Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Економіка підприємств (Лекції)
   

Сутність і функції процесу управління


   Необхідність управління. Згідно з основними положеннями тео­рії систем будь-який об'єкт, явище чи процес (включаючи підприємство) можна розглядати як систему. Під системою розумі­ють сукупність взаємозв'язаних в одне ціле елементів. Елемент системи — це частина цілого, яка в процесі аналізу не підлягає поділу на складові. Отже, будь-яка система:
    по-перше, складається з двох або більшої кількості елементів;
    по-друге, кожний елемент системи має властиві лише йому якості;
    по-третє, між елементами системи існують зв'яз­ки, за допомогою яких вони впливають один на одного;
    по-четверте, система не може існувати поза ча­сом і простором. Система має часову сутність (її склад може бути визначений у кожний даний момент), а та­кож свої межі та навколишнє середовище.
    Перша особливість підприємства як системи поля­гає в тім, що підприємство — це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з на­вколишнім середовищем. Воно вибирає із проміжного та загального зовнішнього середовища ос­новні фактори виробництва і, перетворюючи їх на про­дукцію (товари, послуги, інформацію) та відходи, пе­редає знов у зовнішнє середовище. Умовою життє­здатності системи є корисний (вигідний) обмін між «входом» і «виходом».
    Інша особливість підприємства як системи: воно є штучною системою, створеною людиною заради її власних інтересів, передовсім спільної праці. Тому очевидною характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці.
    Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну та вертикальну. Перша — це поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання. Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів підприємства, які виконують певні частини загального трансформаційного процесу. Оскільки роботу на підприємстві по­ділено між підрозділами та окремими виконавцями, хтось має коор­динувати їхні дії, щоб досягти загальної мети діяльності.
    Тому об'єктивно виникає потреба у відокремленні управлінсь­кої праці від виконавчої. Отже, необхідність управління зв'язана з процесами поділу праці на підприємстві.
    Управління, яке (в широкому розумінні) є діяльністю, спрямо­ваною на координацію роботи інших людей (трудових колективів), також є складною системою. Диференціація та координація управ­лінської праці, формування рівнів управління здійснюються за допомогою вертикального поділу праці.
    Функції управління. Підприємства різняться між собою за розмірами, управління і сферами діяльності, технологічними процесами тощо. Проте всі вони як системи мають і певні спільні характеристики (загальні риси), з-поміж яких передовсім треба назвати функції управління — об'єктивно зумовлені загальні напрями або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефек­тивне кооперування спільної праці.
    Виокремлюють кілька функцій управління. Структура цієї моделі міс­тить два елементи:
    елемент керуючий;
    елемент виконавчий.
    Керуючий елемент сприймає:
    через вхідний канал імпульс із зовнішнього середовища
    через канал зворотного зв'язку імпульси, що стосують­ся його власного стану та стану структури системи
    На підставі сприйнятих Ім­пульсів керуючий елемент по­чинає функціонувати. Спочат­ку він визначає конкретне (кількісне) значення вихідного параметра , тобто формулює мету діяльності системи. Потім він виробляє імпульс і надсилає його виконавчому елементу (ефектору). Цей імпульс має характер команди.
    Під впливом команди керуючого елемента та зовніш­ніх перешкод ефектор починає своє функціонування. Результат його діяльності — вихідний імпульс. Але перш ніж надіслати його у зовнішнє середовище, ефектор інформує керуючий елемент про виконання одержаної командир через канал зворотного зв'яз­ку. Узгоджуючи прийняту від ефектора інформацію з визначеною метою діяльності системи, керуючий елемент знову починає фун­кціонувати.
    Якщо результати діяльності ефектора збігаються з метою, то ефектор одержує команду надіслати вихідний імпульс у зовнішнє середовище. У разі незбігу керуючий елемент виробляє нові команди, якими спрямовує дії ефектора. Отже, у структурі си­стеми керуючий елемент виконує цілком конкретні функції.
    По-перше, він визначає мету функціонування. Оскільки тієї са­мої мети можна досягти різними способами, керуючий елемент мусить вибрати один із них. При цьому під способом досягнення мети розуміють розробку алгоритму трансформаційного процесу, а опрацювання способу досягнення мети передбачає визначення впорядкованих операцій, тобто того, що повинні робити члени тру­дового колективу задля досягнення мети. Відтак керуючий елемент виконує функцію планування — процесу визначення мети діяль­ності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання колектив­них (індивідуальних) завдань для одержання очікуваного загаль­ного результату.
    По-друге, кожна операція трансформаційного процесу повинна мати свого носія, тобто виконуватися певним елементом даної си­стеми. Отже, реалізація трансформаційного процесу передбачає та­кож визначення того, хто саме має виконувати ту чи ту конкретну операцію і як виконавці мають взаємодіяти між собою. Ці процеси характеризують сутність організації як функції управління. Орга­нізація — це процес формування структури системи, розподіл зав­дань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності.
    По-третє, ефектор у системі займає підпорядковане становище. У перебігу трансформаційного процесу він може відмови­тись виконувати свої обов'язки, визначені планом. Тому для досяг­нення поставленої мети керівник будь-якого рівня має не тільки спла­нувати та організувати роботу, а й примусити людей виконувати її.
    Для цього потрібно створити умови, за яких виконавці відчува­ли б, що вони можуть задовольнити свої потреби тільки тоді, коли буде забезпечено досягнення цілей підприємства. Це означає, що керуючий елемент має виконувати належним чином функцію мо­тивації. Мотивація — це, власне, причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягнення поставленої мети.
    По-четверте, для того, щоб запобігти появі зовнішніх пе­решкод і можливих відхилень від очікуваних результатів діяль­ності системи, керуючий елемент повинен встановлювати па­раметри діяльності ефектора, вимірювати досягнуті результа­ти роботи, порівнювати їх із запланованим обсягом, за необхі­дності — коригувати діяльність, накопичувати досвід для вдос­коналення планування. Саме цим пояснюється необхідність ви­конання керуючим елементом контролюючих функцій.
    Ці чотири основні функції тісно зв'язані між собою в єдиному про­цесі управління. Незадовільне планування чи недосконала організа­ція, так само як і слабка мотивація праці або поганий контроль, не­гативно впливають на результати діяльності фірми в цілому.
    З урахуванням цього важливо наголосити, що управління підприємством відображає сукупність взаємозв'язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування й досягнення цілей підприємства.
← назад зміст вперед →


 
 
© www.Chitalka.net.ua