Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Економіка підприємств (Лекції)
   

Методи організації виробництва


   Виробничий процес здійснюється в часі і просторі. Організа­цію виробничого процесу в часі було вже розглянуто вище. Про­сторова організація виробничого процесу передбачає розміщення робочих місць і їхніх груп (дільниць, цехів) на території підприєм­ства та забезпечення пересування предметів праці по операціях за найкоротшими маршрутами. Поєднання цих двох аспектів побудо­ви виробничого процесу здійснюється застосуванням відповідно­го методу організації виробництва. Є два методи організації вироб­ництва: непотоковий і потоковий.
     
    Організація непотокового виробництва
    Непотоковому виробництву властиві такі ознаки: на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети
    праці, бо кількість кожного з таких є невеликою й недостатньою для нормального завантаження устаткування; робочі місця розмі­щуються за однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій, наприклад, групи то­карних, фрезерних, свердлильних та інших верстатів; предмети праці переміщуються в процесі обробки за складними маршрута­ми, унаслідок чого є великі перерви між операціями. Після окре­мих операцій предмети праці часто поступають на проміжні скла­ди і чекають звільнення робочого місця для виконання наступної операції.
    Непотоковий метод застосовується переважно в одиничному і серійному виробництвах. Залежно від номенклатури виробів і їхньої кількості він може мати різні модифікації. За умов одиничного ви­робництва непотоковий метод здійснюється переважно у формі одинично-технологічного, коли окремі предмети праці одиницями або невеликими партіями, які не повторюються, проходять оброб­ку згідно з наведеним вище порядком. У серійному виробництві цей метод набирає форми партіонно-технологічного або предмет­но-групового.
    Партіонно-технологічний метод відрізняється від одинично-технологічного тим, що предмети праці проходять обробку партія­ми, які періодично повторюються. Партія предметів праці є важ­ливим календарно-плановим нормативом організації партіонного виробництва і її величина істотно впливає на його ефективність, причому цей вплив не однозначний. З одного боку, збільшення величини партії забезпечує зменшення кількості переналагоджувань устаткування, унаслідок чого поліпшується його використання, зменшуються витрати на підготовчо-завершальні роботи (переналагоджування, одержання і здача роботи, ознайомлення з техніч­ною документацією і т. п.). Крім цього, спрощується оперативне планування й облік виробництва. З іншого боку, обробка предметів великими партіями збільшує обсяг незавершеного виробництва, по­требує більших складських приміщень, а це призводить до додат­кових витрат.
    Зменшення величини партії предметів справляє на ефективність виробництва протилежний вплив. Відтак дуже важливо визначи­ти величину оптимальної партії. Оптимальною є така партія пред­метів, коли загальні витрати на її виготовлення будуть мінімаль­ними. Вона обчислюється у процесі оперативного управління ви­робництвом.
    Одиничне- і партіонно-технологічні методи виробництва орга­нізаційно є досить складними, їхні недоліки трохи послаблюють­ся застосуванням предметно-групового методу. Суть останнього полягає в тім, що вся сукупність предметів праці розподіляєть­ся на технологічно подібні групи. Обробка предметів кожної гру­пи здійснюється за приблизно однаковою технологією і потребує однакового устаткування. Це дає змогу створювати для обробки предметів групи предметно спеціалізовані дільниці, підвищувати рівень механізації та автоматизації виробництва. Предметно-гру­пові методи створюють передумови для переходу до потокового виробництва.  
    Устаткування в непотоковому виробництві є переважно універ­сальним, а робітники — універсалами високої кваліфікації. Вищий рівень спеціалізації устаткування, як зазначалося, використовуєть­ся в разі застосування предметно-групових методів, оскільки за пев­ною предметне спеціалізованою дільницею закріплюється менша кількість предмето-операцій.
    Для непотокових методів характерне послідовне (рідко — по­слідовно-паралельне) поєднання операцій, що поряд зі складними маршрутами обробки збільшує тривалість виробничого циклу. Проте непотокове виробництво має свою сферу застосування, воно широко використовується в промислових дискретних процесах. За невеликих обсягів виготовлення окремих виробів непотоковий метод забезпечує ліпше використання устаткування, більш повне його завантаження в часі та за потужністю, оскільки обробку пред­метів можна розподіляти між верстатами групи з урахуванням їхніх параметрів.
    Загальна характеристика потокового виробництва
    Потокове виробництво — високоефективний метод організації виробничого процесу. За умов потоку виробничий процес здійснюється в мак­симальній відповідності до принципів його раціональної організації. Потокове виробництво має такі ознаки:
    за групою робочих місць закріплюється обробка або скла­дання предмета одного найменування або обмеженої кількості най­менувань конструктивно та технологічно подібних предметів;
    робочі місця розміщуються послідовно за ходом технологіч­ного процесу;
    технологічний процес має високу поопераційну диференціа­цію, на кожному робочому місці виконується одна або кілька схо­жих операцій;
    предмети праці передаються з операції на операцію поштуч­но або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом робо­ти, що забезпечує високий ступінь паралельності та безперервності процесу. Широко застосовується спеціальний міжопераційний транспорт (конвеєри), який виконує не тільки функції переміщен­ня предметів, а й задає ритм роботи.
    Потокові методи застосовуються для виготовлення продукції в значних обсягах і протягом тривалого часу, тобто в масовому й великосерійному виробництві.
    Основною структурною ланкою потокового виробництва є по­токова лінія — технологічно та організаційно виокремлена група робочих місць, яка виготовляє один або кілька подібних типорозмірів виробів. Потокові лінії бувають різними, тому їх класи­фікують за певними ознаками.
    За номенклатурою виробів потокові лінії поділяють на одно- і багатопредметні. Однопредметною називається лінія, на якій об­робляється або складається виріб одного типорозміру протягом тривалого часу. Для переходу на виготовлення виробу іншого ти­порозміру потрібна перебудова лінії (перестановка устаткування, його заміна тощо). Застосовуються ці лінії в масовому виробництві. Багатопредметною є потокова лінія, на якій одночасно або по­слідовно виготовляється кілька типорозмірів виробів, схожих за конструкцією й технологією виробництва. Сфера застосування — серійне виробництво.
    За ступенем безперервності процесу потокові лінії поділяються на безперервні та переривані. Безперервною є лінія, на якій предме­ти праці переміщуються по операціях безперервно, тобто без міжо-пераційного чекання (паралельне поєднання операцій). Перерива­ною, або прямоточною, вважається лінія, що не може забезпечити безперервної обробки предметів через несинхронність операцій. Між операціями з різною продуктивністю предмети праці чекають своєї черги на обробку, утворюючи періодично оборотні запаси.
    За способом підтримування ритму відрізняють лінії з регламен­тованим і вільним ритмом. На лінії з регламентованим ритмом предмети праці передаються з операції на операцію через точно фіксований час, тобто за заданим ритмом, який підтримується за допомогою спеціальних засобів (переважно конвеєра). Регламен­тований ритм застосовується на безперервних лініях. На лініях з вільним ритмом предмети з операції на операцію можуть переда­ватися з відхиленням від розрахункового ритму. Загальний ритм у цьому разі забезпечується стабільною продуктивністю робітника на першій операції лінії або ритмічною сигналізацією (звуковою, світловою).
    Залежно від місця виконання операцій лінії поділяють на лінії з робочим конвеєром і конвеєром зі зняттям предметів для їхньої обробки. Робочий конвеєр, крім транспортування й підтримування ритму є безпосереднім місцем виконання операцій. Це передусім складальні конвеєри. Конвеєри зі зняттям предметів характерні для процесів, операції яких виконуються на технологічному устатку­ванні.
    За способом переміщення виокремлюють конвеєри з безперер­вним та пульсуючим рухом. Конвеєр з безперервним рухом має по­стійну швидкість і під час роботи не зупиняється. Конвеєр з пуль­суючим рухом під час виконання операцій стоїть нерухомо. Він приводиться в дію періодично через проміжок часу, що дорівнює такту лінії. Такі конвеєри застосовуються тоді, коли за технологіч­ними умовами виконання операції потребує нерухомого стану пред­мета праці.
    Переміщувати самі предмети не завжди можливо й доцільно (наприклад за складання великогабаритних машин). У цьому разі організується так званий стаціонарний потік, коли вироби встанов­люються нерухомо на складальних стендах, а переміщуються спеці­алізовані групи (бригади) робітників, які виконують певні операції. Кількість груп (бригад) робітників дорівнює кількості стендів.
     
    Особливості організації і параметри потокових ліній
    Запровадження потокового виробництва потребує певних умов. Основні з них такі:
    достатній за обсягом і тривалістю випуск продукції;
    висока стабільність І технологічність конструкції виробу;
    можливість раціонального розміщення робочих місць і чітка організація їхнього обслуговування;
    застосування прогресивної технології, механізація та авто­матизація процесів.
    На підставі аналізу продукції, її обсягу, стану технологічного процесу, можливостей його вдосконалення, маси і габаритів виро­бу вибирається певний різновид потокової лінії та обчислюються основні її параметри: такт, ритм, кількість робочих місць, довжина робочих зон, швидкість руху конвеєра.
    Такт потокової лінії— це інтервал часу, за який сходять з лінії вироби, що пересуваються один за одним:
    r=Tp\N                (11.12)
    де r — такт потокової лінії, хв;
    Тp — плановий фонд часу роботи лінії за розрахунковий період, хв;
    N — обсяг виробництва продукції за той самий період у нату­ральному вимірі.
    Обчислюючи час роботи безперервних потокових ліній, треба передбачати періодичні короткочасні перерви в роботі конвеєра для відпочинку робітників.
    Якщо предмети праці передаються не поштучно, а транспорт­ними партіями (nm), то вони сходять з лінії за інтервал часу, що називається ритмом лінії:
    R = r*nm (11.13)
    де R — ритм лінії, хв.
    У разі, коли організується безперервна потокова лінія, після обчислення такту проводять синхронізацію операцій. Операції вва­жають синхронізованими, коли тривалість кожної з них дорівнює або є кратною такту лінії. Синхронізація операцій досягається вживанням низки технологічних і організаційних заходів: диферен­ціацією, концентрацією операцій, скороченням їхньої тривалості за рахунок певних удосконалень тощо.
    Кількість робочих місць обчислюється для кожної операції за формулою
    Mpi=ti/r,                 (11.14)
    де Мpi — розрахункова кількість робочих місць на /-й операції. Вона заокруглюється до більшого цілого числа М, після чого об­числюється коефіцієнт завантаження робочих місць (&з) для кож­ної операції:
    kзі = Mpi/Mi         (11.15)
    Швидкість руху конвеєра залежить від його такту й відстані між виробами:
    V=L/r                      (11.16)
    де V— швидкість руху конвеєра, м/хв;
    L—відстань між центрами двох суміжних виробів на конвеєрі, м.
    Швидкість конвеєра, що рухається безперервно, обмежується раціональним режимом праці. На пульсуючому конвеєрі, який вклю­чається періодично, вона встановлюється максимальною з урахуванням правил безпеки праці.
    На робочому конвеєрі з безперервним рухом за виконання опе­рації робітник пересувається за ходом конвеєра в межах відведе­ної йому робочої зони. Після закінчення операції робітник повертається до початку зони і виконує операцію над наступним виро­бом, який на цей момент має підійти до неї. Довжина робочої зони обчислюється за формулою
    α i=L*ti/r ,                (11.17)
    де α— довжина робочої зони на i-й операції, м.
    За обробки або складання невеликих виробів і малої швидкості руху конвеєра робітник може перебувати (сидіти) на одному місці. Наприклад, складання годинників, монтаж радіоапаратури та ін.
    Просторове розміщення потокових ліній може бути різним за­лежно від кількості робочих місць, типу транспортних засобів, площі дільниці (цеху). Найпростішим і найпоширенішим є прямо­лінійне розміщення робочих місць за ходом технологічного проце­су. Але це не завжди можливо, тому буває дворядне, кільцеве, зиг­загоподібне їхнє розміщення. Суміжні потокові лінії треба розмі­щувати так, щоб було зручно транспортувати предмети праці між ними. За організації потокової обробки і складання виробів до­поміжні лінії, що забезпечують складальний конвеєр, розміщують перпендикулярно до нього.
     
    Тенденції розвит­ку потокового виробництва
    Потокове виробництво внаслідок високої спеці­алізації, механізації та чіткої організації вироб­ничого процесу є високоефективним. Його ефективність виявляється у високій продуктивності праці, скороченні виробничого циклу і незавершеного виробництва, ліпшому ви­користанні основних фондів. Усе це забезпечує зменшення вит­рат на виробництво. Водночас потокове виробництво має й помітні недоліки.
    Найбільшим недоліком потокового виробництва є примітивіза­ція праці робітників, обмеження її виконанням елементарних ме­ханічних операцій, що є наслідком високої диференціації технологічного процесу. Це робить працю на потоковій лінії малозмістовною, суперечить загальній тенденції підвищення освітнього і ква­ліфікаційного рівня працівників. Крім того, є непривабливими для людини жорсткий ритм роботи на потокових лініях, брак будь-яких творчих елементів у праці.
    Цей недолік потокового виробництва усувається його автомати­зацією і створенням автоматичних потокових ліній, коли всі техно­логічні операції і транспортування предметів праці здійснюються автоматично. Автоматичні лінії широко застосовуються в масово­му виробництві.
    Істотним недоліком потокового виробництва в його традиційній вузькоспеціалізованій формі є суперечність між його тяжінням до конструктивно-технологічної стабільності (тобто між його консер­вативністю) і вимогою динамічності виробництва, постійного онов­лення продукції відповідно до науково-технічного прогресу та по­треб ринку. Вузька спеціалізація робочих місць, їхня жорстка прив'язка до ходу технологічного процесу створюють труднощі для переходу на випуск нової продукції. Виникає необхідність у заміні устаткування, його переміщенні, створенні нового оснащення, пе­рекваліфікації робітників, що зв'язано з великими витратами часу й коштів.
    Ця негативна сторона потокового виробництва поступово нейт­ралізується підвищенням гнучкості технологічних систем, засто­суванням машин із числовим програмним керуванням (ЧПК), запровадженням автоматичних багатофункціональних маніпуляторів-роботів.
    Об'єднання верстатів з ЧПК, роботів, автоматичних транспор­тних засобів і складів під загальним керуванням ЕОМ дає мож­ливість створювати гнучкі автоматизовані системи (ГАС) з даль­шим залученням до них автоматизованого проектування продукції. Такі системи поєднують переваги потокового (висока продук­тивність) і непотокового (гнучкість) виробництва, можуть застосовуватись в усіх його типах, і є особливо ефективними в серій­ному виробництві.
    Вони швидко і без великих витрат часу й коштів переналагод­жуються на випуск іншої продукції (у межах технічних можливо­стей). Для цього потрібно змінити програму виробничого проце­су, записану на машинному носії. Гнучкі автоматизовані систе­ми — це стратегічний напрямок розвитку техніки та організації виробництва.
← назад зміст вперед →


 
 
© www.Chitalka.net.ua