Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Економіка підприємств (Лекції)
   

Міжнародна підприємницька діяльність


   Поняття і форми міжнародного бізнесу. Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується інтенсивним розширенням міжнародної підприємницької діяльності, тобто діяльності, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб'єктів господарю­вання двох чи більше країн (міжнародних партнерів). Основним спонукальним мотивом активізації і розширення участі партнерів у міжнародному бізнесі є можливість збільшення масштабів та ефективності підприємництва за рахунок інтернаціоналізації пев­них сегментів ринку, використання нових додаткових джерел необ­хідних матеріальних (інвестиційних) ресурсів, диверсифікації ви­робничо-господарської діяльності.
    Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учас­ники, які спроможні ефективно працювати задля реалізації влас­них бізнесових інтересів. Законом України «Про зовнішньоеконо­мічну діяльність» суб'єктами такої діяльності визнаються:
    1) фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають діє- і правоздатність;
    2) юридичні особи, що зареєстровані в Україні та постійно пере­бувають на її території;
    3) структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іно­земних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);
    4) спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні. Теорія і практика міжнародного бізнесу передбачають певні рівні та форми інтернаціоналізації різних суб'єктів зовнішньоекономіч­ної діяльності (рис. 2.3).
    Таблиця 2.3
    ТИПОВА СХЕМА ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНОГО ОБГРУНТУВАННЯ СТВОРЕННЯ МСП
    1
    • Назва МСП
    • Назва фірми-партнера
    Коротка характеристика: іноземного партнера, досвіду співпраці з ним, основних фірм-конкурентів
   
    2
    Номенклатура продукції;
    • кількість
    • вартість
    Кількісна та якісна характеристика продукції, кон'юнктура на ринку, очікувані ціни, прогноз обсягу продажу
   
    3
    Технологія:
    • тип
    • сутність
    Оцінка існуючих у світі технологій виготов­лення аналогічних товарів, вибраної технології для продукції МСП
   
    4
    • Устаткування
    • Організація виробництва
    Вибір і розрахунки вартості необхідного устат­кування, вибір форм і методів організації вироб­ництва
   
    5
    Матеріально-технічне забезпечення
    Обгрунтування вибору форм матеріально-тех­нічного забезпечення, постачальників ресурсів, транспортних засобів
   
    6
    Персонал:
    • кількість
    • оплата праці
    Необхідна кількість місцевих та іноземних пра­цівників, форми й розмір оплати праці, премі­ювання, соціальні виплати
   
    7
    Статутний фонд:
    • загальна величина
    • частка партнерів
    Загальний розмір статутного фонду, частки учасників у ньому, частки власних і позичених коштів
   
    8
    Реклама:
    • види
    • витрати
    • канали поширення
    Аналоги реклами на дану продукцію, вибрані види й фінансові можливості здійснення рек­лами МСП
   
    9
    Система збуту продукції
    Практика збуту аналогічної продукції іншими фірмами, вид і способи доставки, обсяг збуту всередині країни та за рубежем
   
    10
    Очікувані виручка та прибуток
    Динаміка рівня цін за стадіями життєвого цик­лу продукту, очікувані виручка і прибуток, розподіл прибутку між партнерами
   
    11
    Формування фондів МСП
    Зарубіжний досвід формування фондів МСП, розрахунки вибраних фондів (технічного й со­ціального розвитку, резервного)
   
    12
    Ефективність створення і функціонування
    Розрахунки та оцінка економічної ефективності створення і функціонування МСП за відповід­ною методикою
   
    До першої і найнижчої за рівнем інтернаціоналізації форми підприємницької діяльності належить виконання окремих зовніш­ньоекономічних операцій — експортно-імпортних, лізингових, по­середницьких, а також консультаційних і маркетингових послуг.
    Друга форма підприємницької діяльності міжнародного харак­теру охоплює різноманітну промислову кооперацію — науково-тех­нічну (науково-дослідні, проектно-конструкторські й випробувальні роботи), виробничу, збутову, сервісну (післяпродажне технічне об­слуговування і ремонт виробів тривалого користування). Вона та­кож характеризується порівняно невисоким рівнем інтернаціона­лізації підприємств та організацій.
    Відносно високий рівень інтернаціоналізації суб'єктів господа­рювання репрезентує спільне підприємництво, що здійснюється че­рез створення і функціонування спільних підприємств, ліцензуван­ня та управління за контрактом.
    Четвертою формою міжнародної підприємницької діяльності з найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів господарювання є комплекси територіально-виробничих і багатосторонніх економі­чних зв'язків (прикордонна та прибережна торгівля, формування кон­сорціумів, реалізація концесійних договорів тощо).
    Практична реалізація окремих форм міжнародної підприємниць­кої діяльності досягається двома способами: перший — без створен­ня нової юридичної особи — тільки на підставі економічної угоди (контракту); другий — із заснуванням нового спільного підприєм­ства чи зарубіжної філії (представництва) як суб'єкта міжнародно­го бізнесу.
   
    Спільні підприємства. Міжнародним спільним підприємством (МСП) вважається організаційно-правова форма поєднання зусиль різнонаціональних партнерів у сферах інвестування, управління, виробництва продукції чи надання по­слуг, торгівлі, використання доходів, розподілу підприємницьких ризиків тощо. Мотиваційний механізм заснування МСП створюєть­ся на макро- та мікрорівні національної системи господарювання. Мотивація формування і функціонування МСП як форми реалі­зації стратегії виходу на внутрішній та зовнішній ринки обумов­люється: 1) зниженням питомих інвестиційних ресурсів і підприє­мницького ризику; 2) розвитком підприємницького потенціалу кон­кретного суб'єкта господарювання; 3) реалізацією переваг меншої вартості основних чинників виробництва і насамперед можливі­стю активізації маркетингу та започаткування нових каналів збуту товарів, можливістю проникнення на новий територіальний сегмент вітчизняного і світового ринків. Мотивація безпосередніх партнерів базується на узгодженні їхніх виробничо-економічних, маркетин­гових, екологічних та іміджевих інтересів.
    Попередні переговори щодо створення МСП, як правило, завер­шуються підписанням партнерами протоколу про наміри, в якому мають бути зазначені:
    а) загальні обсяги виробництва і поставок продукції на внутрішній та зовнішній ринки;
    б) розмір статутного фонду з виокремленням часток партнерів у ньому; співвідношення між власними й позиченими коштами; можливий банк-кредитор;
    в) наявність місцевої кваліфікованої робочої сили та потреба в за­лученні іноземного персоналу;
    г) організація продажу виробів, післяпродажного технічного обслуговування та тривалість остан­нього;
    д) трансферт (репатріація) прибутку іноземного партнера.
    Домовленість партнерів про заснування МСП обов'язково дета­лізується в процесі складання техніко-економічного обґрунтуван­ня, типову схему якого наведено в табл. 2.3.
    Основним установчим документом для створення МСП служить його статут, що має визначати: предмет і цілі діяльності, місце­знаходження, склад засновників; розмір статутного фонду і часток партнерів у ньому, порядок його формування; склад і компетенцію органів управління, порядок прийняття рішень; процедуру припи­нення діяльності (ліквідації).
    Після завершення переговорів і підписання установчих доку­ментів здійснюється реєстрація МСП у відповідному органі загаль­нодержавного управління. Для реєстрації МСП подаються такі до­кументи:
    1) письмова заява встановленого зразка;
    2) згода обласної (міської) держадміністрації і керівного органу вітчизняного учас­ника на створення МСП;
    3) нотаріально засвідчені копії установ­чих документів;
    4) обґрунтування ефективності й валютної окуп­ності діяльності нового МСП;
    5) документи, що підтверджують реєстрацію іноземного партнера як юридичної особи.
    В Україні вже намітилися певні тенденції щодо розвитку МСП. Основними з них треба вважати:
    активізацію, що постійно зростає, кількісного розвитку різно-профільних спільних підприємств з частковим чи повним іно­земним капіталом;
    переважання партнерів із промислове розвинених країн, що пояснюється передовсім стратегічною орієнтацією таких держав, а також достатністю й мобільністю їхнього капіталу експортного спрямування;
    створення МСП переважно на двосторонній основі та для здійснення промислової діяльності;
    надто обережне ставлення іноземних партнерів до вкладання великих за обсягом інвестицій у спільне підприємництво за браком надійних гарантій їхнього правового захисту;
    відносно активніша участь у заснуванні МСП малих зарубіж­них фірм (компаній), що віддають перевагу швидкій віддачі неве­ликих інвестицій або комерційному зиску від разових операцій;
    зосередження МСП передовсім у науково-технічних і вироб­ничо-промислових центрах (регіонах) України.
    Регулювання міжнародної підприємницької діяльності. Регулювання міжнародного підприємництва, здійснюване переважно через належну органі­зацію зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання, має таку множинну мету:
    1) стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовніш­ньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності;
    2) створення сприятливих умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе на­ближення до ринкових структур розвинутих країн;
    3) здійснення захисту економічних інтересів України в цілому і конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема;
    4) надання од­накових можливостей для ефективного господарювання всім суб'­єктам підприємницької діяльності.
    Окремі функції регулювання міжнародної підприємницької ді­яльності практично здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади.
    Верховна Рада України ухвалює закони стосовно зовнішньоеконо­мічної діяльності суб'єктів господарювання, затверджує законодав­чо-нормативні акти щодо регулювання окремих напрямів зовніш­ньоекономічної діяльності, ратифікує міжнародні договори України.
    Кабінет Міністрів України:
    • координує зовнішньоекономічну діяльність відповідних міні­стерств і державних комітетів, узгоджує роботу торговельних пред­ставництв України за кордоном;
    • проводить переговори й підписує міжурядові договори (угоди) з питань зовнішньоекономічної та спільної підприємницької діяль­ності, забезпечує їхнє виконання;
    • організує реєстрацію міжнародних спільних підприємств, скла­дання платіжного балансу та раціональне використання державно­го валютного фонду України.
    Національний банк України має повноваження:
    1) забезпечувати збереження та раціональне використання в міжнародній підприєм­ницькій діяльності золотовалютного резерву України;
    2) репрезен­тувати інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав та укладати відповідні міжбанківські угоди;
    3) провадити облік і розрахунки кредитних ресурсів, операції з валютними ресур­сами, що надаються йому Державним валютним фондом України.
    Міністерство з економіки України виконує функції щодо: про­ведення єдиної зовнішньоекономічної політики в процесі виходу суб'єктів господарювання на зовнішній ринок, координації їхньої діяльності у сфері міжнародного бізнесу; контролю виконання всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності відповідних законів і міжнародних договорів України; нетарифного регулювання діяль­ності суб'єктів спільного підприємництва.
    Процес інтернаціоналізації підприємств і країн відбувається за участю різних міжнародних організацій. До основних міжнарод­них організацій фінансово-економічного спрямування, що здійсню­ють певну сукупність функцій стосовно регулювання спільної підприємницької діяльності, належать:
    • Банк міжнародних розрахунків — БМР (сприяння співпраці центральних банків країн світу і здійснення міжнародних фінансо­вих операцій);
    • Міжнародний банк реконструкції та розвитку — МЕР? (спе­ціалізована установа ООН, основною метою діяльності якої є на­дання позик і кредитів країнам-членам ООН);
    • Міжнародний валютний фонд — МВФ (сприяння розвитку міжнародної торгівлі й валютних операцій, надання коштів у іно­земній валюті);
    • Міжнародна фінансова корпорація — МФК (філія Міжнарод­ного банку реконструкції і розвитку для інвестування приватного сектора економіки);
    • Рада ООН з промислового розвитку — ЮНІДО (сприяння все­бічному розвитку виробничої сфери країн-членів ООН);
    • Європейський банк реконструкції та розвитку— ЄБРР (філія МБРР з обслуговування країн Європи).
    Регулювання міжнародної підприємницької діяльності здійсню­ється на трьох рівнях: національному, міжнародному і наднаціо­нальному.
    Система регулювання міжнародної підприємницької діяльності на національному рівні охоплює такі складові:
    1) форми іноземних інвестицій (грошові кошти в іноземній валюті, різноманітні май­нові та інтелектуальні цінності, цінні папери, торгові марки тощо);
    2) вимоги до результатів діяльності іноземного партнера (масшта­би діяльності, частка ринку, рівень імпортної технології, професій­на підготовка кадрів);
    3) трансферт прибутку іноземного інвестора (обов'язкове створення резервного фонду зі зберіганням його в бан­ку країни, що приймає; фіксація розміру трансфертного капіталу і прибутку відповідно до правил валютного регулювання та угод про валютне співробітництво);
    4) інвестиційні пільги та обмеження (суб­сидії, пільгові позики, звільнення від податків та їхнє часткове по­вернення, застосування прискореної амортизації);
    5) гарантії до­тримання прав іноземного партнера (залучення у вітчизняне пра­вове поле; збереження існуючих пільг протягом інвестиційного цик­лу; відмова від заходів конфіскаційного характеру).
    Зазвичай на міжнародному рівні регулюються:
    1) ідентифікація інвестицій та інвесторів (визначення не тільки усталених форм інвестицій, а й тих, що можуть з'явитися після укладання угоди або підписання договору; зазначення тих юридичних осіб, які вважа­ються національними суб'єктами господарювання країни-учасниці відповідної угоди);
    2) умови імпорту й заохочення іноземного капі­талу (політика «відкритих дверей» держав-партнерів у спільній підприємницькій діяльності; зобов'язання країни, що приймає, сто­совно стимулювання іноземних інвестицій);
    3) переказування коштів (фіксація країною базування достатніх гарантій щодо без­перешкодного переказування коштів у встановлені терміни);
    4) роз­в'язання суперечок господарського та фінансового характеру (дрібних — компетентним судовим чи адміністративним органом країни, що приймає; складніших — Міжнародним центром урегу­лювання інвестиційних суперечок);
    5) норми поведінки іноземних партнерів (загальні поняття, принципи і норми, яких мають дотри­мувати іноземні підприємці та які сприяють створенню позитивно­го іміджу зарубіжного партнера).
    На наднаціональному рівні в рамках інтеграційних утворень ре­гулювання міжнародної підприємницької діяльності здійснюється відповідно до угод (договорів), що фіксують взаємовідносини між багатьма країнами. Таке поточне регулювання відбувається у тім разі, коли забезпечуються вільний рух капіталів і гармонізація еко­номічної політики країн-учасниць.
← назад зміст вперед →


 
 
© www.Chitalka.net.ua