Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Історія України (Ч.2) (І.К. Рибалко)
   

6. Грудневе збройне повстання.


   Збройне повстання у Москві і розгортання страйків в Україні.
    Першими збройну боротьбу почали робітники Москви. 7 грудня, за рішенням Московської Ради, керованої більшовиками, в Москві почався загальний політичний страйк, який 9 грудня переріс у збройне повстання, що тривало десять днів. Слідом за Москвою, на збройну боротьбу піднялися робітники більш як ЗО міст Росії — Сормова, Новоросійська, Ростова-на-Дону, Пермі, Красноярська, Чити та ін.
    Пролетаріат України також активно підтримав московських робітників. Як тільки в Україні стало відомо про початок страйку в Москві, 8 грудня застрайкували робітники Катеринослава, 8—9 грудня до страйку включилися залізничники Катерининської залізниці, за ними — робітники інших залізниць. 10 грудня почалися страйки в Одесі і Миколаєві, 13-го вони там стали загальними. 12 грудня загальні страйки розгорнулися в Києві і Харкові. Страйками були охоплені заводи, шахти і рудники Донбасу. Усього в грудні 1905 р. в Україні сталося 70 страйків, у яких взяли участь близько 100 тис. робітників.
    У ході страйків у ряді міст робітничі бойові дружини брали під свій контроль цілі райони, а Ради робітничих депутатів і страйкові комітети діяли як органи повстання й революційної влади.
    У Катеринославі для керівництва страйком був створений як орган Ради бойовий страйковий комітет (БСК), до якого ввійшли більшовики, меншовики, есери, бундівці. Від більшовиків до БСК входили Г. Петровський, А. Булигін, І. Захаренко, І. Шевченко, від есерів — Ф. Барановський, С. Тукмакін, В. Конопасевич та ін. Бойовий страйковий комітет створював бойові дружини, керував їх діями по обеззброєнню поліції й жандармів та охороні порядку в місті, у своїх бюлетенях закликав населення не платити податків, наказав роздати робітникам харчові припаси з складів та ін. Коли 11 грудня урядовим військам удалося зайняти вокзал і центр міста, Рада і бойовий страйковий комітет продовжували діяти в робітничому передмісті — Чечелівці. їх влада поширювалася також на Кайдаки й Амур-Нижньодніпровськ. Робітників Катеринослава підтримували селяни навколишніх сіл. Після оголошення 17 грудня Катеринославської губернії на воєнному стані та придушення збройного повстання в Москві і Донбасі Катеринославська Рада 22 грудня вирішила припинити-страйк.
    Як Чечелівка у Катеринославі, в інших великих містах опорними пунктами революційної боротьби були робітничі райони: в Києві — Шулявка, в Одесі—Пересип, у Миколаєві — Слобідка. Деякий час ці райони перебували в руках робітничих бойових дружин, там як органи влади діяли Ради робітничих депутатів. Це були своєрідні «робітничі республіки».
    Збройне повстання в Харкові.
    Як тільки стало відомо про початок збройного повстання в Москві, у Харкові Федеративна Рада комітетів РСДРП і комітет есерів вирішили підняти у місті повстання. Воєнний штаб розробив план збройного виступу. Уранці 12 грудня одна група робітничих бойових дружин повинна була зібратися на заводі Гельферіх-Саде, а інша — зайняти вокзал. Після цього дружинники мали повести наступ на центр міста, захопити університет, адміністративні установи і взяти владу в свої руки. Але цей план став відомий властям, і вони розташували в усіх найважливіших пунктах віддані їм військові частини, а революційно настроєних солдатів вивели з міста або ізолювали. 12 грудня вранці частині дружинників (близько 700 чол.) удалося проникнути на завод Гельферіх-Саде, але він швидко був оточений піхотою, драгунами й козаками. Війська почали обстрілювати завод із гвинтівок і гармат. Дружинники також відкрили вогонь і тривожними гудками почали кликати робітників інших підприємств на допомогу.
    Почувши про обстріл заводу Гельферіх-Саде, 3 тис. робітників ХПЗ рушили їм на допомогу. На Кінному майдані козаки зустріли їх вогнем. Робітники вступили в бій. Але сили виявилися нерівними, і повстанці змушені були відступити. Було заарештовано й відправлено до тюрми 136 чол., убито й поранено близько 200 робітників.
    Збройні виступи відбулися і в ряді міст Харківської губернії. Особливо активну збройну боротьбу вели залізничники станцій Люботина, Лозової, Куп'янська. У Люботині 10 грудня почався страйк залізничників, які заарештували адміністрацію станції і сформували бойову дружину. Уночі проти 13 грудня бойова дружина разом з дружинниками, які прибули з Харкова, роззброїла поліцію й жандармів. Станція Люботин опинилася в руках робітників, створилася «Люботинська республіка». Але 17 грудня в бою з військами дружинники зазнали поразки, і повстання в Люботині було придушено.
    Олександрівське збройне повстання.
    На збройну боротьбу підняли ся і пролетарі Олександрівська (тепер Запоріжжя). Ще 10 грудня там почався загальний політичний страйк, який очолив бойовий страйковий комітет, що для оперативного керівництва виділив Робоче бюро. 11 грудня бойові дружини оволоділи вокзалами — Севастопольським і Катеринославським, робітничим районом — Слобідкою, телефоном, телеграфом. Але робітники дотримувалися пасивної тактики. Війська і поліція 13 грудня перейшли в наступ на Катеринославський вокзал. Бойові дружинники побудували барикади і вступили в бій. їм на допомогу прийшли селяни сусідніх сіл, бойові дружини з Нікополя, Синельникового, Нижньодніпровська.
    14 грудня розгорівся запеклий бій, який тривав чотири години. Особливо вперто оборонялися бойові дружинники в районі Севастопольського вокзалу. Але з 3 тис. барикадних бійців лише близько 300 чол. були озброєними. Війська й поліція, користуючись великою перевагою сил, змусили бойових дружинників, які втратили 50 чол. убитими й близько 200 чол. пораненими, припинити опір. Олександрівське збройне повстання зазнало поразки.
    Збройне повстання в Донбасі.
    Найенергійніше на боротьбу проти самодержавства у грудні 1905 р. виступив пролетаріат Донбасу. З початком 8—9 грудня політичного страйку на станціях Катерининської залізниці під керівництвом розпорядчого страйкового комітету, що перебував у Катеринославі, виникли місцеві розпорядчі страйкові комітети, до яких фактично й перейшла влада на залізниці. На станціях і в містах, які лежали по лінії Катерининської залізниці,— в Гришиному, Авдіївці, Микитівці, Юзівці, Чаплиному, Алмазному, Ясинуватій, Горлівці та інших — Ради робітничих депутатів і розпорядчі страйкові комітети організували робітничі бойові дружини, з їх допомогою взяли під свій контроль роботу залізничної адміністрації й рух поїздів на всій залізниці, чим на деякий час утруднили й затримали перекидання царських військ для розгрому робітників. Страйк залізничників, що охопив Донбас, сприяв розгортанню страйкового руху на заводах, шахтах і рудниках. Під керівництвом страйкомів шахтарі й металісти разом із залізничниками створювали бойові дружини й готувалися до збройного повстання. 13 грудня дружинники на станції Ясинуватій роззброїли загін солдатів, 14 грудня сталася сутичка робітничої дружини з драгунами на станції Авдіївці.
    Але найбільшого розмаху збройне повстання набрало в Горлівці. Тут ще 9 грудня після багатолюдного мітингу почався політичний страйк, який 10 грудня переріс у загальноміський і охопив увесь навколишній район. Рада робітничих депутатів і страйковий комітет, взявши фактично владу в свої руки, готували робітників до повстання. Останньою іскрою, що викликала збройний виступ, бул стрільба 16 грудня солдатів і поліції по беззбройних робіт ииках машинобудівного заводу, внаслідок якої 18 робіт ників було вбито й багато поранено. На заклик Горлівського страйкового комітету ввечері 16 і в ніч проти 17 грудня на допомогу горлівським робітникам прибул з Єнакіевого, Гришиного, Ясинуватої, Авдіївки, Харцизька та інших міст 8 поїздів з бойовими дружинами. Усьо в Горлівці зосередилося близько 4 тис. дружинників з яких гвинтівки мали тільки 100 чол., револьвери і миє ливські рушниці — 500, інші — холодну зброю (списи піки, викувані з залізних прутів, та ін.). До Горлівки прибули селяни і з навколишніх сіл.
    На засіданні страйкового комітету й керівників бойових дружин був створений штаб повстання, який розробив план виступу. Усі бойові дружини були об'єднані в три загони: одним командував викладач Горлівського гірничого училища більшовик А. Гречнєв, другим — штейгер з Гор-лівки безпартійний П. Гуртовий, третім — учитель з Гришиного есер П. Дейнега. Планом передбачалося оточити військові казарми й обеззброїти солдатів.
    О 7-й годині ранку 17 грудня почався бій. Після двогодинної перестрілки військові загони змушені були відступити з міста в напрямі Єнакіевого. Але в степу вони зустрілися з козаками, що йшли їм на підмогу. Об'єднавшись, вони обійшли Горлівку й розгорнули наступ на залізничний вокзал. Після шестигодинного бою, під час якого, за офіційними даними, було вбито близько 300 робітників,
    дружинники змушені були відступити. Але царські власті, боячись нового виступу робітників, до 20 грудня не наважувалися повертатися до Горлівки.
    Завдавши поразки збройному повстанню в Горлівці, царські війська з 20 грудня розгорнули наступ проти робітників Донбасу в двох напрямах: з Катеринослава на Гришине і з Харкова на Горлівку й Дебальцеве.
    Грудневе збройне повстання в Україні, яке було складовою частиною збройної боротьби робітничого класу всієї Росії, зазнало поразки. Причинами поразки були розрізненість, неорганізованість, погана озброєність, оборонний характер повстання, неодночасність виступів, слабість керівництва, недостатня участь селянства, невміння робітників залучити на свій бік солдатів.
    Безумовно, що грудневе збройне повстання 1905 p., яке стало найвищим пунктом у розвитку революції, зайняло своє значне місце в історії. Ленін вважав, що це був найбільший рух пролетаріату після Паризької комуни. Відданість його безпосередніх учасників у боротьбі за краще майбутнє народу, їх мужність, героїзм заслуговують найвищої похвали і доброї пам'яті потомків. Але, разом з тим, зважаючи на набутий в революції досвід, слід відзначити, що заклики Леніна, більшовиків до негайного збройного повстання були передчасними й стали проявом революційного нетерпіння, радикалізму й екстремізму. Робітничий клас і селянство, революційні партії тоді не були готові до збройного повстання і повалення царизму ні політично, ні організаційно, ні технічно, ні морально.
← назад зміст вперед →


 
 
© Chitalka.net.ua