Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Економіка підприємств (Лекції)
   

Структура та принципи організації виробничого процесу.


   Структура виробничого процесу. Виробничий процес — це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для
    виготовлення продукції. Основними елементами ви­робничого процесу є процес праці як свідома діяльність людини, предмети та засоби праці.
    Це ресурсні складові виробничого процесу, які потребують певної витрати коштів. Поряд з цим у багатьох виробництвах використовуються природні процеси (біологічні, хімічні процеси в аграрних та аграрно-промислових виробництвах, сушіння, охо­лоджування деталей після термічної обробки тощо). Природні процеси потребують витрат часу, а ресур­си витрачаються тільки в разі їхньої штучної інтен­сифікації.
    Головною складовою виробничого процесу є тех­нологічний процес — сукупність дій зі зміни та ви­значення стану предмета праці. На підприємствах здійснюються різноманітні виробничі процеси, їх поділяють передусім за такими ознаками: призначен­ня, перебіг у часі, ступінь автоматизації.
    За призначенням виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі. Основні про­цеси — це процеси безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства, яка визначає його виробничий профіль, спеціалізацію і поступає на ринок як товар для продажу.
    Основні процеси в низці виробництв поділяються на стадії: заготівельну, обробну, випускну (складальну). Разом вони утворюють основне виробництво. До допоміжних належать процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення нормального перебігу основ­них процесів. Допоміжні процеси групуються за їхнім призначен­ням, утворюючи такі допоміжні виробництва, як ремонтне, інстру­ментальне, енергетичне та ін. Обслуговуючі процеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних. До них нале­жать складські, транспортні процеси.
    За перебігом у часі виробничі процеси поділяють на дискретні (переривані) та безперервні. Дискретним процесам притаманна циклічність, зв'язана з виготовленням виробів певної форми, які обчислюються в штуках (машини, прилади, одяг тощо). Безпе­рервні процеси властиві виробництву продукції, яка не має ста­лого об'єму й форми (сипкі, рідкі, газоподібні речовини), тому їхній перебіг не потребує технологічної циклічності.
    За ступенем автоматизації розрізняють ручні, механізовані, ав­томатизовані та автоматичні процеси. Ручні процеси здійснюються безпосередньо робітником, фізична сила якого є основним джере­лом енергії. Механізовані процеси виконуються робітником за до­помогою машин. Робітник керує машинами, а безпосередньо вико­нує тільки допоміжні операції. Автоматизовані процеси викону­ються машинами під наглядом робітника. За останнім можуть за­лишатися деякі допоміжні операції. Автоматичні процеси здійсню­ються машинами без участі робітника за попередньо розробленою програмою.
    Основною структурною одиницею виробничого процесу є опе­рація.
    Операція — це закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці, над тим самим предметом праці без переналагоджування устаткування. З усіх операцій спе­ціально виділяють технологічні, сукупність яких утворює техно­логічний процес.
     
     
    Принципи організації виробничого процесу. Виробничий процес та окремі його операції мають бути раціонально організовані в просторі і часі. Для цього за проектування та організації виробничого процесу слід дотримуватися певних принципів. До таких принципів належать: спеціалізація, пропор­ційність, паралельність, прямоточність, безперервність, ритміч­ність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність.
     
    Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності еле­ментів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робо­чих місцях.
    Збільшуючи однорідність виробництва, спеціалізація спрощує його організацію, створює передумови для його автоматизації, унаслі­док чого поліпшується використання ресурсів підприємства, підви­щується якість продукції, знижується її собівартість.
    Рівень внутрішньозаводської спеціалізації істотно залежить від конструктивної, технологічної та організаційної уніфікації. Уніфі­кація — це зведення продукції, методів її виробництва або їхніх елементів до єдиних форм, розмірів, структури, складу. Уніфікація дає змогу зменшити номенклатуру деталей і вузлів, розумно обме­жити різноманітність методів виробництва, типи й марки устатку­вання, маршрути виготовлення деталей тощо.
    Додержання принципу спеціалізації істотно впливає на здійснення інших принципів раціональної організації виробни­чого процесу.
    Принцип пропорційності потребує узгодження пропускної спро­можності всіх частин виробничого процесу, усієї взаємозв'язаної си­стеми підрозділів і машин. Пропорційність досягається тоді, коли
    сукупна продуктивність технологічно зв'язаних ланок виробницт­ва пропорційна обсягу робіт, що виконуються. Це відповідає умові:
    де n — кількість технологічно взаємозв'язаних підрозділів;
    П, В, М — у кожному підрозділі відповідно обсяг робіт, про­дуктивність одного робочого місця, кількість робочих місць.
    Порушення цього принципу призводить до виникнення «вузь­ких місць» або неповного завантаження окремих підрозділів. На підприємствах зі складною структурою виробництва важко досяг­ти повної пропорційності потужностей окремих підрозділів (бри­гад, дільниць, цехів, виробництв). Вона періодично порушується внаслідок освоєння нових виробів, неоднакових темпів зниження їхньої трудомісткості в різних підрозділах тощо. Виникнення дис­пропорцій — закономірний результат розвитку виробництва та його функціонування в динамічному середовищі. Проте їх потрібно пе­редбачати й планомірно мінімізувати.
    Принцип паралельності передбачає одночасне виконання ок­ремих операцій і процесів. Додержання цього принципу є особли­во важливим у виготовленні складних виробів, що компонуються з багатьох деталей, вузлів, агрегатів, послідовне виробництво, яких потребувало б тривалого часу. Паралельність досягається раціо­нальним розчленуванням виробів на складові частини, суміщен­ням часу виконання різних операцій над ними, одночасним виго­товленням різних виробів. Паралельне виконання робіт на робочо­му місці забезпечується багатоінструментальною обробкою загот­івок, суміщенням часу виконання основних і допоміжних операцій.
    Принцип прямоточності означає, що предмети праці в про­цесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу, без зустрічних і зво­ротних переміщень. Для дотримання цього принципу цехи, дільниці, робочі місця (наскільки це можливо) розміщують за хо­дом технологічного процесу. Допоміжні виробництва, служби, скла­ди, у свою чергу, тримають якнайближче до тих підрозділів, котрі вони обслуговують.
    Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжни­ми технологічними операціями були мінімальними або їх було зовсім ліквідовано. Найбільшою мірою цей принцип реалізується в безперервних виробництвах — хімічному, металургійному, енергетичному та ін. У дискретному виробництві, де технологіч­ний процес має широку диференціацію, повністю ліквідувати пе­рерви неможливо як з технологічних, так і з організаційних при­чин. За таких умов важливим завданням є мінімізація перерв у структурі виробничого циклу через синхронізацію операцій, зас­тосування прогресивних методів оперативного управління вироб­ництвом. Безперервність виробничого процесу треба доповнюва­ти безперервністю роботи устаткування й робітників.
    Принцип ритмічності полягає в тім, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватися за певним ритмом, планомірною повторюваністю. За додержання цього принципу в однакові проміжки часу виготовляють однакову або таку, що рівномірно зростає, кількість продукції, забезпечуючи рівно­мірне завантаження робочих місць. Ритмічна робота дає змогу якнайповніше використати виробничу потужність підприємства та його підрозділів.
    Принцип автоматичності передбачає економічно обґрунто­ване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні опе­рацій виробничого процесу. Особливо актуальною є реалізація цього принципу у виробництвах із важкими та шкідливими умовами праці. Автоматизуються не тільки виробничі процеси, а й інші сфери діяльності людини, у тім числі управління.
    Принцип гнучкості означає, що виробничий процес має опера­тивно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, зв'яза­них із переходом на виготовлення іншої продукції або з її модифі­кацією. Гнучкість виробничого процесу уможливлює освоєння нової
    продукції в короткий термін і з меншими витратами. Значення прин­ципу гнучкості особливо зростає за умов прискорених темпів нау­ково-технічного прогресу, коли об'єкти виробництва часто змінюються.
    Гнучке виробництво швидко адаптується до зміни кон'юнктури ринку, що підвищує його конкурентоспроможність. Гнучкість ви­робничого процесу досягається універсалізацією знарядь праці, засобів автоматизації та методів обробки, запровадженням верстатів із ЧПК, гнучких виробничих систем.
    Принцип гомеостатичності полягає в тім, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. Це досягається створенням технічних та організаційних механізмів саморегулювання і стабілізації. До стабілізаційних організаційних систем належать системи оперативного планування й регулювання виробництва, планово-запобіжного ремонту устаткування, ре­зервних запасів та низка інших заходів.
    Розглянуті принципи раціональної організації виробничого про­цесу тісно між собою пов'язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці. Проектуючи виробничий процес, його організацію, треба враховувати ці принципи, але оптимальні організаційно-технічні рішення вибирати за критерієм економіч­ної ефективності.
← назад зміст вперед →


 
 
© www.Chitalka.net.ua