Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Біржове право (Лекції)
   

4. Правова основа торгово-біржової діяльності


   Правова основа торгово-біржової діяльності, як виду господарської діяльності, включає такі джерела господарського права як нормативно-правовий акт, правовий звичай і нормативний договір.
    Нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт являє собою офіційно прийнятий компетентними органами правотворчий документ, за допомогою якого, по-перше, у систему господарського права (законодавства) уводяться господарсько-правові норми, по-друге, який містить саме ці норми. Згідно ст. 7 ГК України відносини в сфері господарювання регулюються Конституцією України, дійсним Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України й Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади й органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
    Торгово-біржова діяльність являє собою складний комплексний предмет правового регулювання, що регулюється як загальними, так і спеціальними нормами різних нормативно-правових актів.
    Особливе місце в регулюванні торгово-біржової діяльності займають норми ГК України. Зокрема, ч. 2 ст. 178 ГК України передбачає, що правові умови створення й діяльності товарних бірж, а також основні правила здійснення торгово-біржової діяльності визначаються дійсним кодексом, прийнятими відповідно до нього законами й іншими нормативно-правовими актами. З огляду на те, що торгово-біржова діяльність носить некомерційний характер варто звернутися до ст. 54 ГК України, що визначає загальні вимоги щодо регулювання некомерційної господарської діяльності. Зокрема, ця норма передбачає, що на суб'єктів господарювання, що здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги з регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей її здійснення різними суб'єктами господарювання, які визначаються ГК й іншими законодавчими актами.
    До загального належать норми Законів України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про власність», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про захист економічної конкуренції» і багато інших, що встановлюють загальні положення господарювання. Це також окремі правові інститути Цивільного кодексу України, зокрема зобов'язального права, позовної давності, представництва й деякі інші (у тій частині, у якій вони поширюються на всіх суб'єктів господарювання, а значить і на діяльність товарних бірж).
    До спеціальних норм, насамперед, варто віднести положення Закону України «Про товарну біржу», прийнятого в 1991 році і який є основним нормативно-правовим актом, що регламентує діяльність товарної біржі.
    Аналогічні закони є й у ряді інших країн, зокрема в Росії, Бєларусі, Вірменії й інших країнах СНД. Норми таких законів регулюють основні питання діяльності товарної біржі, зокрема: організацію торгів, укладання угод, правовий статус учасників біржових торгів й ін. Протягом декількох років біржова діяльність у Росії й Україні не була врегульована спеціальним законом, але здійснювалася, і навіть успішно. Так, на момент введення в силу Закону, в Україні вже було зареєстровано 50 товарних бірж.
    Поряд із законами, значну роль у регулюванні торгово-біржової діяльності грають підзаконні нормативно-правові акти: Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України й ін. Так, Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення формування й функціонування аграрного ринку» від 6 червня 2001 р., став правовою основою цілого ряду заходів щодо розвитку біржової торгівлі сільськогосподарської продукції. У деяких країнах СНД (Молдова, Казахстан й ін.) регулювання діяльності товарних бірж здійснюється на рівні указів Президента при відсутності спеціальних законів.
    Важлива роль належить постановам і розпорядженням уряду. Так, основні напрями розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції викладені в постанові Кабінету Міністрів України від 20 липня 2000 p., №1148 «Про заходи щодо вдосконалення регулювання ринку зерна».
    Крім цього є й ряд відомчих нормативно-правових актів, прийнятих різними міністерствами й комітетами. Наприклад, Типові правила біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією, затверджені спільним наказом Міністерства сільського господарства й продовольства України, Міністерством економіки України й Міністерством фінансів України №103/44/62 від 3 квітня 1996 р. Цей нормативно-правовий акт має важливе значення, як при розробці й затвердженні товарною біржею власних Правил біржової торгівлі, так і при визначенні загальних підходів до організації й регулювання біржових торгів.
    Істотна роль у регулюванні біржової-торгово-біржової діяльності приділяється таким локальним нормативним актам, як Правила біржової торгівлі й Устав біржі, які затверджуються конкретною товарною біржею. Варто звернути увагу, що значення локальних нормативних актів як джерел права, що регулюють торгово-біржову діяльність багато в чому визначається історичними традиціями. Так, О. Штиллих указує, що звертаючись до організації російських бірж, необхідно, насамперед, відзначити, що вони вироблялися й продовжують вироблятися частиною в порядку загального торгівельного законодавства, частиною в порядку затвердження уставів окремих бірж. Організація російських бірж може бути з'ясована за таких умов лише при паралельному вивченні біржового законодавства й уставів [4, с 285].
    Це повною мірою відповідає й реаліям сьогоднішнього дня. Згідно ст. 17 Закону Правила біржової торгівлі розробляються відповідно до діючого законодавства і є основним документом, що регламентує порядок здійснення біржових операцій, ведення біржової торгівлі й вирішення спорів з цих питань.
    Правовий звичай. Правовий звичай, як джерело права, являє собою історично сформоване правило поведінки, що одержало офіційне визнання й забезпеченість державним примусом. Дослідження закордонного досвіду дозволяє стверджувати, що відношення держави до правового звичаю як джерела права в сучасних умовах господарювання (у т.ч. й у біржової торгівлі) радикально змінилося. Від повного заперечення звичаю до визнання його в якості субсидіарного, а в цей час у деяких країнах й як основного джерела права рівного закону — така еволюція поглядів у західному правознавстві на його роль і місце [5, с 41].
    У контексті даного питання варто звернути увагу на те, що законодавство України, а саме ст.7 Цивільного кодексу України, прийнятого в 2003 р. (далі — ЦК України), уводить офіційне поняття звичаю як джерела права. Згідно ЦК України звичай визначається, як правило поведінки, що не встановлено актами цивільного законодавства, однак є устояним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.
    Різновидом правового звичаю є звичай ділової практики, що займає особливе місце в регулюванні біржової діяльності. У сфері діяльності товарних бірж звичаї ділового обороту мають досить широке поширення, засновані на історичних традиціях. О. Штиллих пише, що там, де Біржовий закон не має застосування, товарні біржі підлеглі звичаєвому праву, що розвилося на ґрунті торгівельних потреб. Головна його складова частина — це узанції (узанція — торгівельний порядок, що доповнює в деяких відносинах умови договору). Вони розподіляються на загальноприйняті місцеві звичаї й біржові звичаї й установлюються й шануються місцевими купцями за вільною згодою. Отже, біржові узанції опираються на загальноторгівельні звичаї. Узанції — вища сила комерційного звичаю, що розвився між контрагентами, видрукувані зазвичай на звороті контрактів, або останні складені так, що в тексті обговорене застосування до загальноприйнятих звичаїв, наприклад, словами «Відповідно до загальноприйнятих гамбурзьких звичаїв для торгівлі кавою» [4, с. 85].
    До основних ознак, що характеризують звичай ділової практики як регулятор торгово-біржової діяльності варто віднести: тривалість існування, постійність дотримання, визначеність, не протиріччя законодавству.
    Сукупність вищевказаних ознак дозволяє визначити звичай ділової практики як джерело права в сфері діяльності товарних бірж, а також розмежувати звичай ділової практики від ділового звичаю, що застосовується в сфері торгово-біржової діяльності [6, с 99].
    Під торгівельним звичаєм варто розуміти правила, фактично встановлені між учасниками договору. При цьому, якщо звичаї є джерелом права, то звичності ними не визнаються й виступають лише як спосіб тлумачення договору, виходячи з попередньої поведінки учасників договірних відносин. Крім цього торгівельний звичай застосовується тільки за умови, що це правило знайшло своє відбиття в угоді у вигляді прямого відсилання або умови, що припускається. Прикладом торгівельного звичаю використання в практиці біржової торгівлі є Правила ІНКОТЕРМС - 2000.
    Нормативний договір. Як джерело права, нормативний договір являє собою угоду двох або декількох суб'єктів, які встановлюють права й обов'язки, як загальні правила поведінки на майбутнє для невизначеного кола суб'єктів [3, с 48]. Нормативний договір як джерело регулювання біржової-торгово-біржової діяльності знаходить свій прояв у типових договорах, затверджуваних товарною біржею відповідно до Закону й ГК України. Використання при укладанні біржових контрактів таких уніфікованих засобів, як типові контракти, дозволяє забезпечити єдиний підхід до визначення загальних правил поведінки учасників біржової торгівлі, на майбутнє.
    Особливістю нормативного договору як джерела права в сфері торгово-біржової діяльності є стандартизація умов угоди, яку укладають між собою учасники біржової торгівлі.
    Таким чином, типовий біржовий договір можна розглядати як нормативний договір, що, як джерело права, виконує правове регулювання господарських відносин у біржовій торгівлі внаслідок недостатнього регулювання їхніми актами вищої юридичної чинності. Крім цього варто підкреслити, що типовий біржовий договір, що припускає безпосередню трансформацію норм правил біржової торгівлі в договірні умови, дає можливість товарній біржі як органу, що затвердив типовий договір, здійснювати контроль складної договірної практики.
    На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що правова основа здійснення торгово-біржової діяльності представлена сукупністю різних нормативно-правових й інших актів, що мають як загальний, так і спеціальний характер, їхня безліч, а також наявність однорідних суспільних відносин, що складаються в процесі організації й здійснення торгово-біржової діяльності дозволяє затверджувати, що сформувалося законодавство про торгово-біржову діяльність як правовий інститут господарського законодавства, якому з однієї сторони властиві всі основні характеристики такого законодавства, з іншого боку — власні характеристики, що відображають особливості діяльності товарних бірж як одного з видів господарської діяльності. Ще на початку XX ст. О. Штиллих досліджуючи біржове законодавство Німеччини, Росії й інших країн відзначав, що як за старих часів із цивільного права виділилося особливе торгівельне, так у новітній час із торгівельного права розвилося особливе біржове право [4, с 221].
    У той же час слід зазначити, що чинний Закон багато в чому не відповідає сучасним вимогам розвитку торгово-біржової діяльності. Невирішеними залишаються питання підвищення надійності й забезпечення гарантій виконання біржових контрактів, створення й впровадження розрахункових і клірингових систем і багато іншого. З урахуванням цього, на сьогодні, Верховна Рада України розглядає ряд законопроектів щодо змін й доповнень цього Закону.
    5. Історія становлення й розвитку торгово-біржової діяльності в Україні й інших країнах
    Розвиток торгово-біржової діяльності, як в Україні, так й в інших країнах постійно змінюється, тому доцільно проаналізувати її зміни такої діяльності в історичному аспекті.
    Будучи закономірним результатом еволюції форм оптової торгівлі й способів торгів, товарні біржі виникли в епоху нагромадження первісного капіталу. За даними американської енциклопедії їхнім попередником була контора при дворі Франції, заснована в 1138 р. До числа перших бірж відносять виниклу в 1531 р. біржу в Антверпені. Ця біржа мала власне приміщення, над входом у яке був встановлений напис на латині «для торгівельних людей всіх народів і мов». Небагато пізніше товарні біржі виникають у Ліоні (1549 р.), у Тулузі (1549 р.), у Лондоні (1556 p.).
    В історії торгово-біржової діяльності велике значення мала Амстердамська товарна біржа, що виникла в 1608 р. На Амстердамській біржі вперше була введена торгівля за зразками і пробами товарів, а надалі встановлені середні якісні норми для товарів, що дозволило вести торгівлю без подання самої продукції на біржу.
    Перша біржа в Японії для торгівлі рисом «Дояма» з'явилася в 1730 р. Уважається, що саме на цій біржі була укладена перша угода на реальний товар з його поставкою в певний строк у майбутньому, що одержала назву «завчасна контрактація». Через сто років у Чікаго (1848 р.) з'являється перша зернова біржа.
    Розвиток бірж у XVIII столітті йшов досить повільно, і в основному вони розташовувалися в портах, через які йшли великі потоки міжнародної торгівлі. Біржі первісного періоду були біржами реального товару, що обслуговують потреби торгівлі.
    Наприкінці XIX і початку XX століття в різних країнах світу кількість товарних і фондових бірж збільшується. Формується коло біржових товарів, широко котируються й уводяться контракти на м'ясо, зерно, срібло, каву, нафту, золото, ліс й ін. У другій половині XIX століття стали виникати нові види бірж — ф'ючерсні біржі, або біржі термінових контрактів.
    Дійсною революцією в біржовій торгівлі стало введення в оборот ф'ючерсних контрактів. Наприкінці 80-х років XX століття кількість ф'ючерсних товарних ринків зросло до 200. Провідними міжнародними центрами біржової торгівлі є США, Великобританія і Японія. Останнім часом у зв'язку із введенням у біржову практику фінансових ф'ючерсів, якими активно торгують у Лондоні, Парижі, Франкфурті на Майні, обсяги загальноєвропейського обороту ф'ючерсних бірж потроїлися, в Азії — подвоїлися. За період 1985 — 1990 р. частка ф'ючерсної торгівлі за межами США збільшилася з 12,8% до 46,8%. Це дає підставу дослідникам уважати, що європейські й азіатські ф'ючерсні ринки стали конкурентами традиційним ринкам США.
    Діяльність товарних бірж у Росії й Україні розвивалася значно повільніше, ніж в інших країнах. За указом Петра І в 1703 р. у Санкт-Петербурзі створюється перша товарна біржа. Тільки після промислового перевороту в 80-90 роках XIX сторіччя в Росії відбувається дійсний біржовий бум: виникає Одеська біржа (1796 p.), Кременчуцька (1834 р.), Рибинськая (1842 p.), Московська (1837 p.). Наприкінці сторіччя в Російській імперії налічувалося вже 114 бірж.
    Характерний економічний підйом і розширення товарно-грошових відносин був обумовлений реформами 60-х років. Але далеко не завжди створені біржі досить успішно функціонували. Цікавий наступний факт, що приводить у роботах О. Штиллиха. Відкрита в 1811 р. у м. Рибинське біржа виявилася організацією в повному змісті мертвонародженою, тому що біржу ніхто не відвідував. В 1842 р. біржу відкривають знову, але й після цього купецтво віддає перевагу позабіржовим зборам, внаслідок чого доводилося гнати його на біржу, використовуючи для цього пожежні труби [4, с 281].
    Приблизно в цей період товарні біржі створюються у всіх торгових центрах України: м. Київ (1869 р.), м. Миколаїв (1885 р.), м. Харків (1876 р.) і ін. На початку XX століття в Україні здійснювали свою діяльність 11 товарних бірж. Як правило, це були спеціалізовані біржі по торгівлі окремими видами продукції, а саме хлібні, фруктові, м'ясні, винні. Найбільші обороти мала Київська товарна біржа, Миколаївська хлібна й Одеська зернова біржі.
    Початок першої світової війни, а потім події 1917 р. привели до повного припинення діяльності товарних бірж у т.ч. й в Україні. Однак у період нової економічної політики Радянської республіки відзначається поновлення діяльності товарних бірж. Уже в 1925 р. біржі, які діяли до 1917 p., відновили свою діяльність. Умовою цього процесу стала внутрішня економічна політика, що виявилася в пожвавленні капіталу й підприємництва. Однак, незважаючи на певні успіхи й значення біржової торгівлі, у СРСР починається компанія зі згортання діяльності товарних бірж. Так, у постанові ЦВК СРСР від 21.01.1927 р. указувалося, що надмірний розвиток біржової мережі в країні ускладнює контроль за її діяльністю з боку державних органів. Це призвело до того, що вже наприкінці 1928 р. всі біржі припинили свою діяльність.
    Перехід до ринкової економіки став об'єктивним фактором, що обумовив появу в країнах колишнього СРСР великої кількості товарних бірж. Так, уже на початок 1992 р. у Росії було зареєстровано приблизно 800 бірж. За станом на квітень 1992 р. в Україні діяло вже близько 70 товарних бірж, товарообіг яких становив близько 10 млрд. крб. (1,81 млн. дол. США).
    Слід зазначити, що біржі створювалися в умовах економічної нестабільності, спаді виробництва, відсутності відповідної законодавчої бази, обмеження й заборони використання капіталів приватних осіб. Біржі, створені в цей період, були чимось середнім між ярмарком, торговим домом і властиво біржею. Головною метою засновників бірж була швидка окупність внесених коштів з високою прибутковістю первісних капіталовкладень. При цьому явно недостатнім, а іноді й просто низьким були класність й якість послуг самих учасників цих бірж, до того ж що споконвічно призначали непомірно високу плату за свої послуги.
    Як наслідок протягом 1992-1994 років спостерігається спад активності біржової діяльності й зменшується кількість реальна діючих бірж. В 1995 році уряд України приймає ряд заходів економічного й правового характеру, спрямованих на розвиток біржового ринку. Завдяки комплексному підходу створюються необхідні умови для подальшого розвитку діяльності товарних бірж, здатних виконувати макроекономічні функції. В 1997 р. здійснювали торгово-біржову діяльність уже 95 товарних бірж у т.ч. біржі нерухомості — 15, універсальні товарні й товарно-сировинні — 51 спеціалізовані — 14, агропромислові —15.
    Надалі загальна кількість товарних бірж продовжує зростати. Уже на 1 січня 2000 р. кількість товарних бірж становила 365, а на 1 січня 2002 р. в Україні було зареєстровано 493 біржі. Розміщено такі біржі майже у всіх обласних центрах, окремі з них мають філії. Тільки на території Донецької області за станом на 1 жовтня 2004 р. здійснювали практичну діяльність 31 біржа, у той час як в 2003 р. така кількість становила 19 бірж. При цьому товарні біржі перебувають практично у всіх великих містах Донецької області: Донецьк (17), Маріуполь (6), Макіївка (1), Селидово (1), Ясиновата (1), Червоноармійськ (1), Дружківка (1), Слов'янськ (3), Краматорськ (1), Амвросієвка (1), Горлівка (1).
    Таким чином, можна констатувати факт, що за кількістю товарних бірж Україна перевершує багато розвинених країн світу в т. ч. і США, однак результати їхньої діяльності не порівнянні. Так, показники результатів діяльності товарних бірж у різних регіонах України досить сильно відрізняються. З більш ніж 400 товарних бірж, зареєстрованих на території України, основна питома вага в загальній вартості укладених угод доводиться на 15-20 бірж. Так, за даними Донецького обласного управління статистики в 2004 р. на частку 5 найбільших бірж доводиться 94,6% обласного біржового товарообігу. Відповідно інші 28 товарні біржі у сукупності становлять усього 5,4 % біржового товарообігу області [8].
    За станом на 10 липня 2004 р. в Україні здійснювали практичну діяльність 274 товарні біржі, що становить 61% від загальної кількості зареєстрованих — 449. Таким чином, загальна динаміка біржового обігу в Україні й кількість товарних бірж не збігаються (див. діаграму).
    Із цього видно, що великий кількісний показник бірж в Україні скоріше свідчить не про ефективність торгово-біржової діяльності, а про наявність цілого ряду проблем економічного й правового характеру.
    Незначні обсяги біржової торгівлі на більшості товарних бірж України протягом ряду років стали наслідком втрати її пріоритетів при закупівлі або реалізації продукції й матеріально-технічних ресурсів. Як результат — суб'єкти господарювання втратили інтерес до біржових структур, і в цей час «біржовий бум» за короткий період трансформувався в проблему ефективності діяльності.
    У цей час товарні біржі України перебувають у певній кризі, тому сучасний стан торгово-біржової діяльності в Україні можна визначити як фазу пошуку нових форм торгово-біржової діяльності, необхідності переходу від торгівлі реальним товаром до біржової торгівлі терміновими контактами. Це у свою чергу вимагає відповідного правового забезпечення торгово-біржової діяльності, що припускає розробку нової правової моделі відносин у цій сфері господарювання.
← назад зміст вперед →


 
 
© Chitalka.net.ua