Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Економіка підприємств (Лекції)
   

Оцінка ефективності виробничих і фінансових інвестицій


   Методика оцінки ефективності виробничих інвестицій (капітальних вкладень). Ефективність виробничих інвестицій (капіталь­них вкладень) характеризує економічні, соціальні або інші результати і господарську доцільність їхнього здійснення. Основою оцінки доцільності капітальних витрат служить порівнювання вигі­дності того чи того проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків через реалізацію найліпшого з кількох варіантів (проектів) інвестицій.
    Офіційна методика оцінювання ефективності (доцільності) ка­пітальних вкладень передовсім визначає загальні положення. Найбільш суттєвими з них є такі.
    • По-перше, розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень застосовуються за: розробки різних проектних і плано­вих (прогнозних) документів; оптимізації розподілу реальних інве­стицій за різними формами відтворення основних фондів; оціню­вання ефективності витрачання власних фінансових коштів підприє­мства.
    • По-друге, у розрахунках визначають загальну економічну ефек­тивність як відношення ефекту (результату) до суми капітальних витрат, що зумовили цей ефект. Витрати та результати обчислю­ють з урахуванням чинника часу. На підприємствах економічним ефектом капітальних вкладень служить приріст прибутку (госпроз­рахункового доходу).
    • По-третє, з метою всебічного обґрунтування та аналізу еко­номічної ефективності капітальних вкладень, виявлення резервів її підвищення використовують систему показників — узагальне­них і поодиноких. До узагальнених показників належать період окупності капітальних витрат (кількість років або місяців, за які відшкодовуються початкові інвестиції) та питомі капітальні вкла­дення (у розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) — капіталомісткість. Окрім узагальнених до систе­ми входять такі поодинокі показники, що підлягають спільному комплексному аналізу: продуктивність праці; фондовіддача; мате­ріаломісткість (енергоємність), собівартість, якість і технічний рівень продукції; тривалість інвестиційного циклу; величина соці­ального ефекту (як порівняти із соціальними нормативами); показ­ники, що характеризують поліпшення стану навколишнього сере­довища.
    • По-четверте, за визначення ефективності капітальних вкла­день має бути виключений вплив на сумарний ефект так званих не інвестиційних чинників, тобто заходів, здійснення яких не по­требує капітальних вкладень. Це означає, що з одержаного підприємством загального ефекту (прибутку) треба вилучати ефект від повнішого використання введених раніше виробничих потужнос­тей, збільшення коефіцієнта змінності роботи устаткування, за­провадження прогресивних форм організації виробництва, праці та управління, підвищення професійної підготовки й майстерності персоналу тощо.
    У практиці господарювання підприємств приймаються різно­манітні рішення, зв'язані з інвестуванням виробництва й соціаль­ної інфраструктури. З огляду на це заведено розрізняти загальну (абсолютну) та порівняльну (оцінку доцільності) ефективність ка­пітальних вкладень. Абсолютна ефективність капітальних витрат показує загальну величину їхньої віддачі (їхню результативність) на тому чи тому підприємстві, її розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за пев­ний період часу.
    Порівняльна ефективність капітальних вкладень визначається лише тоді, коли є кілька інвестиційних проектів (варіантів вирі­шення господарського завдання). Вона характеризує переваги (еко­номічні, соціальні та інші) якогось одного проекту капітальних витрат проти іншого або інших. Розрахунки порівняльної ефективності здійснюють з метою визначення ліпшого з можливих про­ектів (варіантів) інвестування виробництва. Абсолютна й порівняль­на ефективність реальних інвестицій взаємозв'язані. Визначення найбільш доцільного проекту (варіанта капітальних вкладень) ба­зується на зіставленні показників абсолютної їхньої ефективності, а аналіз останньої здійснюється порівнянням нормативних, запла­нованих чи фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.
    Застосовують два взаємозв'язані показники, за якими визнача­ють абсолютну ефективність інвестицій: перший (прямий) — ко­ефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) капітальних витрат Ер; другий (обернений до нього),- період (строк) окуп­ності капітальних вкладень (Тр = 1/Ер).
    Коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) обчислюють за співвідношеннями: для окремих проектів або форм відтворення основних фондів діючих підприємств
    Е`р = приріст прибутку ( зниження собівартості ) : капітальні вкладення
    для підприємств (окремих цехів і виробничих об'єктів), що бу­дуються
    Е``р = загальна сума прибутку : корисна вартысть проекту
    Приріст прибутку визначається як різниця величини прибутку за останній рік попереднього та розрахункового періодів (на сільсько­господарських підприємствах — як середньорічний приріст при­бутку), а капітальні вкладення враховуються сумарно за порівнян­ними цінами без будь-яких вирахувань.
    Розрахункові значення коефіцієнтів Ер треба порівняти з норма­тивним коефіцієнтом Ен, що встановлюється централізовано
    Міністерством економіки України на певний період (його тривалість звичайно дорівнює так званому горизонту прогнозування чи інди­кативного планування). Проект (варіант) капітальних вкладень визнають доцільним (ефективним) за умови, коли Ер≥Ен
    Визначення порівняльної ефективності реальних інвестицій, основу якої становить вибір економічно найдоцільнішого проекту капітальних вкладень, здійснюється через обчислення показника так званих зведених витрат Z за формулою
    Z=Ci + EнKi → min
    де Сі — поточні витрати (собівартість) за і-м проектом (варіан­том);
    Кі — капітальні вкладення за і-м проектом (варіантом).
    Проект (варіант) капітальних вкладень із найменшими зведе­ними витратами і буде найліпшим з економічного погляду. Однак треба враховувати, що порівнянню підлягають лише проекти, які відповідають вимогам соціальних і техніко-економічних норма­тивів, охорони навколишнього середовища та техніки безпеки.
    Цей метод визначення порівняльної ефективності капітальних вкладень базується на припущенні, що вони (вкладення) здійсню­ються одноразово в повному обсязі. Насправді порівнювані проек­ти часто відрізняються один від одного саме розподілом інвестицій за термінами їхнього здійснення або тривалістю створення вироб­ничих об'єктів. Тому економічну ефективність капітальних вкла­день визначають з урахуванням чинника часу, тобто проводять роз­рахунок впливу неодночасності капітальних витрат на їхню ефек­тивність. З цією метою інвестиції більш пізніх років приводять до одного розрахункового року (як правило, це перший рік інвесту­вання) множенням їх на спеціальний коефіцієнт α, який обчис­люється за формулою
    Α= 1/ (1 +hn)t-1, (8.2)
    де hn — норматив приведення різночасних витрат, що дорівнює 0,08;
    t — період приведення (t-й рік).
    Розраховані за формулою (8.2) коефіцієнти а мають такі значен­ня для відповідних років: першого — 1,0; другого — 0,926; треть­ого — 0,857; четвертого — 0,793; п'ятого — 0,734; шостого — 0,680; сьомого — 0,630; восьмого — 0,583; дев'ятого — 0,540; десятого — 0,5.
    Вплив різночасності капітальних вкладень на їхню ефективність можна показати на такому прикладі (дані умовні).
    Розроблено два проекти спорудження виробничого об'єкта. Обсяг капітальних вкладень за першим проектом становить 260 млн. грош. од., за другим — 250 млн. грош. од. Тривалість спо­рудження — 5 років. Капітальні витрати за роками інвестуван­ня об'єкта розподілено неоднаково (табл. 8.2). Проектна со­бівартість річного випуску продукції за першим проектом дорів­нює 140 млн. грош. од., за другим — 142 млн. грош. од. Коефіцієнт
    Ен = 0,16.
    Користуючись формулою (8.1), можна розрахувати зведені ви­трати без урахування чинника часу. За першим проектом вони ста­новитимуть 181,6 млн. грош. од. (140 + 0,16 • 260), за другим — 182 млн. грош. од. (142 + 0,16 • 250). Отже, без урахування чинника часу перший проект спорудження виробничого об'єкта є нібито більш ефективним. Якщо ж для розрахунків узяти капітальні ви­трати, приведені за допомогою коефіцієнта а до першого року інвестування (табл. 8.2), то перевагу слід віддати другому проекту, зведені витрати по якому становлять 175,81 млн. грош. од. (142 + 0,16 • 211,32) проти 177,86 млн. грош. од. за першим проек­том (140 + 0,16 • 236,63). На підставі цього можна зробити такий висновок: перший проект витрат може бути схвалений тільки за умови поліпшення розподілу капітальних вкладень за роками спо­рудження об'єкта.
   
    Таблиця 8.2
    РОЗРАХУНОК КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ, ПРИВЕДЕНИХ
    ЗА ДОПОМОГОЮ КОЕФІЦІЄНТА а ДО ПЕРШОГО РОКУ
    ІНВЕСТУВАННЯ, млн. грош. од.
   

Рік інве­стування

Капітальні
    вкладення за проектами

 

α

 

 

Капітальні вкладення, привезені
    до першого року інвестування, за
    проектами

 

1

2

1

2

1-й

80

30

1,000

80,00

30,00

2-й

80

40

0,926

74,08

37,04

3-й

60

70

0,857

51,42

60,00

4-й

30

60

0,793

23,79

47,58

5-й

10

50

0,734

7,34

36,70

Усього

260

250

236,63

211,32

Існують певні особливості визначення ефективності капітальних вкладень на окремих стадіях і напрямках інвестиційно-відтворювального циклу.
    За здійснення проектно-кошторисних робіт ефективність ка­пітальних вкладень має визначатись з урахуванням кінцевого їхньо­го результату — якості проектних рішень. Для досягнення належ­ного рівня ефективності реальних інвестицій проводяться вибір та економічне обґрунтування найліпших варіантів проектних рішень. За реалізованими проектами розраховують питомі капітальні ви­трати на проектування, порівнюють останні з нормативами або ана­логами з урахуванням періоду їхньої окупності.
    За розрахунків ефективності інвестування технічного переоз­броєння або реконструкції підприємства використовують додаткові показники — умовне вивільнення працівників та економія матері­альних і паливно-енергетичних ресурсів. Якщо метою технічного переозброєння (реконструкції) є поліпшення якості продукції, то економічним результатом інвестицій може бути збільшення при­бутку виробника та споживчого попиту. За проведення цієї форми відтворення основних фондів з метою організації виробництва продукції оновленої номенклатури економічні показники інвесту­вання технічного переозброєння (реконструкції) мають бути зістав­лені з аналогічними показниками ефективності спорудження но­вого підприємства.
    Розрахунки ефективності інвестування нового будівництва або розбудови діючих підприємств треба проводити з обов'язковим порівнянням економічної результативності технічного переозбро­єння (реконструкції) відповідних виробничих об'єктів. У процесі порівнювання показників ефективності необхідно враховувати весь обсяг капітальних вкладень, включаючи витрати на створення об'єктів соціальної інфраструктури, а також втрати від «заморожу­вання» інвестицій.
    Економічну ефективність капітальних вкладень природоохо­ронні об'єкти визначають порівнянням досягнутого ефекту від збереження чи поліпшення екологічного стану довкілля або змен­шення його забруднення і капітальних витрат на створення (розви­ток) таких об'єктів. За проектування таких об'єктів вибір найліп­шого технічного рішення з кількох можливих здійснюється з ура­хуванням чинника часу. Для визначення повного ефекту від здійснення природоохоронних заходів необхідно враховувати мож­ливе поліпшення стану довкілля на всій території, де мають місце негативні наслідки порушення екологічної рівноваги.
    Викладена методика визначення ефективності капітальних вкла­день дає змогу відібрати найліпші проекти (варіанти) за мінімаль­ною величиною зведених витрат (собівартість обсягу товарної про­дукції плюс середні щорічні капітальні вкладення в межах періоду (їхньої нормативної окупності) та визначити загальну економічну
    ефективність здійснюваного проекту через обчислення очікувано­го (фактичного) коефіцієнта прибутковості інвестування. Проте широке застосування такої методики істотно ускладнює чи навіть унеможливлює об'єктивну оцінку доцільності капіталовкладень за умов розвинутих ринкових відносин. Це пояснюється тим, що вона:
    1) ґрунтується на показнику зведених витрат, який є штучно скон­струйованим і реально не існує в практиці господарювання;
    2) лише частково враховує чинник часу (зміну вартості грошей з часом);
    3) ігнорує амортизаційні відрахування як джерело коштів і тим самим обмежує грошові потоки лише чистими доходами;
    4) не враховує існуючі в ринковій економіці господарський ризик та інфляцію.
    З огляду на ці міркування виникає нагальна потреба в застосу­ванні дещо інших методичних основ оцінки доцільності виробни­чих інвестицій. Такі методичні основи мають бути позбавлені вад, властивих офіційній методиці, і завдяки цьому більш пристосовані до реальних ринкових відносин між суб'єктами господарювання.
    Передовсім треба домовитись про однозначне розуміння і тлу­мачення нових (раніше не використовуваних) фінансово-економі­чних термінів: початкові інвестиції, грошовий потік, дисконтна ставка, теперішня вартість майбутніх надходжень (доходів), внут­рішня ставка доходу, господарський ризик.
    Початкові інвестиції (початкова вартість проекту) — це ре­альна вартість проекту капітальних вкладень з урахуванням резуль­татів від продажу діючого устаткування та податків. Математично вони обчислюються як сума звичайних витрат на започаткування інвестицій за мінусом усього початкового доходу. Початкові капі­тальні витрати охоплюють: вартість машин, устаткування та інших необхідних підприємству знарядь праці за реальною ціною купівлі; додаткові витрати, що зв'язані з транспортуванням і мон­туванням нового обладнання, а також із технічним наглядом за ним; податки на продаж старого обладнання, якщо такі передбачено чинним законодавством країни. За умови технічної реконструкції або розширення діючого підприємства капітальні витрати включа­ють також вартість будівельно-монтажних робіт. За спорудження нового підприємства довгостроковими є всі витрати, що входять до складу виробничих інвестицій (капітальних вкладень).У зв'яз­ку із започаткуванням інвестицій кожне діюче підприємство має певний початковий дохід, тобто виручку від продажу старого ус­таткування; податкові знижки на продаж старого обладнання зі збитком; податкові пільги на інвестиції тощо.
    Грошовий потік — це фінансовий показник, що характеризує ступінь так званої ліквідності підприємства (фірми, компанії), тоб­то вимірник того, як швидко можна продати його (її) активи та одержати гроші. Цей показник складається з чистого доходу підприємства та безготівкових витрат (зокрема амортизаційних відрахувань). Урахування амортизації як джерела фінансових коштів є виправданим і важливим, оскільки амортизаційні відра­хування мають певний лаг (проміжок часу) між нарахуванням і ви­користанням за призначенням.
    Оцінюючи доцільність інвестицій, обов'язково встановлюють (розраховують) ставку дисконту (капіталізації), тобто процентну ставку, що характеризує, по суті, норму прибутку, відносний по­казник мінімального щорічного доходу інвестора, на який він спо­дівається. За допомогою дисконту (облікового відсотка) визнача­ють спеціальний коефіцієнт, в основу обчислення котрого покла­дено формулу складних процентів та який застосовується для при­ведення інвестицій і грошових потоків до порівнянного в часі виду (тобто для визначення теперішньої вартості останніх через певну кількість років інвестиційного циклу).
    Під теперішньою вартістю розуміють вартість майбутніх до­ходів нині, яка обчислюється множенням грошового потоку за кож­ний рік на так званий відсотковий чинник теперішньої вартості (спеціальний коефіцієнт приведення) відповідного року за ви­значеною дисконтною ставкою. Якщо із загальної величини те­перішньої вартості вирахувати початкові інвестиції, то мати­мемо показник чистої теперішньої вартості, що його по­кладають в основу одного з найпоширеніших методів оцінки до­цільності капіталовкладень у країнах з розвиненою ринковою еко­номікою.
    Внутрішня ставка доходу відбиває ставку дисконту, за якої те­перішня вартість грошових потоків і початкові інвестиції є при­близно однаковими. Інакше кажучи: внутрішня ставка доходу — це дисконтна ставка, за якої чиста теперішня вартість грошових потоків дорівнює нулю. Цей показник також можна достатньо широко використовувати в практиці господарювання підприємств для оцінки ефективності капітальних вкладень. Розрахований по­казник внутрішньої ставки доходу має бути не нижчим за граничну (необхідну) ставку, яку підприємства (фірми, компанії) мають вста­новлювати, виходячи з вартості фінансування та ризикованості проекту капітальних витрат.
    Господарський ризик звичайно означає непевність і не­стабільність гарантування та одержання очікуваних доходів від ка­пітальних вкладень. Оцінка доцільності інвестицій — це майже зав­жди оцінка проектів (альтернативних варіантів) з ризиком. Май­бутні доходи від реалізації того чи того проекту вкладення капіта­лу можуть несподівано зменшитись або збільшитись. Існує багато чинників, які зумовлюють зменшення очікуваних грошових потоків підприємства: втрата підприємством своїх позицій на зовнішньо­му чи внутрішньому ринках; збільшення собівартості товарної продукції (послуг); зростання вартості фінансування; більш жорсткі І- вимоги до захисту довкілля тощо.
    Основні методичні положення щодо визначення доцільності інвестицій того чи того суб'єкта господарювання відображуються в узгодженій системі розрахунків і логічних дій, що здійснюються поетапно, у певній послідовності.
    • Перший етап: розрахунок початкових інвестицій на підставі наявних цифрових даних щодо всіх елементів, котрі входять до складу початкових капітальних витрат і початкового доходу підприємства.
    • Другий етап: визначення здогадних і безпечних грошових по­токів за кожний рік розрахункового періоду, ураховуючи всі види доходів підприємства, суми амортизаційних відрахувань і фактор еквівалента певності, абсолютне значення якого з кожним наступ­ним роком зменшується.
    • Третій етап: встановлення теперішньої вартості майбутніх грошових потоків із використанням її відсоткового чинника (коефі­цієнта приведення а), що обчислюється за формулою (8.2), де пг означає ставку дисконту (капіталізації).
    • Четвертий етап: обчислення чистої теперішньої вартості (ЧТВ) грошових потоків та оцінка за методом застосування ЧТВ доцільності інвестицій з урахуванням ризику й інфляції та (або) визначення внутрішньої ставки доходу (ВСД), за якої ЧТВ дорів­нює нулю, і прийняття рішення про доцільність капітальних вкла­день за методом ВСД.
    Наведемо приклад визначення доцільності капітальних вкла­день (дані умовні). Вихідні дані та послідовність розрахунків від­повідних показників для оцінки доцільності інвестицій умовного суб'єкта господарювання наведено в табл. 8.3. За розрахунками чиста теперішня вартість цього проекту становить 651 тис. грош. од. (п. 10 табл. 8.3). Це означає, що оцінюваний проект капіталь­них вкладень є прийнятним, оскільки показник ЧТВ має позитив­не абсолютне значення і свідчить про прибутковість інвестицій взагалі.
    Водночас підприємство (інвестор) майже завжди хоче знати та­кож міру прибутковості проекту капітальних вкладень. Тому (як доповнення або паралельно) слід визначити очікуваний рівень ВСД, за якого ЧТВ = 0. За розрахунками, наведеними в табл. 8.3, має бути зрозуміло, що ця умова задовольняється тоді, коли дисконтну ставку підняти з 12 до 14%, тобто взяти більш реальну її величину. Саме 14% і є реальною внутрішньою ставкою доходу підприєм­ства, яка перевищує граничну ставку (13%) і точніше оцінює доцільність інвестування.
    Особливості оцін­ки ефективності і випуску та реалізаційних паперів. У процесі оцінки ефективності використання цінних паперів у вітчизняній системі господарю­вання зазвичай треба враховувати: поточні (опе­раційні) витрати, зв'язані з організацією випуску, розміщення та обігу цінних паперів; номінальну і
    ринкову вартість одиниці певного виду цінних паперів; загальний обсяг емітування цінних паперів та їхню частку в загальній вели­чині фінансових ресурсів підприємства (організації) та інших суб'єктів господарювання; абсолютний (відносний) дохід емітентів і власників тих чи тих видів цінних паперів. Саме з урахуванням названих показників визначаються особливості оцінки ефективності випуску, розміщення й обігу цінних паперів на вітчизняному та міжнародному фондовому ринках.
    У загальному обсязі цінних паперів в Україні за кількістю і вар­тістю найбільшу частку становлять різноманітні акції підприємств (організацій). Тому правильній оцінці ефективності саме цього ви­ду цінних паперів приділяється найбільша увага з боку емітентів і власників.
    Капіталізована вартість акцій (К ) визначає ринкову вартість акцій акціонерного товариства, тобто
    Ква =Q ∙ Ар (8.3.)
    де Q — кількість емітованих акцій;
    Ap — ринкова вартість однієї акції.
   
    Балансова вартість однієї акції (Аб) є бухгалтерським підтвер­дженням забезпеченості кожної емітованої акції капіталом акціо­нерного товариства. Вона обчислюється за допомогою формули
   
    А6 = (Ка +Р)/Q , (8.4)
    де Ка — балансова вартість акціонерного капіталу; Р — розмір страхового (резервного) фонду.
   
    Співвідношення ринкової і балансової вартості акцій (Сa ) — це узагальнюючий індикатор, що свідчить про успіх (невдачу) акціо­нерного товариства, тобто
    Сa = Аp/Аб. (8.5)
   
    Прибуток на акцію (Па) уможливлює оцінку величини доходів, що спрямовуються на споживання й нагромадження і припадають на одну акцію. Для цього використовується формула
    Па=(Пч-Впк)/Q, (8.6)
    де Пч — сума чистого прибутку;
    Впк — абсолютна сума відсотків за користування позиковими коштами.
   
    Дивідендна віддача акції (Да) характеризує розмір доходу, що спрямовується на поточне споживання акціонерів, тобто виплату дивідендів у розрахунку на одну акцію за ринковою вартістю:
    Да = d/Ар, (8.7)
    де d — розмір нарахованого дивіденду в національній валюті.
   
    Коефіцієнт забезпеченості привілейованих акцій (Кз) дає змогу , оцінити забезпеченість привілейованих акцій чистими активами емітента, а відтак — розрахувати ступінь захищеності капіталу інвестора. Його величину обчислюють за формулою
    Кз = Чак /Qпр , (8.8)
    де Чак — вартість чистих активів емітента (акціонерного това­риства);
    Qпр — кількість емітованих привілейованих акцій.
   
    Коефіцієнт ліквідності акцій (Кл ) характеризує реальну мож­ливість продажу (розміщення) акцій того чи того емітента (акціо­нерного товариства). Його розраховують як співвідношення за­гального обсягу пропонування акцій (Упроп) і реального обсягу про­дажу акцій (Vпрод ), тобто
    Кл =Vпроп /Vпрод (8.9)
   
    Коефіцієнт "пропонування-попиту" (Кп.п.) — це співвідношення цін пропонування і попиту стосовно акцій; обчислюється за фор­мулою
    Кп.п. = Ц проп/Цпоп , (8.10)
    де Цпроп, Цпоп — відповідно ціна пропонування акцій і попиту на акції.
   
    Коефіцієнт обігу акцій (Ко6) дає змогу визначити обсяг обігу акцій конкретного емітента і є різновидом показника ліквідності. Його можна розрахувати з формули
    Коб = Vпрод/Ква. (8.11)
   
    Крім названих показників, економічну ефективність викорис­тання акцій, випущених емітентом, опосередковано можуть харак­теризувати відносні обсяги зростання продажу продукції, що ви­готовляється, та отриманого чистого прибутку стосовно опера­ційних витрат на випуск і розміщення всіх видів акцій за пев­ний проміжок часу. До того ж емітовані та придбані акції для їхніх власників служать добрим спонукальним мотивом до ліпшої пра­ці, оскільки розмір періодично нараховуваних дивідендів на акції прямо залежить від загальної суми отриманого чистого при­бутку.
    Кілька показників характеризують ефективність випуску і при­дбання облігацій підприємств та інших суб'єктів господарювання. Основні з них такі:
    1) прямий дохід на облігацію;
    2) конверсійна премія;
    3) коефіцієнт конверсії.
    Прямий дохід на облігацію (Д0) визначає залежність відносної величини доходу на облігацію від норми відсотка та ринкової вар­тості облігації. Цей показник обчислюється за формулою
    До = Нпр ∙ Он : Ор (8.12)
    де Нпр — норма відсотка прямого доходу на облігацію;
    Он, Оп — відповідно номінальна й ринкова вартість облігації.
   
    Конверсійна премія (Пк) характеризує величину вигод (збитків) інвестора від конвертації облігацій в акції та обчислюється відпо­відно за формулою
    Пк =Арк - Ок, (8.13)
   
    де Арк — ринкова вартість акції на момент випуску конвертова­них облігацій;
    Ок — ціна конверсії, тобто ціна, за яку облігація може бути кон­вертованою в акцію.
   
    Коефіцієнт конверсії (Ккон ) показує кількість акцій, що їх мож­на одержати в обмін на конвертовану облігацію. Для його обчис­лення використовується формула
    Ккон = Онк/Ок, (8.14)
    де Онк — номінальна вартість конвертованої облігації.
   
    За визначення ефективності випуску (реалізації) і використан­ня в системі господарювання інших видів цінних паперів (казна­чейських зобов'язань, ощадних сертифікатів, векселів, приватиза­ційних майнових сертифікатів) застосовуються майже ті самі ме­тодичні засади, тобто зіставляються операційні витрати (ціни) та результати (економічні наслідки) для емітентів і власників. Основ­ним показником рівня ефективності таких цінних паперів служить фінансовий дохід їхніх власників у вигляді певного річного відсот­ка від загальної суми внесених (депонованих) власних грошових коштів або матеріальних цінностей згідно з чинним законодавством України.
    Приватизаційні майнові сертифікати, отримані дорослим насе­ленням в установах Ощадного банку України, мають забезпечити відповідний дохід їхнім власникам лише у майбутньому (внаслі­док обміну їх на акції підприємств, котрі перетворюються на відкриті акціонерні товариства).
← назад зміст вперед →


 
 
© www.Chitalka.net.ua