Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Економіка підприємств (Лекції)
   

Оцінка, класифікація та структура основних фондів


   Вартісна оцінка
    Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників госпо­дарської діяльності підприємства за певний період.
    У зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацьовуванням засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки — за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану основних фондів — за повною або залишковою вартістю.
    Первісна вартість основних фондів — це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Наприклад, нове вироб­ниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошто­рисною вартістю його будівництва; первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, включає витрати на його транспортування й установку на місці використання.
    Відновлена вартість основних фондів — це вартість їхнього від­творення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі ви­трати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між перві­сною (початковою) та відновленою вартістю основних фондів вини­кає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточно­го регулювання процесу відтворення основних фондів, правильно­го розрахунку певних економічних показників діяльності підприє­мства. Тому для забезпечення порівнянності вартісної оцінки основних фондів періодично проводиться їхня переоцінка за віднов­леною вартістю.
    Останню переоцінку основних фондів народного господарства України проведено за станом на 1 травня 1992 р.
    Повна (первісна й відновлена) вартість основних фондів — це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю осно­вні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього пері­оду їхнього функціонування.
    Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (ви­конаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величи­ною і визначається як різниця між повною первісною (відновле­ною) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спра­цювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття (спричиненого спрацюванням) має назву ліквідаційної вартості. У практиці господарювання її використову­ють для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визна­чення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.
    Балансова вартість групи основних фондів підприємства на по­чаток розрахункового року (БВ) обчислюється за формулою
    БВоф = БВо+ Вноф + Вкр + Врек – Вв - АВо ,
    де БВо — балансова вартість групи основних фондів на початок року, що передував звітному;
    Вноф -— витрати на придбання нових основних фондів;
    Вкр—вартість здійснення капітального ремонту основних фондів;
    Врек — витрати на реконструкцію виробничих приміщень і мо­дернізацію устаткування;
    Вв — вартість виведених з експлуатації основних фондів протя­гом року, що передував звітному;
    АВо — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.
    Для визначення первісної (балансової) вартості виробничих ос­новних фондів на початок наступного за звітним року потрібно враховувати абсолютні величини введення в дію та вибуття протя­гом звітного року, оскільки останні мають діяти (не діяти) протя­гом усього наступного року незалежно від дати введення чи вибут­тя основних фондів у звітному році.
   
    Класифікація і структура. Необхідною умовою правильного обліку й плану­вання відтворення основних фондів підприємств є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі основні фонди за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види.
    У практиці господарювання з метою спрощення обліку основних фондів до оборотних фондів відносять інструменти та інвентар зі строком експлуатації до одного року і вартістю до 100 одиниць національ­них грошей, а також усі спеціальні інструменти та пристрої, спеціаль­ний одяг та взуття незалежно від строку використання й вартості.
    Зображена на рис. видова класифікація основних фондів ви­користовується чинними системами бухгалтерського обліку та ста­тистики. Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і роз­рахунків щорічних амортизаційних сум застосовують укрупнену класифікацію, виокремлюючи три групи основних фондів:
    перша — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й пере­давальні пристрої;
    друга — автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, те­лефони, інше офісне обладнання;
    третя — основні фонди, не включені до першої та другої груп.
    Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, неабияке значення має поділ таких на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість про­дукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу вироб­ництва. До активної частини основних фондів відносять переваж­но робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди — гірничі виробки шахт, газові й нафтові свердловини.
    Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, вира­жене у відсотках до їхньої загальної вартості на підприємстві, виз­начає видову (технологічну) структуру використовуваних засобів праці. За інших однакових умов технологічна структура основних фондів є то прогресивнішою та ефективнішою, що більшою є в їхньому складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів. Найбільш суттєві з них такі:
    виробничо-технологічні особливості підприємства;
    науково-технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівень виробництва;
    ступінь розвитку різних форм організації виробництва;
    відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів;
    вартість будівництва виробничих об'єктів і рівень цін на тех­нологічне устаткування;
    територіальне розміщення підприємства.
    Щодо всієї сукупності промислових підприємств України, то в загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їхніх видів протягом останніх років коливалась у межах: будівель і споруд — 45—47%; машин і устаткування — 40—42%, у тім числі робочих — 30—32%; транспортних засобів — 2,5—3%. На підприємствах і в організаціях аграрного сектора частка в загальній вартості сіль­ськогосподарських виробничих основних фондів приблизно ста­новила: будівель, споруд і передавальних пристроїв — 64—65%; силових і робочих машин і устаткування — 14—16%; робочої та продуктивної худоби — 10—12%; багаторічних насаджень — 5—6%; транспортних засобів — 3—4%. Загальна тенденція динаміки тех­нологічної структури основних фондів характеризується поступо­вим збільшенням питомої ваги їхньої активної частини.
← назад зміст вперед →


 
 
© www.Chitalka.net.ua