Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Економічний аналіз діяльності суб'єктів господарювання (Лекції)
   

5.3. Аналіз забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами й ефективності їх використання


   Важливим чинником розвитку та інтенсифікації виробництва є стабільна забезпеченість підприємства матеріальними ресурсами та їх раціональне використання. З переходом до ринку докорінно змінюється система постачання підприємства сировиною і матеріалами, комплектуючими виробами та енергоносіями.
    Для того, щоб визначити, якою мірою підприємство забезпечене матеріальними ресурсами, необхідно:
    - вивчити порядок розрахунку й обгрунтованість договорів про поставку матеріальних ресурсів, умови поставок;
    - визначити характер виробничих матеріальних запасів і зміну їх структури;
    - перевірити обгрунтованість норм виробничих запасів і потребу в матеріальних ресурсах;
    - виявити можливості зменшення виробничих запасів і потреби в матеріальних ресурсах;
    - розробити заходи щодо зниження наднормативних і зайвих запасів матеріалів.
    Перевіряючи розрахунки потреби, необхідно з'ясувати, чи враховані зміни в номенклатурі й асортименті призначеної до випуску продукції, чи враховані зміни питомих витрат на одиницю продукції, чи враховані заходи щодо підвищення технічного рівня виробництва і праці.
    Загальна потреба підприємства в тому чи іншому виді матеріалів становить:
    По = Пп + Пе + Пр + Пзв - Зн,
    де По — загальна потреба; Пп — потреба у виробництві; Пе — потреба в експериментально-дослідних роботах; Пр - потреба у ремонті; Пзв - потреба в утворенні нормативних залишків на кінець аналізованого періоду; Зн - запас на початок аналізованого періоду.
    Після перевірки потреби в матеріальних ресурсах визначають джерела їх покриття і забезпечення.
    До внутрішніх джерел забезпечення належить власне виробництво, використання відходів.
    До зовнішніх зараховують надходження від постачальників за договорами (додаткова заготівля).
    Виробничі запаси розглядають як частину матеріальних ресурсів, що не вступили у виробничий процес, але їх наявність на підприємстві в заданих розмірах є об'єктивною умовою ритмічної роботи.
    Аналіз термінів та обсягів поставок матеріалів за укладеними договорами пов'язаний з перевіркою запасів відповідних матеріалів на складі. Наявні запаси мають задовольняти потребу підприємства в матеріалах на період інтервалів між поставками.
    Забезпеченість (мінімальний запас) днів становить:
    З min = Но:Дп,
    де Но - запас того чи іншого виду матеріалу; Дп - добова потреба у цьому матеріалі.
    Це дає змогу встановити величину запасу в днях окремих видів матеріалів на складі. Визначають також інтервали між фактичним надходженням матеріалів на склад й інтервали поставок за договорами з постачальниками.
    Завезення матеріалів з боку визначають як різницю загальної потреби і внутрішніх ресурсів.
    При великій номенклатурі матеріалів, які споживають, визначають обгрунтованість потреб за тими матеріалами, що мають найбільшу питому вагу в собівартості продукції, а також за дорогими і дефіцитними. За даними цифрового матеріалу Тернопільського фарфорового заводу визначимо повноту обліку потреби в матеріалах і правильність визначеної їх величини (табл. 28).
    Таблиця 28 Аналіз забезпеченості підприємства окремими видами матеріалів
   
   Дані свідчать, що розрахункова потреба була завищена на 50 т.
    Аналогічно визначають реальну забезпеченість з урахуванням внутрішніх ресурсів.
    При аналізі зіставляють зростання виробництва окремих видів продукції і фактичні виробничі запаси, зростання абсолютних запасів і збільшення їх потреби на добу. Потім встановлюють, яка склалась кон'юнктура на товарно-сировинній біржі і які можливості придбання додаткової кількості матеріалів.
    У процесі аналізу визначають час простою через несвоєчасні, неповні чи неякісні поставки, встановлюють, які заходи були проведені для виконання поставок.
    Визначення потреби і забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів тісно пов'язані з їх нормуванням.
    Норма - це завдання, що фіксує гранично допустиму величину витрати конкретного матеріального ресурсу на виробництво одиниці продукції чи виконання одиниці роботи. У норму витрати включають матеріальні ресурси на безпосереднє виконання технологічного процесу виробництва продукції чи робіт з урахуванням технологічних відходів матеріалів і втрат, зумовлених прийнятою технологією.
    Норми встановлюють на одиницю продукції, виходячи з того, що вони мають враховувати підвищення якості продукції, її конкурентоздатність, прогресивність нових видів.
    Прогресивною для підприємства вважають ту норму, що спирається на передові технологічні методи, нову техніку і організацію виробництва, передбачає менші питомі витрати, ніж у попередньому періоді. Норми мають відображати головні напрямки технічного прогресу. У той же час прогресивні норми самі собою є чинником, що стимулює технічний прогрес, бо завдання з економії матеріальних ресурсів, реалізовані у нормах, потребують систематичного вдосконалення технології, вищої організації виробництва.
    Стан нормативної бази в промисловості все ще не повною мірою відповідає вимогам підвищення ефективності виробництва. Більшість норм встановлюють за фактичними витратами за попередній період або за аналогією. Тому на практиці трапляються застарілі, а іноді й завищені норми витрат, що не орієнтують на досягнення найліпших результатів і можуть бути джерелом зловживань і крадіжок.
    Виявлення відхилення фактичної витрати від таких норм не відображає реальної перевитрати матеріальних ресурсів чи зміни матеріаломісткості.
    Тому при аналізі обгрунтованості норм витрат проводять такі порівняння:
    • поточні норми і фактичні витрати із середньогалузевими;
    • поточні норми на порівняльну продукцію з нормами минулого року відносної матеріаломісткості нової і старої продукції;
    • фактичні витрати з поточними нормами.
    Порівняння поточних норм щодо порівняльної продукції і фактичних витрат з середньогалузевими нормами дає змогу визначити місце підприємства серед його конкурентів. Слід також ураховувати, що відхилення поточних норм від середньогалузевих може виникнути через різні природні умови, стан техніки і технології, транспортування тощо. Системний аналіз причин невідповідності поточних норм підприємства і галузевих норм дасть змогу знайти найбільш економічне рішення у визначенні реальних затрат, які беруть у розрахунок поточних.
    Прогресивність поточних норм щодо порівняльної продукції встановлюють способом порівняння їх з нормами минулих періодів. Порівняння фактичних затрат з поточними нормами показує ефективність використання матеріалів у виробництві. Дані про відхилення норм через причини їх утворення (заміна одного матеріалу іншим у результаті розподілу і т. ін.) є важливою інформацією про зміну матеріаломісткості продукції.
    Приклад такого аналізу обгрунтованості норм витрат продемонструємо, використовуючи дані Тернопільського фарфорового заводу для випуску чайного сервізу "Ранок".
    Таблиця 29. Прогресивність норм витрат матеріалів
   
   Перевищення фактичних норм, норм минулого року свідчить про їх необґрунтованість або про невиконання заходів щодо забезпечення нормативних витрат на виріб.
    Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів найбільшою мірою пов'язаний з дослідженням матеріаломісткості виробництва продукції.
    Стосовно економічного змісту матеріаломісткість продукції промислових підприємств можна поділити на:
    • матеріаломісткість всього обсягу виробництва;
    • питому матеріаломісткість окремих виробів.
    Матеріаломісткість всього обсягу виробництва продукції є узагальнювальним вартісним показником, і її розраховують як співвідношення всієї величини матеріальних затрат (без амортизації) до вартості товарної продукції. Вона характеризує затрати всіх видів матеріальних ресурсів (сировини, основних і допоміжних матеріалів, купованих напівфабрикатів, палива й енергії) на 1 грн. товарної продукції підприємства.
    Поряд із розрахунком загального показника матеріаломісткості доцільно визначити й окремі показники, що характеризують використання окремих видів матеріальних ресурсів (основних, допоміжних, купованих напівфабрикатів, палива, енергії), сировинно-, метало-, паливо-, енергомісткість і т. ін.
    Окремі показники дають змогу погодити вартісні показники матеріаломісткості з натуральними, проаналізувати структуру показника.
    Питому матеріаломісткість конкретних видів продукції можна визначити як у вартісному, так в умовно-натуральному та натуральному виразі. Натуральний розрахунок можна проводити на виробництвах, де використовують відносно однакові види сировини і матеріалів. Вартісний показник питомої матеріаломісткості визначають як співвідношення вартості витрачених матеріальних цінностей на виріб до його ціни.
    У розрахунку питомої матеріаломісткості на одиницю продукції та 1 грн. ціни використовують дані про фізичний обсяг випуску і витрати матеріалів. При такому розрахунку матеріаломісткості беруть до уваги лише зміну фізичних обсягів випуску продукції і витрачених матеріалів. Однак під впливом НТР підвищується суспільна корисність кожного виду вироблюваної продукції, зростають її споживчі властивості (підвищення потужності, продуктивності, надійності та довговічності). У цьому випадку затрати матеріальних ресурсів на одиницю продукції навіть у натуральному виразі можуть зростати, тому важливо порівняти зростання суспільної корисності виробу і затрат матеріалів та праці на його виробництво.
    Для характеристики матеріаломісткості розраховують два узагальнювальних показники: матеріаломісткість товарного випуску та матеріаловіддачу, використавши при цьому подану нижче аналітичну табл. 30.
    Таблиця 30. Показники матеріаломісткості продукції
   
   Для визначення економії чи перевитрат матеріалів за рахунок зменшення чи збільшення матеріаломісткості продукції зміну коефіцієнта матеріаломісткості множать на матеріальні затрати базового періоду. Додатковий випуск продукції визначають шляхом множення перевитрат матеріалів на матеріаловіддачу базового періоду.
    При глибшому аналізі загальної матеріаломісткості товарного випуску визначимо, який з елементів матеріальних затрат вплинув на її зміну. Розраховують часткові показники матеріаломісткості відповідно до елементів затрат: сировини, основних матеріалів, купованих напівфабрикатів, допоміжних матеріалів, паливних і енергетичних затрат. Методика розрахунку і аналізу цих показників така, як і методика аналізу загальної матеріаломісткості.
    Результати зміни матеріаломісткості товарного випуску продукції потрібно підтверджувати аналізом питомої матеріаломісткості окремих виробів на основі калькуляції їх собівартості.
    Матеріаломісткість продукції перебуває під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників, що залежать і не залежать від діяльності підприємств.
    Внутрішні чинники розглядають з двох позицій: ті, що характеризують рівень прогресивності застосовуваних конструкторських рішень (вдосконалення технології виробництва, вироблення товарів з легких і дешевих матеріалів), і ті, що відображають прогресивність технологічного використання матеріалів, купованих виробів та відходів.
    До зовнішніх чинників належать: зміна ринкових цін на сировину, матеріали, паливо, енергію і на готову продукцію; невиконання постачальниками зобов'язань щодо термінів, розмірів і номенклатури поставок, а також якості сировини, яку поставляють і витрачають.
    Чинники, що впливають на відхилення фактичної матеріаломісткості від нормативної, випливають із невідповідності фактичної вартості витрачених матеріалів нормативній. Ця невідповідність виникає через такі причини:
    • неповне здійснення заходів щодо економії матеріалів;
    • заміна одного матеріалу іншим;
    • нераціональний розподіл матеріалів, їх невимірність;
    • відхилення у технології виготовлення виробів, що спричиняє додаткові відходи;
    • допущений брак і т. ін.
    Всі ці причини, зрештою, можна поділити на: чинники норм, цін і виробничих втрат.
    Чинник норм об'єднує причини, пов'язані з упровадженням досконаліших конструкцій; економічної технології застосування замінників, механізації та автоматизації виробничих процесів, вдосконалення організації робочих місць і т. ін.
    Відхилення фактичних витрат від норм вираховують на основі калькуляції собівартості окремих виробів і узагальнюють за всім випуском продукції. Вплив зміни чинника норм визначають шляхом множення різниці між фактичними і минулорічними витратами на минулорічну ціну (табл. 31).
    Таблиця 31 Матеріаломісткість чайного сервізу "Ранок" за ціною 45 грн.
   
   
   
    Дані аналітичної таблиці свідчать, що відхилення від норм зумовили зростання матеріаломісткості на 0,003 грн. за рахунок зміни норми і ціни.
    Узагальнення впливу цього чинника за всіма виробами дає змогу встановити зміну загальної матеріаломісткості. Визначені відхилення від норм і зміни норм аналізують за Основною причиною відхилення є заміна одного матеріалу іншим. Заміни спричиняють відхилення як у кількості, так і в заготівельній вартості матеріалів, які витрачають. Важливо в аналізі виділити вплив цих чинників на матеріаломісткість, особливо на тих підприємствах, де визначають норми витрат на рецептуру фарфорової суміші. Рецептуру суміші вважають доцільною у своїх пропорціях, якщо вона дає більший вихід продукції при меншій вартості суміші, поліпшує чи зберігає якість продукції.
    Заміна матеріалів, виникає через недопоставки матеріальних ресурсів, невиконання поставок щодо сортності, комплектності тощо. Їх вплив на матеріаломісткість товарної продукції визначають шляхом множення різниці у нормах витрати недопоставленого матеріалу на нормативну заготівельну ціну.
    Чинник зміни цін і тарифів. На відхилення фактичної вартості від розрахункової матеріалів, напівфабрикатів, палива й енергії впливають:
    - зміна цін на товарно-сировинній біржі;
    - зміна величини транспортних витрат;
    - заміна одного матеріалу і палива іншими.
    Для розрахунку чинника цін необхідно визначити різницю між фактичною і минулорічною цінами і помножити її на фактичну кількість спожитого матеріалу.
    Значним чинником впливу на матеріаломісткість товарного випуску є виробничі втрати і відходи. У легкій промисловості вони становлять понад 20 відсотків всієї продукції. Повна частина відходів та втрат при сучасній техніці є неминучою, і її закладають у норму.
    Для розрахунку впливу наднормативних відходів і втрат через брак на матеріаломісткість продукції використовують дані про собівартість забракованих виробів за ціною можливого використання і відходи за ціною вихідної сировини.
    Вплив наднормативних відходів на матеріаломісткість продукції становить:
    ∆Мт=∆С /Vт/
    де ∆Мт — зміна матеріаломісткості товарної продукції; ∆С — збільшення матеріальних затрат за рахунок наднормативних зворотних відходів; Vт1 - фактичний обсяг товарної продукції.
    DС = DВВІДС - DВвід,
    де DВВІД — наднормативні відходи за ціною можливого використання;
    DВВІДС — наднормативні зворотні відходи за ціною вихідної сировини.
    Важливо у процесі аналізу не лише визначити величину впливу цих чинників, а й проаналізувати причини, що призвели до додаткових відходів.
← назад зміст вперед →


 
 
© Chitalka.net.ua