Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Економіка підприємств (Лекції)
   

Формування та використання виробничої потужності підприємства


   Поняття, види та чинники формування. Виробнича потужність підприємства характери­зує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (видобутку й переробки сировини або
    надання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури, асор­тименту та якості за умови найбільш повного використання про­гресивної технології та організації виробництва.
    Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосо­вуються різні залежно від характеру виробництва та галузевої підпо­рядкованості. Загальне правило таке: виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що на­даються). Здебільшого це натуральні або умовно натуральні вимірники за видами продукції (послуг).
    Для багатономенклатурних виробництв потужність може ви­значатися також вартісним показником усього обсягу продукції (по­слуг). У паспорті такого підприємства потужність позначають дво­ма вимірниками: у чисельнику — натуральні показники за ви­дами продукції; у знаменнику — загальний вартісний (грошовий) показник.
    На підприємствах окремих галузей (наприклад цукрової та молочної промисловості) виробнича потужність характеризується ! кількістю сировини, що переробляється за добу. Наука та практика господарювання виокремлюють три види потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягну­ту), резервну. Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівницт­ва нового підприємства: вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудо­місткості запроектованої номенклатури продукції, і має бути до­сягнута протягом нормативного терміну її освоєння. Поточна (фак­тично досягнута) виробнича потужність визначається періодич­но у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структу­ри трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показ­ників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства. Ре­зервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в пев­них галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості — для покриття так званих пікових навантажень в електро- та газових мережах, надійного забезпечення енергоресур­сами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних ро­біт; харчовій індустрії — для переробки істотно збільшеного обся­гу сільськогосподарської сировини, що швидко псується, у висо­коврожайні роки; на транспорті — для перевезення збільшеної кількості пасажирів у літні місяці; в машинобудуванні та інших галузях — для підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів устаткування (агрегатів, приладів) і конструкційних матері­алів тощо.
    Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Головними з них є:
    номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовля­ється;
    кількість встановленого устаткування, розміри і склад вироб­ничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та викори­стання площ протягом року;
    прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й ви­користання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості про­дукції, що виробляється (послуг, що надаються).
     
    Методичні прин­ципи розрахун­ку виробничої потужності.
    Виробничі потужності підприємств обчислюють­ся за відповідними галузевими основними положеннями, що відображають особливості конкрет­них галузей. Проте існують спільні для більшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих по­тужностей діючих підприємств.
     
    1. Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою пробільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі ви роби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначен­ням для кожної з них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик цього представника за допомо­гою розрахункового коефіцієнта трудомісткості.
    Якщо підприємство випускає кілька видів різної продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду ви­робів. Наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окремо потужність доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва.
    За розрахунків потужності багатономенклатурних виробництв у грошовому виразі обов'язково додається виробнича програма підприємства, стосовно якої визначено потужність.
     
    2. Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва з урахуванням заходів для ліквідації вузьких місць і можливого внутрішньовиробничого ко­оперування.
    До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають ви­рішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції. Наприклад, для підприємств чорної металургії провідни­ми виробництвами заведено вважати доменні, сталеплавильні та прокатні цехи; машинобудування та металообробки — механічні, складальні, ливарні й ковальсько-пресові цехи; цементної промис­ловості — печі з виробництва клінкеру; текстильної індустрії — прядильне і ткацьке виробництво.
    За наявності кількох провідних підрозділів підприємства вироб­нича його потужність обчислюється за тими з них, які виконують найбільш трудомісткий обсяг робіт.
     
    3. У розрахунки виробничої потужності підприємства включають:
    а) усе чинне і нечинне внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів;
    б) ус­таткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуата­цію в основних цехах протягом розрахункового періоду;
    в) понад­нормативне резервне устаткування;
    г) понаднормативне устатку­вання допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.
     
    4. Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними або проектними (не перевершеними) нормами про­дуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням засто­сування прогресивної технології та досконалої організації вироб­ництва. За браком таких норм можна використовувати власні роз­рахункові технічні норми, які враховують прогресивні досягнення значної кількості (20-25%) робітників однакових професій і ланок виробництва.
     
    5. Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах з безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупи­нок устаткування.
    Для підприємств з дискретним процесом виробництва фонд часу роботи устаткування визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів і встановленої тривалості змін у годинах з відрахуванням часу на проведення ремонтів устаткування, вихід­них і святкових днів. У сезонних виробництвах фонд часу роботи устаткування регламентується встановленим режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням забезпе­чення оптимальної кількості діб роботи окремих технологічних цехів (ліній).
     
    6. У найзагальнішому вигляді виробничу потужність провідного цеху (дільниці) з виготовлення однорідної продукції (пере­робки сировини, виконання інших виробничих операцій) можна визначити за однією з таких формул
    Ni = ai Tp m (10.5)
    Ni = Tp m|ti (10.6)
    Ni — потужність i-го виробничого підрозділу підприємства;
    аi — продуктивність устаткування у відповідних одиницях ви­міру i-ої продукції за годину;
    Тp — річний фонд часу роботи устаткування;
    m— середньорічна кількість фізичних одиниць устаткування;
    ti — трудомісткість виготовлення одиниці продукції (переробки сировини, час надання послуги в годинах).
    7. Розраховується також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства (поряд з провідними цехами чи дільницями).
    Такі розрахунки необхідні для виявлення невідповідності між потенційними можливостями з випуску продукції (надання по­ слуг) окремих виробничих підрозділів і забезпечення узгодже­ної технологічної пропорційності між взаємозв'язаними вироб­ничими ланками. Ступінь відповідності потужностей різних структурних підрозділів підприємства визначають через розра­хунок і порівняння коефіцієнтів суміжності, що характеризують співвідношення потужностей провідного підрозділу та решти ви­робничих ланок.
     
    8. Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, що відбиває зміни її величини протя­гом розрахункового періоду і характеризує вихідну потужність №вих). Для цього використовується формула:
    Nвих = Nвх + Nотз + Nр ± Nна – (10.7)
    де Nвх — вхідна потужність підприємства;
    Nотз — збільшення потужності протягом розрахункового періо­ду внаслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів;
    Nр — нарощування виробничої потужності завдяки реконструкції або розширенню підприємства;
    Nна — збільшення (+) або зменшення (-) виробничої потужності, спричинене змінами в номенклатурі та асортименті продукції, що виготовляється;
    Nв — зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьо­ваного та технічно застарілого устаткування.
     
    9. Визначення й регулювання резервної виробничої потужності підприємства здійснюється з допомогою розрахунків необхі­дної кількості резервних агрегатів (груп устаткування) та обґрунтування розмірів експериментально-дослідних виробництв. Зазви­чай величина резервних потужностей для покриття пікових наван­тажень не перевищує 10—15%, а для підготовки та освоєння ви­робництва нових виробів — 3—5% загальної потужності. При цьо­му треба враховувати, що резерв виробничої потужності передба­чається, головне, для підприємств, що вже досягай рівня вико­ристання поточної потужності не нижче за 95% і випускають по­над 25% нової продукції.
     
    Використання виробничої потужності. У практиці господарювання рівень використання виробничої потужності діючого підприємства ви­значається двома показниками:
    1) коефіцієнтом освоєння проектної потужності (співвідношення величин поточ­ної і проектної потужності);
    2) коефіцієнтом використання поточ­ної потужності (співвідношенням річного випуску продукції та середньорічної її величини).
    Нині в Україні рівень використання виробничих потужностей підприємств у більшості галузей економіки, і передовсім у промис­ловості, становить менше за 50%, а проектні потужності, як правило, своєчасно (у нормативні строки) не освоюються.
    Способи ефективнішого використання виробничих потужнос­тей такі самі, як і використання основних фондів підприємства (див. розд. 5 цього підручника). Варто лише наголосити, що для доко­рінного поліпшення рівня використання наявних потужностей для переважної більшості підприємств потрібно якомога швидше по­долати спад виробництва, стабілізувати й поступово нарощувати обсяги виробництва конкурентоспроможної продукції, яка корис­тується попитом на вітчизняному та світовому ринках.
← назад зміст вперед →


 
 
© www.Chitalka.net.ua