Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Економічний аналіз діяльності суб'єктів господарювання (Лекції)
   

2.3. Акредитивна й інкасова форми розрахунків


   Широкого поширення у практиці міжнародних розрахунків набула акредитивна форма, що є зобов'язанням покупцеві відкрити у певному банку-емітенті акредитив (грошовий документ) на користь продавця на обумовлену суму й у встановлений термін.
    У міжнародній торгівлі з 1 січня 1994 р. уведені в дію "Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів" (УЗП), прийняті Міжнародною торговельною палатою за редакцією 1993 р. У статті 1 Правил вказано, що їх застосовують лише до тих акредитивів, у текст яких вони введені з відповідних за значенням про підпорядкування УЗП.
    Документарний акредитив - зобов'язання банку провести за проханням і відповідно до вимог імпортера платіж експортеру (при готівкових розрахунках) чи акцептувати тратту, виставлену експортером (при розрахунках у кредит), у межах суми і терміну та проти передбачених документів (коносамента, страхового полісу, рахунку фактури).
    При операціях з акредитивами всі зацікавлені країни мають справу лише з документами, а не з товарами чи іншими видами виконання зобов'язань, до яких можуть належати документи.
    Акредитивна форма розрахунків має суттєві переваги для експортерів, тому що вони мають можливість отримувати плату за поставлений товар у короткий термін.
    Імпортер повинен здійснити оплату або за рахунок власних оборотних засобів, або за рахунок банківського кредиту. При цьому виникають витрати на оплату банківської комісії, відкриття і продовження акредитиву, його оперативного ведення. Однак бажано використовувати акредитивну форму розрахунків для організацій, що відправляють свою продукцію на експорт.
    При розрахунках за акредитивом з найбільшою гарантією можна отримати валюту платежу, бо у більшості країн перед відкриттям акредитиву імпортер отримує дозвіл на переказ валютних платежів за кордон. При цьому банки першочергово погашають заборгованість за відкритими в них акредитивами.
    За ступенем відповідальності банків акредитиви бувають відзивними і безвідзивними, підтвердженими і непідтвердженими. Відзивний акредитив може у будь-який момент анулювати як імпортер, так і банк, що його відкрив, тому він не забезпечує необхідних гарантій і його рідко застосовують у зовнішній торгівлі. Безвідзивний акредитив - тверде зобов'язання банку стосовно експортера не може бути змінене чи анульоване без згоди експортера.
    Для повного гарантування платежів в умови контракту вносять зобов'язання відкривати не лише безвідзивні, а ще й підтверджені акредитиви. Це особливо важливо для дрібних і середніх банків. Підтвердження акредитиву відбувається іншим більшим банком.
    Для зручності роботи з товарами, якщо важко встановити обсяг і вартість кожної партії, покупець може відкрити роздільний акредитив із правом часткових відвантажень, що дає змогу сплачувати за кожну частину поставки.
    При рівномірних поставках товарів, розтягнутих у часі, вигідно відкривати акредитиви на суми, що автоматично поповнюються в міру здійснення розрахунків за чергові партії товарів. Такі акредитиви називають револьверними.
    Акредитиви бувають переказаними з точки зору використання засобів акредитиву для розрахунків з кількома постачальниками. За переказними акредитивами організація-експортер, що не є постачальником усієї партії товарів, передає свої права на отримання коштів повністю чи частково третім особам у своїй країні чи за кордоном і дає необхідну вказівку виконавчому банкові. За способом забезпечення валютними ресурсами акредитиви поділяються на покриті і непокриті. До покритих належать акредитиви, при відкритті яких банк-емітент переказує одночасно валютні кошти, що є забезпеченими і джерелом платежу за цим акредитивом. За відсутності попереднього переказу ресурсів акредитив вважають непокритим. Згідно з валютним законодавством багатьох країн валютне покриття є обов'язковим.
    Іноді підприємства-експортери при поставках машин і обладнання проводять розрахунки на основі акредитиву з відтермінуванням платежу. У цьому випадку експортер після передачі документів у банк отримує не всю вартість відвантаженого товару, а лише певну частину. Всю іншу суму виплачують згідно з умовами й у терміни, передбачені платіжними документами.
    Акредитив з відтермінуванням платежу лише у тому випадку забезпечує інтереси експортера, коли банк-емітент (банк, що виставив акредитив), окрім платежу передбаченого відсотка вартості товару проти документів, бере на себе додаткове зобов'язання щодо оплати товару, що залишився, викладене в умовах акредитиву. Важливим елементом акредитивної форми розрахунків є термін відкриття і термін дії акредитиву. Акредитиви, як правило, відкривають завчасно перед відвантаженням товару. Експортер намагається досягнути раніших термінів відкриття при тривалішому терміні його дії. Важливо передбачити різні санкції за несвоєчасне відкриття акредитиву імпортером, що тягне за собою збитки через витрати на зберігання товарів і призводить до сповільнення оборотності обігових засобів експортера.
    Акредитиви в міжнародній торгівлі відкривають на суму фактурної вартості проданого і відвантаженого товару, до цієї суми додають витрати на сплату відсотків за користування кредитом.
    Всі витрати, пов'язані з проведенням акредитивної операції, несе імпортер. Ця умова має бути передбачена у контракті. Ставка банківських комісій при здійсненні акредитивної операції вища, ніж при інкасових операціях.
    Інкасову форму розрахунку реалізують при посередництві двох банків-кореспондентів: банку-експортера і банку-імпортера (платника).
    За основу інкасової форми розрахунку взято розроблені Міжнародною торговельною палатою "Уніфіковані правила щодо інкасо" (за редакції 1978 р.).
    У розділі "Загальні положення і визначення" цих правил подано тлумачення наступних основних понять.
    1. "Інкасо" — операції, що здійснюють банки на основі отриманих інструкцій та документів з метою отримання акцепту чи платежу, видачі комерційних документів, проти акцепту чи проти платежу, видачі документів на інших умовах. У зовнішньоторговій діяльності акцепт покупцем отриманої пропозиції чи акцепт продавцем отриманого замовлення означає укладення угоди. Акцепт - прийняття пропозиції, висловлення згоди з отриманим документом.
    2. "Документи" - фінансові чи комерційні документи, а переважно і те, й інше. У свою чергу фінансові документи включають у себе переказні векселі, прості векселі, чеки, платіжні розписки й інші документи, які використовують для отримання платежу грошима. Комерційні документи - це рахунки, документи про право власності, документи на відвантаження та інші, що не є фінансовими.
    3. "Чисте інкасо" — інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційною документацією. Документарне інкасо означає інкасо: а) фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами; б) комерційних документів, що не супроводжуються фінансовими. 4. До сторін, які беруть участь, належать:
    • "довірчий" - клієнт, який довіряє операцію з інкасування своєму банкові;
    • "банк-ремітент" — банк, якому довірчий довіряє операцію з інкасування;
    • "інкасуючий банк" — будь-який банк, що не є банком-ремітентом, але бере участь в операції з виконання інкасового доручення;
    • "представляючий банк" — банк, що робить представлення платникові, "платник" - особа, котрій потрібно зробити представлення згідно з інкасовим дорученням.
    Усі документи, відіслані на інкасо, має супроводжувати інкасове доручення, що містить повні і точні інструкції. Банки мають право діяти лише на основі точних інструкцій, що містяться в інкасовому дорученні. Якщо банк не в змозі виконувати інструкції, він повинен про це повідомити стороні, що надіслала йому інкасове доручення. Уніфіковані правила щодо інкасо, прийняті Міжнародною торговельною палатою, разом із розділом "Загальні положення і визначення", містять 23 статті, в яких зазначені обов'язки та відповідальність сторін, що беруть участь у зовнішній торгівлі.
    Документарне інкасо в зовнішньоторговій діяльності є зобов'язанням банку за дорученням експортера отримати від імпортера суму платежу за контрактом проти передачі останньому документів і перерахувати її експортеру. Дану банківську розрахункову операцію з експорту продукції українських підприємств і організацій починають у банку України, куди постачальник передає після відвантаження товару оформлені згідно з умовами контракту товарні документи. Разом з ними експортер передає в банк інкасове доручення, що містить всі необхідні інструкції, на основі яких діє банк.
    Комерційний банк перевіряє правильність оформлення інкасового доручення, комерційних і фінансових документів та відсилає їх своєму кореспондентові в країні імпортера - інкасуючому банкові, який повинен повідомити покупцеві і передати йому документи. У випадку готівкових розрахунків документи видають проти сплати вказаної в інкасовому дорученні суми валюти, у випадку надання кредиту - проти акцепту термінової тратти. Після отримання повідомлення від банку імпортера про зарахування на рахунок комерційного банку України суми платежу проводять розрахунок з імпортером. При розрахунках у кредит акцептовану тратту повертають у комерційний банк, де вона зберігається до настання терміну оплати.
    Для імпортера інкасова форма розрахунків вигідна відносною простотою оформлення, а також вона звичайно не потребує попередніх дій від імпортера, його банку чи банку експортера.
    Український товаровиробник, будучи імпортером, може застосовувати інкасо з платежем після отримання документів банком імпортера.
    Використання інкасової форми розрахунків дає можливість імпортерові досягнути економії валютних ресурсів.
    Однак для українського товаровиробника-експортера інкасова форма розрахунків дає лише гарантію того, що імпортер отримає товар після його оплати чи акцепту тратти. Доволі часто доставка товару випереджає надходження документів у банк, тому бажано передавати імпортерові оригінал товаророзпорядчого документа (коносамента) до оплати товару для усунення простою суден і можливого псування вантажу. Можливим також є отримання товару під гарантійну розписку чи банківську гарантію на користь перевізника, але щоб імпортер не зміг володіти товаром до його оплати, коносамент необхідно виписувати на користь банку-гаранта.
    Банківська гарантія для експортера необхідна у зв'язку з ненадійністю в оплаті документів через дві основні причини:
    а) імпортер може виявитись неплатоспроможним на момент їх появи в банку;
    б) імпортер може відмовитись від оплати документів. Така дія зумовлена зниженням ціни на світовому ринку відповідно до контрактної. Тому імпортер намагається позбутися угоди, що стала невигідною.
    Українські товаровиробники-експортери, забезпечуючи платежі за інкасо банківською гарантією, повинні одночасно вносити відповідні вказівки до інкасового доручення, стежачи за тим, щоб при цьому термін гарантії покривав термін оплати документів, а сума гарантії забезпечувала суму поданих до оплати товарних документів.
    Розрив у часі між відвантаженням товару й отриманням платежу може бути занадто довгим, і для експортера це призведе до суттєвого сповільнення оборотності засобів, тому доцільно застосовувати телеграфне інкасо.
← назад зміст вперед →


 
 
© Chitalka.net.ua