи слова, друку, зборів, спілок, страйків, рівності всіх перед законом, ліквідації інституту земських начальників, скликання Установчих зборів, загального обов'язкового початкового навчання та ін.
    Повстання на броненосці«Потьомкін».
    Масовий робітничий і селянський рух, а також поразки царизму в російсько-японській війні вплинули на настрої солдатів і матросів. Найбільш видатною подією було повстання на броненосці Чорноморського флоту «Потьомкін», яке вибухнуло 14 червня 1905 р.
    Керівним центром підпільної роботи серед моряків Чорноморського флоту був Центральний матроський комітет РСДРП, відомий під назвою «Севастопольської матроської централки». Організаторами її були матроси-більшовики: московський робітник О. Петров, харківський робітник І. Яхновський, луганський робітник О. Волошин, колишній селянин з Житомирщини Г. Вакуленчук та ін. Діяльністю «Централки» керував Севастопольський комітет РСДРП.
    «Севастопольська матроська централка» готувала збройне повстання матросів Чорноморського флоту. За наміченим планом передбачалося почати повстання одразу в усій ескадрі за сигналом броненосця «Катерина II», на якому була найміцніша військова організація і найбільш підготовлена до виступу команда. Після оволодіння ескадрою революційні матроси мали зайняти головні пункти Чорноморського узбережжя — Севастополь, Одесу, Миколаїв, Новоросійськ, Батум, перетворити їх в опорні бази революції, встановити зв'язок з робітниками і разом з ними розгорнути повстання по всій Росії. При цьому повстання намічалося не раніше осені, коли революційний рух у країні набере ще більшого розмаху. Але події розгорнулися не так. Першим, причому один, повстав броненосець «Потьомкін».
    12 червня «Потьомкін» вийшов у море і рано-вранці 13 червня прибув у Тендрівську затоку (поблизу Одеси). Звістка про політичний страйк одеського пролетаріату, принесена на «Потьомкін» матросами міноносця № 267, який привіз з Одеси продовольство, схвилювала команду і посилила революційні настрої. Найменша іскра могла привести до вибуху.
    Цією іскрою стало те, що матросам 14 червня на обід подали борщ з червивим м'ясом. Жоден матрос не торкнувся цього борщу. Командир корабля Голіков вирішив використати цей момент для виявлення і розстрілу революційних керівників. Він наказав вишикувати на палубі команду і запропонував відійти вбік до гарматної башти тих, хто згоден їсти борщ. Спочатку відійшло кілька чоловік. Але потім за порадою Вакуленчука й інші матроси почали перебігати до башти. Провокаційний план провалився. Тоді старший офіцер Пляровський наказав караулу оточит» одну групу, принести брезент і накрити ним матросів, що означало засудити до розстрілу. Однак караул вийшов з покори і не виконав наказу. Пляровський вихопив гвинтівку в одного з новобранців і вистрелив, смертельно поранивши Вакуленчука. Чаша терпіння матросів переповнилася.
    Матроси розправилися з найбільш ненависними офіцерами, а інших заарештували.
    Оволодівши кораблем, матроси обрали революційний комітет, названий ними «судновою комісією», до якої ввійшли більшовики, есери, меншовики, анархісти. Головою було обрано П. Матюшенка, вихідця з сім'ї дрібного кустаря-шевця села Дергачів (тепер районний центр Харківської області), людину великої фізичної сили, безмежно хороброї, але політично слабо підготовленої. Над «Потьомкіним» вперше в історії російського флоту замайорів червоний прапор.
    У ніч на 15 червня «Потьомкін» у супроводі міноносця № 267 прибув до Одеси. Вранці 15 червня в порту зібралися величезні маси народу. Біля намету з тілом убитого Вакуленчука була збудована трибуна, з якої виступали промовці з закликами продовжувати революційну боротьбу. Похорон Вакуленчука 16 червня вилився ц могутню демонстрацію робітників і матросів проти самодержавства.
    Царський уряд послав проти повсталих майже всю ескадру (12 кораблів). «Потьомкін» сміливо пішов їй назустріч. Але коли до нього приєдналася команда броненосця «Георгій Побідоносець», командування змушене було якнайшвидше відвести ескадру до Севастополя. Однак з допомогою зрадницької групи офіцерів і кондукторів (помічників офіцерів) командирові броненосця «Георгій Побідоносець» вдалося посадити корабель на мілину.
    Ленін, який перебував тоді в еміграції у Швейцарії, дізнавшись про повстання на броненосці «Потьомкін», сприйняв його як важливу подію і вважав за необхідне, щоб більшовики обов'язково зв'язали цей виступ з рухом робітників, селян і місцевих гарнізонів. Він послав до Одеси представника ЦК партії більшовика М. Васильєва-Южина, та, коли Васильєв-Южин прибув до Одеси, він уже не застав там броненосця.
    Оскільки на «Потьомкіні» закінчилися запаси вугілля, харчових припасів і прісної води, а поповнити їх не вдалося, команда повела корабель до румунського порту Констанци, де 25 червня здалася румунським властям, передавши представникам іноземної преси та консулам «Звернення до всього цивілізованого світу» і «Повідомлення, адресоване до європейських країн».
    З невимовним болем у серці після одинадцятиденної боротьби залишали повсталі потьомкінці свій корабель.
    З усього екіпажу тільки 117 чол. повернулися тоді до Росії, інші залишилися за кордоном. Ті учасники повстання, які потрапили до рук царських властей, були засуджені до страти, каторги або тюремного ув'язнення.
    У 1907 р. царським шпигам удалося вистежити й арештувати Панаса Матюшенка, що таємно повернувся до Росії. Військово-морський суд у Миколаєві засудив його до смертної кари через повішення. 20 жовтня 1907 р. у Севастополі на світанку вирок було виконано. Панас Матюшенко зустрів його стійко. Перед смертю він голосно заявив присутнім матросам: «Прощайте, товариші». Потім повернувся в бік катів і сказав: «Вішайте, боягузи. Прийде час, і вас перевішають на ліхтарних стовпах».
    Хоч повстання на броненосці «Потьомкін» закінчилося поразкою, воно мало величезне значення, бо вперше велика частина військової сили царизму,— цілий броненосець,— перейшла відкрито на сторону революції.
← назад зміст вперед →


 
 
© Chitalka.net.ua