Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Економіка підприємств (Лекції)
   

Нематеріальні активи


   Поняття та охорона права власності. Нематеріальні ресурси, як і решта ресурсів, що застосовуються в діяльності підприємства, мають бути створені або придбані підприємством. Водночас нематеріальні ресурси відрізняються від матеріальних пев­ними характеристиками, пов'язаними з їхньою природою і спосо­бами практичного використання. Наприклад, нові знання як резуль­тат творчої діяльності людини, по суті, є суспільним благом і ними може користуватися не лише якийсь один суб'єкт господарюван­ня, а й решта. Виникає небезпека імітації, копіювання та викори­стання цих знань безкоштовно. За таких обставин ніхто не нава­житься вкладати кошти першим у створення нових знань. Тому й виникає необхідність захистити права власності автора. Отже, доступ до таких знань захищено правами, що самі по собі і є не­матеріальними активами.
    Якщо йдеться про нематеріальні активи рідкісні за своєю при­родою, то вони утворюються не в результаті вкладення коштів, а завдяки привласненню рідкісності (наприклад, права на корис­тування природними ресурсами). Але і в цьому разі доступ до обмежених дефіцитних ресурсів також захищено відповідними правами.
    Нематеріальні активи — це категорія, яка виникає внаслідок володіння правами на об'єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси та їхнього використання в господарській діяль­ності з отриманням доходу.
    До складу нематеріальних активів включають:
    1. права, що з'являються внаслідок володіння підприємством:
    a) патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
    b) свідоцтвами на знаки для товарів і послуг, найменування місця походження товару, фірмове найменування;
    2. права, що виникають унаслідок володіння підприємством об'єктами авторського права (твори науки, літератури, мистецтва, комп'ютерні програми, бази даних, топології інтегральних мікро­схем) та суміжних прав (права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення);
    3. права на використання створених на підприємстві нетради­ційних об'єктів інтелектуальної власності (раціоналізаторських про­позицій, «ноу-хау», комерційних таємниць тощо);
    4. права на користування земельними ділянками та природни­ми ресурсами;
    5. монопольні права та привілеї на використання рідкісних ре­сурсів, включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності;
    6. організаційні витрати на створення підприємства;
    7. права, що з'являються внаслідок укладених підприємством з іншими організаціями ліцензійних угод на використання об'єктів інтелектуальної власності.
    Принцип юридичного захисту об'єктів інтелектуальної власності досить простий: забороняється використання нематеріальних активі в без дозволу їхнього власника, або їхня підробка. Проте форми пра­вового захисту дуже різняться між собою залежно від типу активів.
    Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зраз­ки засвідчується патентами. Патентом називається виданий дер­жавним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промисло­вої власності. Патент забезпечує його власнику:
    виключне право використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) на свій розсуд;
    право забороняти третім особам використовувати винахід (ко­рисну модель, промисловий зразок) без дозволу власника;
    можливість передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель, промисловий зразок) будь-якій особі, яка стає правонаступницею власника патенту;
    право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на вико­ристання винаходу (корисної моделі, промислового зразка) на підставі ліцензійного договору;
    право подати до патентного відомства для офіційної публі­кації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі, промислового зразка).
    У разі порушення прав патентовласника він може через суд при­мусово стягувати компенсацію збитків. Порушенням виключного права вважається несанкціоноване виготовлення, використання, пропозиція продажу, продаж або інше введення в господарський обіг товарів або їхніх компонентів, створених за технічним рішен­ням, на яке поширюється дія патенту. Виключне право, яке випли­ває з патенту, існує лише на території тієї країни, що видала патент, і не може виходити за межі її кордонів.
    Правова охорона знаків для товарів і послуг, зазначення похо­дження товару та фірмового найменування здійснюється на підставі їхньої державної реєстрації. На зареєстрований знак для товарів і послуг (зазначення походження товару, фірмове найменування) видається свідоцтво, яке засвідчує його пріоритет.
    Свідоцтво на знак для товарів і послуг та на фірмове найме­нування забезпечує його власнику: виключне право користува­тися і розпоряджатися знаком на свій розсуд; право забороняти іншим особам використовувати знак без дозволу власника; пра­во дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використан­ня знака на підставі ліцензійного договору. Власник такого сві­доцтва має також право проставляти поряд зі знаком поперед­жувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстро­вано в Україні.
    Правова охорона зазначення походження товару має певні особ­ливості, які полягають у її колективному характері. Це означає, що власник свідоцтва на зазначення походження товару не має вик­лючного права на його використання і не може давати дозволу іншим особам на його використання.
    Такий дозвіл будь-якій іншій фізичній або юридичній особі, яка господарює на тій самій території і виробляє товари з тотожними властивостями, надає патентне відомство.
    Виникнення і здійснення авторського права не потребує вико­нання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право:
    1) для сповіщення про свої права на твори у галузі науки, літе­ратури, мистецтва, на комп'ютерні програми та бази даних може використовувати знак охорони авторського права, який уміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі, імені (найменування ) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору. Сповіщення про право на топологію інтег­ральної мікросхеми складається з літери Т у колі, дати початку тер­міну дії виключного права на використання цієї топології та інфор­мації, яка дає змогу ідентифікувати право власника топології;
    a) 2)для засвідчення авторства на оприлюднений чи неоприлюд­нений твір, факту й дати публікації твору чи наявності договорів, які торкаються права автора на твір, у будь-який час протягом тер­міну охорони авторського права може зареєструвати своє право та інші зазначені відомості в офіційних державних реєстрах. Про реє­страцію прав автора видається свідоцтво.
    Автору належать як особисті (немайнові) права, так і виключні майнові права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Автор також має право дозволяти (на підставі авторсько­го договору) або забороняти використовувати свій твір іншим особам.
    Охорона суміжних прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення має здійснюватися без порушення авторсь­ких прав. При цьому виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм повинні дотримуватися прав авторів і виконавців, а органі­зації мовлення — прав виробників фонограм, авторів і виконавців.
    Виникнення та здійснення суміжних прав також не потребують виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і вико­навці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм або їхніх упаковках використовувати знак охорони сумі­жних прав, який складається з латинської літери К. у колі, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і року першої публі­кації фонограми.
    Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороня­ти публічне повідомлення про їхнє виконання, фіксацію виконання на матеріальному носії, відтворювання, розповсюджування фоно­грам, на яких зафіксовано їхнє виконання, тощо.
    Виробники фонограм мають виключне право дозволяти або за­бороняти відтворення, розповсюдження різними способами, пере­робку, імпорт фонограм.
    Організації мовлення мають виключне право дозволяти чи за­бороняти публічне оприлюднення своїх програм у місцях з плат­ним входом з допомогою їхньої ретрансляції, фіксації на матері­альному носії, відтворення в ефірі і по дротах.
    Виключні права виконавців та виробників фонограм можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визнача­ються спосіб використання виконань та фонограм, розмір і поря­док виплати винагороди, термін дії договору.
    «Ноу-хау», раціоналізаторські пропозиції, гудвіл, які є власні­стю підприємства, не мають спеціального правового захисту. По­рядок їхнього захисту визначається керівництвом підприємства. За розголошення інформації про «ноу-хау» та комерційні таємниці передбачається сувора (аж до кримінальної) відповідальність.
   
    Реалізація права власності на нематеріальні ресурси. Реалізація права власності на нематеріальні ре­сурси можлива або через їхнє використання са­мим власником, або наданням з його дозволу такого права іншій заінтересованій стороні.
    Така передача права використання здійснюється у формі ліцен­зійної угоди.
    Ліцензією називається дозвіл використовувати технічне досяг­нення або інший нематеріальний ресурс протягом певного строку за обумовлену винагороду. Ліцензійна угода — це договір, згідно з яким власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі тощо (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на викорис­тання в певних межах своїх прав на патенти, «ноу-хау», товарні знаки тощо.
    Передача права власності може бути застережена різними умо­вами щодо терміну та обсягу використання, повноти інформації, котра передається, тощо. Відповідно до цього існують кілька видів ліцензій:
    Залежно від підстави видачі дозволу використовувати технічне досягнення, ліцензії поділяють на добровільні та примусові. За доб­ровільною ліцензією ліцензіар передає дозвіл використати об'єкт права ліцензіату на підставі договору, в якому регламентуються обо­в'язки кожної сторони, обсяг користування, строк, розміри і поря­док виплати винагороди. Примусова ліцензія видається на підставі рішення компетентного державного органу проти волі патенте влас­ника. У цьому разі розміри винагороди встановлює цей державний орган. На практиці примусові ліцензії видають дуже рідко.
    Залежно від обсягу прав на використання розрізняють звичайні, виключні й повні ліцензії. Звичайна ліцензія залишає ліцензіарові право особистої експлуатації технічного рішення і можливість ук­ладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами. Виключна ліцензія передає ліцензіатові права виключного користування об'­єктом ліцензії, але зберігає за ліцензіаром право користування тех­нічним рішенням. Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патенту. Унаслідок такої угоди ліцензіар сам позбавляється права користування об'єктом ліцензії протя­гом зазначеного в договорі періоду.
    Залежно від характеру об'єкта, який передається за договором, ліцензії поділяються на патентні та безпатентні. Об'єктом патент­ної ліцензії є технічне досягнення, захищене патентом. Умови ліцен­зійної угоди відносно обсягу прав і строку дії в цьому разі визнача­ються правилами, які регулюють експлуатацію патенту. Нині все більшого поширення набувають безпатентні ліцензії, об'єктом яких є не захищені патентами технічні досягнення, «ноу-хау», виробни­чий досвід тощо.
    Ліцензійні угоди можуть передбачати комплексну передачу кількох патентів та пов'язаних з ними «ноу-хау». Така угода вклю­чає, як правило, надання ліцензіаром інженерно-консультаційних послуг щодо організації ліцензійного виробництва, а також су­провідні поставки сировини, обладнання, комплектуючих. Нині до ліцензійної угоди все частіше включають зобов'язання ліцензіара надавати ліцензіату інформацію щодо вдосконалення ліцензійної технології протягом терміну дії угоди.
    За використання об'єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. На практиці використовують кілька видів розрахунків за ліцензії. Найбільш поширено періодичні відра­хування протягом дії ліцензійної угоди та одноразові виплати. Пері­одичні відрахування (роялті) встановлюються у вигляді фінансо­вих ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробницт­ва або в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції. Одноразова винагорода за право користування об'єктом ліцензійної угоди на­зивається пашуальною виплатою. Пашуальний платіж є, по суті, фактичною ціною ліцензії. Він здійснюється одноразово та не за­лежить від майбутніх обсягів виробництва або збуту ліцензійної продукції.
    Розрахунки за ліцензії можуть також провадитись передачею ліцензіару частки цінних паперів (акцій, облігацій) ліцензіата. Має місце і такий вид розрахунків, як зустрічна передача технічної до­кументації, яка передбачає взаємний обмін ліцензіями, технологіч­ними знаннями, досвідом. На практиці часто трапляються різні ком­бінації названих форм винагороди (наприклад, за реалізації франчайзингових угод).
← назад зміст вперед →


 
 
© www.Chitalka.net.ua