Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Посібник з економічного регулювання природних монополій (Лекції)
   

Розділ 4 Регулювання норми прибутку на капітал


   Важливим завданням державного регулювання є розрахунок та встановлення "справедливої" норми прибутку, яка, з одного боку, даватиме змогу підприємству бути беззбитковим та окупати свої інвестиції, а з іншого - не отримувати надприбутків, які можливі внаслідок монопольного становища компанії. У цьому розділі ми розглядаємо особливості розрахунку норми прибутку: проблеми визначення бази нарахування прибутку та варіанти розрахунку вартості капіталу компанії
   
    Норма прибутку на капітал у теорії фінансів
    Гроші мають вартість у часі. Це означає, що гривня або будь-яка інша грошова одиниця, отримана нині, варта більше, ніж гривня, отримана в майбутньому. Майбутня й теперішня вартість гривні залежить від кількості періодів, що розглядаються, та процентної ставки.
    Головним завданням під час ухвалення інвестиційних рішень є визначення того, чи майбутні надходження будуть достатньо великими, аби виправдати поточні витрати (інвестиції). Для цього застосовують поняття вартості грошей у часі.
    Загальна формула майбутньої вартості грошей:
   
   
   де
    FV- майбутня вартість,
    PV- приведена вартість,
    / - процентна або облікова
    ставка,
    п - кількість періодів.
    Відповідно, приведену вартість грошей
    визначають:
    PV=FV/(1+i)n. (4-2)
    Виходячи з принципу вартості грошей у часі, для оцінки ефективності інвестицій застосовують метод чистої приведеної вар тості інвестиції49. Метод полягає у зворотному дисконтуванні надходжень впро-
    довж терміну дії інвестиції для того, аби визначити, чи не будуть ці надходження меншими за розмір самої інвестиції. Надходження в наступні після інвестування роки мають забезпечити дохід, який принаймні дорівнює вартості фінансування цих доходів.
    Розглянемо приклад: інвестиція у і о ооо гривень терміном на три роки забезпечить такі надходження:
   
   За процентної ставки ю% приведена вартість майбутніх надходжень становитиме:
   
   Приведена вартість надходжень: 1о 180 грн.
    Приведена вартість інвестицій: -10000 грн.
    Чиста приведена вартість: 180 грн.
    Оскільки чиста приведена вартість не є від'ємною, така інвестиція доцільна.
    Регулювання норми прибутку на капітал у регульованих галузях
    Для регульованих компаній має виконуватися таке фінансове рівняння:
   
   де Pi - ціна (тариф) на г-ту послугу, Qi - обсяг г-тої послуги, N - кількість послуг, S - дозволена регулятором "справедлива" норма прибутку на капітал,
    RB - база нарахування або розмір інвестицій підприємства, що регулюється.
    Головною ідеєю є те, що доходи компанії мають лише дорівнювати видаткам, тобто економічний прибуток дорівнюватиме нулю50 (див. МІКРОЕКОНОМІЧНІ ПРИНЦИПИ
    ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРИРОДНОЇ МОНОПОЛІЇ).
    Ідеться про ціни або тарифи, які покриватимуть загальні видатки. Хоча для заохочення власників регульованих підприємств регулятори інколи допускають s, за якої приведена вартість інвестицій (або в широкому сенсі RB) перевищує нуль.
    Оцінка бази нарахування
    Найсуперечливішим питанням є метод визначення бази нарахування. У ТАБЛИЦ1 4.1 розглянуто приклад, коли гіпотетична компанія надає документи, з яких випливає, що потрібний їм розмір норми прибутку - 9>54%> а база нарахування -42,9 млн. грн. У наданому прикладі базу
    Оцінка та затвердження елементів рівняння 4-3 відбувається під час перегляду тарифів компаній. Подаючи документи до регуляторного органу, компанія представляє детальні фінансові показники, які дають зрозуміти, що, наприклад з поточними тарифами, рівень норми прибутку занизький.
    Зазвичай компанія наполягатиме: справжня вартість капіталу є такою, що потребує вищих тарифів, аби було можливо надалі залучати інвестиції. Завдання регуляторного органу - пересвідчитися в коректності оцінки компанією бази нарахування та витрат. Після завершення процесу перегляду тарифів і розгляду відповідних доказів члени регуляторного органу затверджують базу нарахування, витрати та переглядають або залишають поточні ціни.
    Важливим завданням регуляторних органів є оцінка та визначення бази нарахування, розміру норми прибутку та періодичності перегляду тарифів.
    визначають методом оцінки початкової вартості, що дорівнює ціні активів, зменшеній на величину амортизації. Хоча цей метод найзрозуміліший, його хибою є те, що внаслідок існування інфляції сучасна вартість відтворення аналогічних активів може суттєво перевищувати їхню справжню початкову вартість. Крім того, зміни у законодавстві, що регулюють порядок обрахування амортизації, можуть призводити до різних результатів обчислення вартості. Цей метод також не враховує чинник морального старіння активів.
    Інший метод визначення бази нарахування - метод відновлюваної вартості, який полягає в оцінці поточної вартості створення активів, аналогічних тим, які оцінюються, але за найсучаснішими технологіями. Хибою цього методу є його відносна складність, адже для такої оцінки потрібні спеціальні знання та експертиза аудиторів, що потребуватиме додаткових коштів.
    Нарешті, оцінити активи можна як загальну суму всіх акцій та облігацій компанії відповідно до котирувань на біржі. Проте останній метод можна використовувати за умови, якщо підприємство є відкритим акціонерним товариством і його акції перебувають у вільному обігу.
    Утім, регуляторний орган зазвичай не зобов'язаний визначати базу нарахування будь-яким із зазначених методів. В ідеальному випадку тарифи мають залежати від граничних видатків, і якщо доходи від цих тарифів зависокі або занизькі у сенсі вирішення проблеми ефективного рівня тарифів, їх треба лише відповідно скорегувати.
   
   
   Встановлення норми прибутку
    Проблема розміру норми прибутку полягає у визначенні s для того, щоб компанія могла забезпечувати відповідний рівень надходжень від інвестицій (бази нарахування) .
    Оцінка вартості капіталу
    Якщо в країні існує розвинений фондовий ринок і компанія, що регулюється, або схожі компанії мають там котирування, можливо оцінити вартість капіталу компанії, виходячи з ринкової інформації. У такий спосіб буде оцінено вартість капіталу компанії в цілому, отже, цілком можливо, що компанія у своєму складі матиме бізнеси, що не регулюються і які можуть бути ризиковішими або мати більшу вартість капіталу, ніж ті види діяльності,
    що регулюються. Регуляторний орган має зважати на те, що оцінка, яка ґрунтується на ринкових показниках вартості капіталу, може залежати від припущень щодо того, як оцінено ті чи інші компоненти. Отже, найкращим підходом може бути застосування кількох методів оцінки бази нарахування з наступним вибором результату однієї з оцінок. Акціонерні товариства фінансуються інвесторами через облігації (боргові зобов'язання), привілейовані та прості акції. Норма прибутку s у цьому разі є середнім зваженим вартості цих трьох видів цінних паперів.
    Визначення вартості капіталу можна зрозуміти за допомогою прикладу. Нехай гіпотетична компанія має структуру капіталу, зазначену в ТАБЛИЦІ 4.2
   
   
   Вартість облігацій (вартість боргових зобов'язань) вимірюють ставкою процента, яку буде сплачено власникові облігацій. Уявімо, що компанія готується до випуску нових облігацій. Для того, аби визначити ймовірну вартість боргових зобов'язань на ринку, компанія підраховуватиме дохід за вже випущеними облігаціями. Цей дохід не є ставкою процента, за якою було випущено старі облігації, а радше ставкою, на яку на цей час є попит інвесторів. Нехай власники облігацій отримують щороку 101,50 грн. процентів на акції, випущені терміном на 2О років, поточна ринкова ціна яких 94° грн. Поточну дохідність облігацій (У) можна визначити за такою емпіричною формулою:
    r=(I+(PP-PB)/N)/(0,6PB+0,4PP)», (4.7)
    де І - щорічна виплата за відсотками, РР - основний платіж, РВ - ціна облігації, N - кількість років до погашення облігації.
    Отже, у нашому прикладі
    Y' = (101,5+(1000-940)/20)/((0,6*940) + (0,4*1000)=10,84%.
    Якщо дохід від облігацій підлягає оподаткуванню, реальну вартість боргу треба
    визначати з урахуванням ставки оподаткування. Отже, вартість облігацій визначатиметься за такою формулою:
    Kd=Y(l-T), (4.8)
    де T- ставка оподаткування.
    Із гіпотетичною ставкою оподаткування у 35% вартість капіталу дорівнюватиме:
    Kd=10,84(1-0,35)=7,05%.
    Вартість привілейованих акцій визначають за такою формулою:
    Kp=Dp(Pp-F), (4-9)
    де Dp - щорічні дивіденди на привілейовані акції, Pp - ціна привілейованих акцій, F- трансакційні витрати на ринкове розміщення привілейованих акцій.
    Нехай щорічні дивіденди становлять 10,50 грн., ціна привілейованих акцій -loo грн., а трансакційні витрати - 4 грн.
    Kp= 10,50/( 100-4)=10,94%.
    Для визначення вартості простих акцій розглянемо дві моделі.
   
    Модель оцінки дивідендів
    Згідно з цією моделлю, поточна ціна простих акцій дорівнює:
    Ро=D1(Ke-g),
    (4.10)
    де
    D1 - дивіденди на кінець
    першого року періоду,
    g - постійний темп зростання
    дивідендів.
    Отже, вартість простих акцій становитиме:
    Ke=D]/P0+g. (4.11)
    Нехай Di=2 грн., Ро=4О грн., g=7%, тоді
    Ке=2/4О+7=12%.
    Іншими словами, це означає, що акціонери сподіваються отримати дивіденди в розмірі 5% ціни акцій, а також у% приросту на їхні інвестиції, що разом становить 12%.
    Застосування цієї моделі можливе лише за умови, якщо компанія виплачує дивіденди впродовж кількох років.
    Модель оцінки премії за ризик
    Згідно із цією моделлю, обов'язкову норму прибутку на прості акції може бути визначено такою формулою:
   
   де R- безризикова норма прибутку (зазвичай дорівнює процентам, сплачуваним за державними облігаціями (наприклад, ОВДП)). /З - коефіцієнт, що вимірює історичну волатильність (зміну ціни) прибутковості певних акцій порівняно з індексом фондового ринку. β, більша за і, вказує на волатильність, більшу за ринкову, а менша за і - на меншу. Km - норма прибутку ринку.
    Нехай для прикладу Rf=5>5%> Km=i2%, j8=i.
    Тоді
    Визначити норму прибутку за цією моделлю можливо лише за умови розвиненого та добре дослідженого фондового ринку. Це, зокрема, необхідно для визначення β та норми прибутку ринку. Очевидно, акції компаній, що регулюються, мають порівняно невисоку волатильність, оскільки на їхні продукти існує постійний і передбачуваний попит. Позаяк фондовий ринок в Україні слаборозвинений, а в обігу перебуває порівняно невелика кількість акцій компаній - природних монополій, застосовувати цю модель для визначення вартості капіталу, зокрема енергетичних компаній, навряд чи можливо.
    Встановлення регуляторного лага
    Встановлена нова ціна (або тариф) залишається незмінною до нового звернення компанії до регуляторного органу та перегляду тарифів. Період, упродовж якого ціна лишається фіксованою, називають регуляторним лагом. Компанія може отримуватиме більшу норму прибутку, ніж дозволено, якщо вона може зменшити свої видатки впродовж регуляторного лага або ж отримувати нижчі норми прибутку, якщо видатки зростають.
    Залежно від обраного методу тарифного регулювання тривалість регуляторного лага також може створювати стимули для компанії бути економічно ефективною або неефективною. За умов запровадження заохочувальних методів регулювання (див. МЕТОДИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРИРОДНИХ МОНОПОЛІЙ) що довший інтервал між переглядом тарифів, то більше компанія має стимулів (і можливостей) до зменшення видатків, оскільки це єдиний шлях для максимізації прибутків. До певної міри конкурентне середовище стимулюється тоді, коли підприємство не може впливати на свої тарифи. Однак зі збільшенням регуляторного лага погіршується точність прогнозу траєкторії ціни регулятора. Довгострокові прогнози ключових економічних індикаторів, зовнішніх шоків не надто надійні. Отже, збільшується ризик того, що підприємство отримуватиме надприбутки або збанкрутує. А тому оптимальним регуляторним лагом, на думку експертів, є період у чотири-п'ять років.
   
   Література
    1. Stanley B. Block, Geoffrey A. Hirt (1996). Foundations of Financial Management. Eighth Edition. The Irwin Series in Finance.
    2. Richard A. Brealey, Stewart C. Myers (1996). Principles of Corporate Finance. Fifth Edition. McGraw-Hill, 1996.
    3. Wiscusi, V.K., Vernon, J.M., Harrington, J.E. Economics of Regulation and Antitrust, 3rd Edition. - Cambridge: MIT Press. 2000.
← назад зміст вперед →


 
 
© Chitalka.net.ua