Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Економіка підприємств (Лекції)
   

Ліквідація збанкрутілих підприємств


   Причини та про­цедура ліквідації збанкрутілих суб'єктів господарювання
    Причини ліквідації (припинення діяльності) підприємств та організацій можуть бути різними. Головними є такі: 1) вартість майна боржника продовжує знецінюватися, і бракує будь-якої можливості и відновлення; 2) жодна юридична чи фізична особа не звернулася до відповідного органу із заявою про проведення рест­руктуризації або санації боржника; 3) жодний з поданих реструк-туризаційних чи санаційних планів не було схвалено кредиторами; 4) запропонований план виходу підприємства (організації) з кри­зового стану з тих чи тих причин неможливо реалізувати.
    Рішення про ліквідацію боржника може ухвалити суд з влас­ної ініціативи чи на клопотання розпорядника майна, кредито­ра, зборів чи комітету кредиторів. Відтак Арбітражний суд прий­має відповідну постанову про визнання боржника банкрутом, яка надсилається всім учасникам, причетним до цього процесу (засновнику визнаної банкрутом юридичної особи; власнику майна банкрута або вповноваженому ним органу; банку, клієнтом якого є банкрут; органу, що зареєстрував банкрута як суб'єкта підприємницької діяльності; усім кредиторам; усім учасникам угод, що в них боржник бере участь; усім учасникам арбітраж­ного процесу; державній службі зайнятості; відповідним проф­спілковим органам). Цією постановою призначаються також ліквідатори з представників зборів кредиторів, банків, фінансо­вих органів, а також з Фонду державного майна, якщо банкру­том визнано державне підприємство або організацію.
    ^Призначені арбітражним судом ліквідатори утворюють ліквіда­ційну комісію, якій надаються широкі повноваження. До ліквіда­ційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі^його майнові права та обов'язки. Ліквідаційна комісія: управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна; ви­значає ліквідаційну масу і розпоряджається нею; вживає заходів для стягнення дебіторської заборгованості; реалізує майно збанкруті­лого підприємства (організації) і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.
    Ліквідаційною масою є майнові активи банкрута, на які, з ме­тою погашення боргу, може бути звернене стягнення на вимогу кредиторів. Мається на увазі все майно боржника, що належить йому з права власності або повного господарського відання. Якщо суб'єкт банкрутства є засновником або учасником господарського товариства та відповідно власником частки в статутному фонді товариства, зазначена частка підлягає викупу або вилученню зі статутного фонду способом його зменшення; одержані кошти вклю­чаються до складу ліквідаційної маси. Орендоване майно виклю­чається з ліквідаційної маси.
    Оцінка ліквідаційної вартості збанкрутілого підприємства має певні особливості, зумовлені характером незвичайної ситуації. Го­ловна особливість полягає в тім, що це активний вид оцінки, на підставі якої приймаються певні управлінські рішення, здійсню­ються певні практичні дії. Крім того, оцінка ліквідаційної вартості підприємства безпосередньо впливає на інтереси третьої сторони (крім замовників і оцінювачів), а саме: кредиторів, інвесторів, су­дових органів.
    На думку провідного американського оцінювача Ш. Пратта, ліквідаційна вартість — це чиста грошова сума, яку власники (влас­ник) підприємства можуть одержати за ліквідації підприємства і окремого розпродажу його активів.
    У світовій практиці розрізняють поняття упорядкованої та при­мусової ліквідації, а також відповідно терміни «упорядкована ліквідаційна вартість» і «вимушена ліквідаційна вартість». За упо­рядкованої ліквідації продаж активів здійснюється протягом ви­значеного (розумного) строку з тим, щоб одержати за них найвищу можливу ціну. Для найбільш неліквідних активів цей період може становити до двох років. Вимушена ліквідація передбачає негай­ний розпродаж активів, як правило, усіх одночасно (на одному аук­ціоні). Спеціалісти розрізняють також ліквідаційну вартість при­пинення функціонування активів підприємства. У цьому разі акти­ви списуються.
    Величина ліквідаційної вартості від продажу активів, очищена від супутніх витрат, дисконтується на дату оцінки за ставкою дис­конту, яка враховує ризик, пов'язаний із цим продажем. Ліпше, ува­жає Ш. Пратт, продавати окремо активи, ніж ціле підприємство. Тоді сума виручки є, як правило, вищою.
    Зарубіжна практика виокремлює певні етапи технологічної по­слідовності процесу розрахунку впорядкованої ліквідаційної вар­тості підприємства:
    • перший етап — розробка календарного графіка ліквідації ак­тивів підприємства;
    • другий етап — оцінка поточної вартості активів з урахуван­ням витрат на їхню ліквідацію;
    • третій етап — обчислення обсягів зобов'язань підприємства;
    • четвертий етап — визначення різниці між поточною (скориго-ваною) вартістю активів і величиною зобов'язань підприємства.
    Для визначення ліквідаційної вартості активів використовуються дані балансу підприємства, розраховується ринкова вартість земель­них ділянок, вартість інших активів за різними методами оцінки (акумуляції активів, порівняльним або ринковим, дохідним).
    Визначення ліквідаційної маси здійснюється з метою реалізації активів банкрута і за необхідності майна інших осіб, які відповіда-; ють за його зобов'язаннями, для розподілу виручених коштів між і кредиторами.
   
    Наслідки лікві­дації та форми реалізації майна банкрутів
    Визнання в установленому порядку боржника банкрутом має певні юридичні наслідки:
    • по-перше, припиняється підприємницька діяль­ність такого боржника (підприємства, організації);
    • по-друге, до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки;
    • по-третє, вважаються такими, що минули, строки всіх борго­вих зобов'язань банкрута;
    • по-четверте, припиняється нарахування пені й відсотків на всі види заборгованості підприємства-банкрута (організації).
    Рішення про продаж майна банкрута за погодженням зі збора­ми (комітетом) кредиторів приймає ліквідаційна комісія, яка ви­значає порядок продажу названого майна (склад, умови і строки придбання майна).
    Реалізація майнових активів банкрута провадиться через викуп у разі надходження лише однієї пропозиції; якщо пропозицій над­ходить дві або більше, то призначається проведення конкурсу чи аукціону.
    У світовій практиці загальновживаними способами реалізації є такі: продаж одному чи кільком покупцям; продаж на аукціоні або з допомогою тендера; надання в оренду одному чи кільком орендарям усіх або частини майнових активів банкрута з даль­шим розподілом коштів, виручених від оренди, між кредитора­ми; передання заставленого майна заставодержателю; залишен­ня боржникові збиткового майна або такого, що має незначну цінність і не впливає на збільшення майнових активів. Можна використовувати й будь-які інші способи реалізації, затверджені в судовому порядку.
    У разі, коли суб'єктом банкрутства є унітарне державне підприє­мство або господарське товариство, у статутному фонді якого пе­реважна частка майна належить державі, проведення аукціону (кон­курсу) здійснюється органом приватизації. У разі, коли суб'єктом банкрутства є юридична особа, заснована на недержавній формі власності, ліквідаційна комісія може або безпосередньо проводи­ти аукціон, або доручити його проведення спеціалізованому ліцен­зованому підприємству (установі).
    Усі форми продажу майна банкрута (через викуп, на аукціоні, за конкурсом) оформляються договорами купівлі-продажу, який укладається між ліквідаційною комісією від імені підприємства-банкрута та покупцем.
    Ліквідаційна комісія за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів визначає послідовність реалізації об'єктів ліквідацій­ної маси та критерії їхнього відбору для продажу, оскільки допус­кається продаж як цілісних майнових комплексів, так і окремого індивідуально визначеного майна, об'єктів незавершеного будів­ництва або законсервованих об'єктів.
   
    Черговість задоволення претензій кредиторів
    Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій креди­торів
    Черговість задоволення претензій кредиторів;
    1. Витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в Арбітражному суді
    2. Витрати розпорядника майна з ліквідаційної комісії, пов’язані з утри­манням і збереженням майнових активів бан­крута
    3. Зобов'язання щодо працівників підприємства-банкрута (за винят­ком повернення внесків членів трудового колек­тиву до статутного фон­ду підприємства або виплат на акції, що на­лежать трудовому колективу)
    4. Державні та місцеві податкові й неподат­кові платежі до бюд­жету, вимоги органів державного страху­вання та соціального забезпечення
    5. Вимоги кредиторів, не забезпечені заставою
    6. Вимоги щодо повер­нення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства та ви­плат на акції, які нале­жать членам трудово­го колективу
    7. Усі інші вимоги
    Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої. За браком майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно сумі, належній кожному кредиторові.
    Вимоги, не задоволені за браком майна, уважаються погашени­ми. Не розглядаються і вважаються погашеними також вимоги, за­явлені після закінчення строку, встановленого для пред'явлення претензій.
    Майно (крім коштів державних підприємств-банкрутів), що за­лишилося після задоволення вимог кредиторів і членів трудового колективу, передається власникові або відповідному органу приватизації для реалізації, якщо арбітражний суд прийняв ухвалу про ліквідацію юридичної особи-боржника.
    Кошти, що залишилися після задоволення державним під-приємством-банкрутом вимог кредиторів і членів трудового ко­лективу, зараховуються до відповідного позабюджетного фонду приватизації.
    Після завершення реалізації' майнових об єктів, що входять до складу ліквідаційної маси і є необхідними для повного задоволен­ня всіх вимог кредиторів, та розподілу виручених сум між креди­торами ліквідаційна комісія складає й подає в Арбітражний суд ліквідаційний баланс.
    У ліквідаційному балансі мають бути відображені показники обсягу майнових активів (ліквідаційної маси), дані їхньої інвента­ризації, відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з по­силанням на укладені договори купівлі-продажу, а також суми роз­поділу виручених коштів поміж кредиторами.
    Результати розгляду арбітражним судом ліквідаційного балансу становлять кінцевий етап ліквідаційної процедури. Арбітражний суд виносить ухвалу про затвердження ліквідаційного балансу в разі, коли ліквідаційна комісія належним чином здійснила заходи для виявлення та реалізації всіх майнових активів, що підлягали включенню до ліквідаційної маси, і в установленому порядку роз­поділила одержані суми між кредиторами.
    Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволен­ня вимог кредиторів не залишилося майна і не надійшло будь-яких заперечень, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію цієї юридичної особи.
    У разі, коли Арбітражний суд доходить висновку, що ліквіда­ційна комісія не виявила або не реалізувала всіх наявних майно­вих активів, необхідних для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нових ліквідаторів.
    Нова ліквідаційна комісія знову здійснює всі етапи ліквідації підприємства.
    Комітет кредиторів (за браком такого — збори кредиторів) або будь-який окремий кредитор можуть опротестувати ліквідаційний баланс.
    Після розгляду заперечень Арбітражний суд ухвалює рішення щодо затвердження (не затвердження) балансу.
    Після затвердження ліквідаційного балансу:
    1) суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи борж­ника;
    2) оприлюднює цю ухвалу;
    3) звільняє ліквідаторів від виконання своїх обов'язків.
    У разі незатвердження звіту суд може висунути вимогу про ви­правлення виявлених недоліків або, як уже було сказано, призна­чити нових ліквідаторів.
    Отже, справа про банкрутство вважається закритою тільки після затвердження плану реструктуризації чи санації майна боржника або після затвердження ліквідаційного балансу.
    Згідно з чинним законодавством, якщо майна банкрута вис­тачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він уважаеть-ся вільним від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність. Арбітражний суд має право винести ухвалу про ре­організацію (ліквідацію) юридичної особи тільки тоді, коли в неї залишилось майнових активів менше, ніж потрібно для її функ­ціонування згідно із законодавством, або на клопотання влас­ників її майна.
← назад зміст вперед →


 
 
© www.Chitalka.net.ua