Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Історія України (Ч.2) (І.К. Рибалко)
   

1. Столипінський режим в Україні.


   Третьочервнева монархія та її суть.
    Внаслідок поразки революції 1905— 1907 pp. тимчасово переміг царизм. По всій країні встановився режим репресій, що, за іменем одного з його основних натхненників і провідників — голови царської Ради міністрів П. Столипіна, дістав назву столипінського.
    Оскільки в II Державній думі точилися гострі дебати з аграрного питання і вона виявилася недостатньо слухняною, царський уряд 3 червня 1907 р. її розпустив і видав новий виборчий закон. Цим він порушив маніфест від 17 жовтня і «Основні закони Російської імперії», видані в 1906 р., за якими жоден закон не міг бути виданий без схвалення Державної ради й Державної думи. Так було здійснено третьочервневий державний переворот.
    За новим виборчим законом, що його сам цар Микола II назвав «безсоромним», ще більше урізувалися виборчі права робітників, селян та неруських народів і забезпечувалося переважання в Думі чорносотенних поміщиків та представників великої торгово-промислової буржуазії. Землевласницька й перша міська курії, тобто поміщики й найбільші капіталісти, що разом складали менше 1 % населення Європейської Росії, обирали 64,4 % всіх виборщиків, а робітники й селяни разом — тільки 24,8 %. Народи Середньої Азії й Сибіру були зовсім позбавлені виборчих прав, а кількість депутатів від населення Кавказу й Польщі було набагато зменшено. Виборчим правом користувалися всього 15 % населення країни.
    Вибори, що відбувалися влітку і восени 1907 p., дали царизмові бажаний склад Думи, в якому переважали праві (чорносотенці), октябристи й кадети. Лише поміщиків у III Думі засідало 202 чол. Від українських губерній було обрано Ш депутатів, в тому числі 64 поміщики, 13 священиків і тільки 20 селян. 5а партійністю: 55 правих і російських націоналістів, 41 октябрист, 5 кадетів.
    Склад III Думи відображав блок чорносотенних поміщиків з верхівкою торгово-промислової буржуазії. Відповідно в Думі були дві більшості: 1) право-октябристська і 2) октябристсько-кадетська.
    Уряд Столипіна балансував між цими двома більшостями. Ця політика лавірування уряду між різними класами дістала назву бонапартизму.
    Третьочервнева монархія, заснована на союзі поміщиків і буржуазії, на політиці лавірування між ними, за своєю суттю була антинародною. Вся її діяльність була спрямована проти інтересів народних мас.
    Терор проти робітників і селян.
    Однією з найважливіших складових частин політики третьочервневої монархії був наступ проти революційних сил, проти трудящих і, передусім, проти робітничого класу. Як і багато інших районів Росії, різні місцевості України тривалий час перебували на воєнному стані, стані надзвичайної або посиленої охорони. В селах і містах жорстоко розправлялися з трудящими козацькі сотні, військові команди й чорносотенні банди, які лютували. Столипін дав пряму директиву губернаторам: «Менше арештовувати, більше стріляти... Переконання залиште, дійте вогнем...» Уже на початок 1908 р. в тюрмах томилося понад 200 тис. чол. За 1907—1909 pp. військово-польові суди Росії ухвалили 5 тис. смертних вироків. Найбільших репресій зазнавали активні учасники революції 1905—1907 pp., передусім соціал-демократи. Наприкінці 1908 р. у Катеринославі військовий суд розглянув справу про 131 учасника донецького збройного повстання 1905 р. Вісім з них — П. Бабич, А. Ващаєв, В. Григоращенко, О. Зубарєв-Кузнецов, І. Митусов, Г. Ткаченко-Петренко, В. Шмуйлович та А. Щербаков — були засуджені до страти й повішені. Царський уряд громив робітничі організації, зокрема профспілки, закривав робітничі газети й журнали. Поліція, стражники, урядники знущалися над селянами, били їх, кидали в тюрми, відправляли на заслання. «Люди,— писав М. Коцюбинський в творі «Intermecco»,— хотіли голіруч землю узяти, а тепер мають: хто їсть сиру, а хто копає її в Сибіру...». Тяжкий поліцейський режим уряд встановив і в навчальних закладах.
    Посилення національного гніту.
    Важливим елементом політики царизму, поміщиків і буржуазії в період реакції було насадження ідеології великодержавного шовінізму й посилення національного гніту. В Україні царизм переслідував українську мову й культуру — забороняв користуватися українською мовою в учбових закладах і адміністративних установах, припиняв видання українських газет і журналів, художньої літератури. У школах не можна було співати українських пісень, читати вірші й виконувати українські мелодії.
    У 1908 р. Державна дума не затвердила законопроекту про дозвіл викладання в початкових школах українською мовою, внесений 37 депутатами. Царські власті закривали «Просвіти», українські клуби й музично-драматичні гуртки, забороняли вшановувати пам'ять Т. Г. Шевченка і т. д. Українців разом з іншими пригнобленими народами Столипін у своєму циркулярі губернаторам 1910 року оголосив «інородцями» й заборонив їм створювати будь-які товариства, клуби, видавати газети рідною мовою.
    Посиленням національного гноблення, політикою розпалювання національної ворожнечі царський уряд намагався підірвати єдність революційних дій трудящих різних націй, відвернути робітників і селян від класової боротьби проти поміщиків і буржуазії.
← назад зміст вперед →


 
 
© Chitalka.net.ua