Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Історія України (Ч.2) (І.К. Рибалко)
   

2. Аграрна політика Столипіна та проведення її в Україні.


   Поворот в аграрній політиці царизму. Указ 9 листопада 1906 р, і закон 14 червня 1910 р.
    Царський уряд, прагнучи зберегти за поміщиками землі й панівну роль у державі, в той же час змушений був сприяти буржуазному розвиткові країни. Розвиткові капіталізму, суспільному прогресові перешкоджали кріпосницькі залишки, передусім в аграрному ладі країни, — поміщицьке землеволодіння, община, надільне землекористування. Революція 1905—1907 pp., економічною основою якої й національною особливістю було аграрне питання, показала, "що селянство бореться за розв'язання аграрного питання, в першу чергу за ліквідацію поміщицького землеволодіння, революційним шляхом, тобто за розвиток капіталізму фермерським шляхом.
    Щоб відвернути селян від революційної боротьби, зміцнити в них відчуття власності і сприяти інтенсивному На закріплених в особисту власність землях, на хуторах і відрубах вести господарство могли в основному лише заможні селяни. Малоземельні й зовсім бідні селяни змушені були продавати свої наділи й перетворюватися на безземельних пролетарів. По Росії із 2,5 млн. селян, що закріпили за собою землю, продали свої наділи 1200 тис. чол. В Україні за 1907—1913 pp. 263 тис. бідняцьких господарств продали 744 тис. дес. закріпленої за ними землі, її скуповували, часто за безцінь, багатії.
    Значна роль у насадженні хуторів і відрубів відводилася Столипіним Селянському поземельному банкові. Цей банк скуповував поміщицькі землі, а потім за більш високими цінами розпродував їх окремими ділянками селянам. За час 1906 по 1909 р. через банк поміщики України продали 385 тис. дес, а всього площа дворянських земель з, 1906—1910 pp. скоротилася на 1,1 млн. дес. Селяни України протягом 1906—1910 pp. купили в банку 480 тис. дес. з них хутірські і відрубні господарства — 82,6%. Вся діяльність Селянського банку була спрямована на розширення й зміцнення заможних селянських господарств. Якщо бідняки й купували в банку землю, то багато з них, не маючи змоги виплачувати щорічні внески й проценти, зовсім розорялися, а земля поверталася в банк.
    Переселення селян.
    Проводячи аграрну реформу царський уряд широко розгорнув переселення селян на окраїни — до Сибіру, Середньої Азії, на Кавказ. Цим він намагався послабити земельну тісноту в центральних районах і «розрідити» атмосферу в Росії, постаратися збути якомога більше неспокійних селян у Сибір.
    Найбільше переселенців до Сибіру дала Україна. За 1906—1912 pp. туди виїхало близько 1 млн. чол. (із 2,5 млн. чол. по Росії), причому з Полтавщини й Чернігівщини понад 350 тис. чол.
    Але царські власті вкрай погано організували переселення: переселенці їхали у вантажних вагонах, не були забезпечені харчами, медичної допомоги не було налагоджено, на нових місцях приміщення не підготовлені і т. ін., через що смертність серед переселенців досягала в окремих випадках 30—40 %. Багато з них, зовсім розорившись, поверталися на попередні місця проживання. У 1911 р. в Україну повернулося близько 70 % переселенців.
    Наслідки столи пінської аграрної реформи.
    Столипінська аграрна реформа була, після скасування кріпосного права 1861 p., наступним кроком на шляху перетворення Росії в буржуазну монархію. Вона прискорювала розвиток капіталістичних відносин на селі: внаслідок руйнування общини створювалася буржуазна земельна власність, усувалося черезсмужжя, посилювався процес концентрації земель у руках заможних селян, збільшувалося застосування сільськогосподарських машин, добрив, підвищувалася врожайність і товарність сільського господарства, з диференціацією селянства розширювався внутрішній ринок тощо.
    Але в цілому аграрна політика Столипіна не досягла поставленої мети — не забезпечила створення твердого буржуазного ладу на селі, бо зберегла економічну основу кріпосницьких пережитків — поміщицьке землеволодіння. Вона не створила для царизму широкої, міцної соціальної опори на селі в особі заможних селян, бо поряд зі збільшенням чисельності заможних селян на протилежному полюсі виростала велика маса розорених селян-бідняків, пролетарів, пауперів, і соціальні суперечності на селі не послаблювалися, а загострювалися, боротьба селянства посилювалася. У період 1907—1910 pp. в Україні селянських виступів відбулося: в 1907 р. — 804, в 1908 р. — 728, у 1909 p. —586, у 1910 p. —2434, разом 4552 виступи, що становили близько третини виступів у цілому по Росії. Селяни, насамперед боролися проти поміщиків — спалювали їхні маєтки, захоплювали землі, луки, лісові ділянки, убивали власників і управителів економій тощо. Вони також виступали й проти царських властей, зокрема чинили опір проведенню столипінської аграрної реформи, виділенню на хутори й відруби тощо. Не розв'язавши жодного завдання буржуазно-демократичних перетворень, столипінська аграрна політика не змогла попередити наростання революційної кризи.
← назад зміст вперед →


 
 
© Chitalka.net.ua