Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Грошово-кредитні системи зарубіжних країн (І.В. Шамова)
   

Кредитна система США.


   Загальний огляд.
    Специфічною рисою американської банківської системи була її роздробленість та відсутність центрального емісійного банку до початку XX ст. у 1863-1864 pp. було засновано систему національних банків, підпорядкованих Контролеру грошового обігу у Вашингтоні. Установлювався мінімальний розмір капіталу цих банків, їх періодична звітність перед федеральними органами, обов'язкове резервування. Розмір банкнотної емісії цих банків було поставлено у залежність від обсягу портфеля державних цінних паперів.
    Створення національних банків не усунуло недоліків банківської системи США. Ця система була негнучкою. Вона виявилася нездатною реагувати на коливання попиту як сезонного, так і кризового характеру. Особливо це стало зрозумілим під час кризи 1907 p., яка ще раз підтвердила необхідність створення центральної емісійної резервної інституції. Але навіть у післякризо-вий період опозиція федеральному централізму була ще досить сильною. У 1908 р. було засновано Національну комісію з грошового обігу, результати діяльності якої матеріалізувалися у створенні Федеральної резервної системи (ФРС). За своєю структурою вона значно відрізнялася від центральних банків європейських країн.
    Федеральна резервна система. ФРС - ядро кредитної системи країни. Вона створена згідно з Федеральним резервним актом у 1913 р. Головною метою її створення була необхідність у централізації банкнотної емісії в країні. Завдяки ФРС централізовано резерви комерційних банків на рахунках у центральних резервних банках, що підвищило ліквідність банківської системи, створено умови для поширення безготівкових рахунків, бо кожний федеральний резервний банк є розрахунковою палатою для комерційних банків свого округу, а міжокружний розрахунковий фонд, до якого входять 12 федеральних резервних банків, є вищою інстанцією з безготівкових розрахунків у масштабі всієї країни.
    Федеральна резервна система США відповідальна за здійснення монетарної політики, підтримання рівня ліквідності, надійності та стабільності банківської системи, бере участь у підтриманні та регулюванні платіжної системи країни.
    ФРС становить незвичне поєднання державних та приватних елементів, централізованих та децентралізованих складових. Верхівку її формальної організації становить Рада керуючих, що розташована у Вашингтоні. Далі йдуть регіональні федеральні резервні банки (ФРБ), які є юридичне приватними, але функціонально державними корпораціями, акціонерами їх є комерційні банки - члени системи. Згідно із законом до ФРС входять також Федеральний комітет вільного ринку та дві консультаційні ради. Ці органи, а також інші консультаційні комітети забезпечують додаткові можливості для участі штатів та приватного сектора в діяльності системи.
    Рада керуючих - вищий адміністративний орган управління ФРС. Він складається з семи членів, які призначаються на 14-річ-ний термін президентом Сполучених Штатів після консультацій та за згодою сенату. Члени Ради, що відпрацювали повний термін, не можуть бути призначені ще раз, обиратися вони повинні з різних федеральних резервних округів. Голова Ради та його заступник призначаються президентом з її членів на чотирирічний термін і можуть бути призначені вдруге.
    Рада керуючих здійснює керівництво операціями системи, регламентує та контролює діяльність резервних банків, приймає рішення про відкриття її філій у резервних округах. Рада має повноваження у сфері грошово-кредитної політики: затверджує ставки з переобліку векселів, через Федеральний комітет вільного ринку визначає політику ФРС у сфері операцій з цінними паперами, змінює норми обов'язкових резервів, які банки-члени зберігають у федеральних резервних банках. Крім того, сім членів Ради керуючих виконують обов'язки членів Федерального комітету вільного ринку.
    Федеральні резервні банки (ФРБ) було створено Конгресом як функціонуючі органи централізованої банківської системи. Більшість видів послуг, що система федеральних резервних банків надає депозитним установам та державі, схожі на ті види послуг, які банки та ощадні установи надають компаніям та приватним особам. Резервні банки зберігають у себе резерви депозитних установ та кредитують їх, випускають та вилучають з обігу паперові гроші та монети, обробляють та оплачують мільйони чеків щодня. Вони відкривають чекові рахунки для міністерства фінансів, розміщують та купують державні цінні папери, здійснюють контроль за банками-членами. ФРБ також беруть участь у розробленні грошової політики.
   
    Структура балансів федеральних резервних банків США.
   

Стаття балансу

Питома вага, %

АКТИВ

 

- Золоті
    сертифікати

3,5

- СДР

3,2

- Готівка

0,2

- Облік векселів
    та позики комерційним банкам

0,2

- Державні цінні
    папери

77,6

- Розрахунки

1,9

- Інші активи

13,4

Усього

100

Пасив

 

- Федеральні
    резервні білети

81,3

- Резерви банків
    – членів ФРС

11,0

- Рахунок
    казначейства

3,0

- Рахунки з
    відкладеним отриманням

1,6

- Капітал та
    резерви

2,0

- Інші пасиви

1,1

Усього

100,0

Для сприяння виконанню цих цілей згідно із законом 1913 р, вся територія США була поділена на 12 федеральних резервних округів, їх кордони не збігаються з кордонами штатів. Кожен із 12 округів має свій федеральний резервний банк - у Бостоні, Нью-Йорку, Філадельфії, Клівленді, Річмонді, Атланті, Чикаго, Сент-Луїсі, Мінеаполісі, Канзас-Сіті, Даласі та Сан-Франциско. Існують також 25 відділень таких банків. Головним обов'язком ФРБ є вплив на вартість та пропозицію грошей та кредиту в економіці. ФРБ також мають широкі права з контролю та регулювання діяльності банків-членів та банківських холдингових компаній, зареєстрованих урядом штату. ФРБ юридичне не є державними інституціями, їх капітал належить банкам - членам ФРС.
    Федеральний комітет вільного ринку є найважливішим органом ФРС, що формує її грошову політику, оскільки він здійснює широкий контроль за зростанням пропозиції грошей у державі, несе відповідальність за діяльність Системи на внутрішніх ринках цінних паперів та ринках іноземних валют. Ці операції здійснюються через Федеральний резервний банк Нью-Йорка як представника комітету. Окрім семи членів Ради керуючих, у Комітет входять ще п'ять президентів резервних банків^ одним з них є президент Федерального резервного банку Нью-Йорка. Інші президенти працюють у Комітеті протягом року за принципом ротації.
    Банки - члени ФРС. Приблизно 40% з близько 10 тис. комерційних банків США належать до Системи. Національні банки зобов'язані бути членами ФРС, банки штатів можуть приєднатися до неї, виконавши певні вимоги. Банки - члени ФРС у кожному окрузі є акціонерами резервного банку, що обслуговує даний округ. Кожен банк - член ФРС зобов'язаний постійно купувати державні цінні папери (на суму до 6% власного сплаченого капіталу) в окружному резервному банку та прийняти умову обов'язкових ретельних перевірок їх операцій представниками ФРС.
    Інші депозитні установи. Окрім 4 тис. банків-членів, ще понад 25 тис. інших депозитних установ пропонують американцям вклади під проценти та інші банківські послуги. До таких депозитних установ належать комерційні банки, що не є членами ФРС, ощадні банки, ощадно-позичальні асоціації та кредитні спілки. Формально не будучи частиною Системи, їх діяльність значною мірою підлягає регулюванню ФРС, зокрема, це стосується резервних вимог, і вони мають доступ до платіжних послуг Системи.
    До складу ФРС входять також такі Консультаційні ради: Федеральна консультаційна рада, Консультаційна рада з питань стану споживачів та Консультаційна рада з питань діяльності ощадних установ.
    Федеральна консультативна рада - орган, який було створено згідно із законом про ФРС, проводить наради з Радою керуючих з економічних та банківських питань та дає рекомендації щодо діяльності ФРС. До ради входять 12 членів - по одному від кожного округу ФРС. Рада повинна збиратися у Вашингтоні щонайменше чотири рази на рік.
    Консультаційна рада з питань стану споживачів була створена у 1976 р. Вона дає Раді керуючих консультації з питань захисту інтересів споживачів при використанні споживчих кредитів та ін. Рада складається з 30-ти членів, які захищають інтереси широкого загалу клієнтів та кредиторів. Рада збирається на свої засідання тричі на рік.
    Консультаційна рада з питань діяльності ощадних установ була створена після прийняття закону про дерегулювання діяльності депозитних установ 1980 р. Рада надає інформацію та результати аналізу проблем ощадних установ. До Ради входять представники ощадних банків, ощадно-позичальних асоціацій та кредитних спілок. Засідання проводиться чотири рази на рік.
    Функції та цілі системи
    Головні функції ФРС подібні до функцій, що їх виконують центральні банки інших країн. ФРС відповідальна за здійснення монетарної політики, підтримання рівня ліквідності, надійності та стабільності банківської системи і допомогу фінансовим органам - Міністерству фінансів США, Державній скарбниці - у виконанні деяких їхніх обов'язків. Крім того, ФРС бере участь у підтриманні та регулюванні платіжної системи країни і безперервно спрямовує зусилля на підвищення її ефективності та надійності. Останніми роками конгрес розширив обов'язки ФРС, прийнявши кілька нових законів, спрямованих на захист споживачів під час їхніх операцій з банками та іншими фінансовими інституціями і сприяння регіональному розвитку та реінвестуванню. Таким чином, можна виділити чотири основні функції Системи:
    1) здійснення впливу на пропозицію грошей та кредиту;
    2) регулювання діяльності та нагляд за фінансовими інституціями;
    3) роль банківського та фінансового представника держави;
    4) пропозиція платіжних послуг громадянам через депозитні установи.
    Із перелічених функція контролю Системи за зростанням грошової маси та кредиту (проведення монетарної політики) є найважливішою.
    Завдання політики ФРС пов'язані з головними цілями держави в галузі економіки: високим рівнем зайнятості, стабільними цінами, економічним зростанням та рівновагою у міжнародних платежах. Сама по собі Система не може досягти вказаних цілей, але вона здатна багато зробити для створення сприятливої ситуації з грошима і кредитами для їх досягнення.
    Економічні цілі держави взаємопов'язані між собою у довгостроковому періоді. Наприклад, стабільний рівень цін забезпечує найсприятливіше середовище для підтримування економічного зростання, збереження високого рівня зайнятості та балансу міжнародних розрахунків. Оскільки зростання грошової маси та рівень цін тісно пов'язані у довгостроковому періоді і оскільки ФРС є відповідальною за пропозицію грошей у державі, політика Системи зосереджена на стабільності цін у тривалому періоді. Система, проте, здатна швидко реагувати на розвиток подій, що загрожуватиме досягненню однієї чи усіх економічних цілей.
    Як банкір і фінансовий агент Міністерства фінансів Система надає громадянам низку послуг з боку держави, насамперед через депозитні установи.
    Банкір уряду. Резервні банки забезпечують Міністерство фінансів поточними рахунками. Коли держава здійснює платежі з допомогою чеків чи електронної мережі з окремими організаціями, ці гроші, як правило, виплачуються або надходять на рахунки в банки чи подібні установи. Практично миттєво у разі електронних платежів чи незабаром після оплати чеками платіж проходить через резервний банк, який знімає відповідну суму з рахунку. Міністерство фінансів, як правило, зберігає податкові надходження на депозитах у комерційних банках, поки ці рахунки є необхідними для здійснення платежів, після чого вони переводяться у резервний банк.
    Фінансовий агент держави. Резервні банки продають, переводять та викуповують державні цінні папери, виплачують за ними відсотки і багатьма іншими способами допомагають Міністерству фінансів та іншим федеральним органам у їх діяльності, що пов'язана з цінними паперами. Частина видатків резервних банків, зумовлених виконанням ними функцій фінансових органів, покривається міністерством фінансів та федеральними органами.
    Щороку федеральний бюджетний дефіцит повинен фінансуватися продажем державних цінних паперів. Щороку також нові державні цінні папери повинні продаватися для погашення поточних платежів державного боргу.
    Емісія паперових грошей та карбування монет. Резервні банки становлять головну частину структури, з допомогою якої більшість готівки вводиться або вилучається з обігу. Коли з'являється необхідність у більшій масі готівки, депозитні установи скорочують свої рахунки в резервних банках в обмін на додаткову її кількість. Аналогічно, коли зростає потік готівки в депозитні установи, вони повертають надлишок її в резервні банки, що кредитують їхні рахунки.
    Кредитуючи державні рахунки, резервні банки "купують" нові паперові банкноти та монети у міністерства фінансів для заміни зіпсованих банкнот і монет.
    Емісія банкнот. Практично всі номінали векселів у обігу сьогодні є банкнотами ФРС. Ці банкноти є зобов'язаннями 12 резервних банків і 100-відсотково забезпечені державними цінними паперами, золотими сертифікатами або іншими спеціальними активами.
    Надійні, дійові та ефективні засоби здійснення та проходження платежів дуже важливі в сучасній економіці. Для забезпечення вказаних бажаних характеристик системи платежів ФРС пропонує певні види платних послуг усім депозитним установам. Серед них - проходження чеків та електронні платежі.
    Обробка чеків. Система керує в масштабах країни кліринговим механізмом для чеків, переказних векселів та ін. Депозитні установи пересилають чеки та векселі в резервні банки, а ті, у свою чергу, спрямовують їх у відповідні місця для інкасо. Розрахунки завершуються внесенням записів на рахунки, які депозитні установи зберігають у резервних банках.
    Послуги щодо здійснення електронних платежів. ФРС забезпечує два види електронних платежів: телеграфні перекази і послуги автоматизованої розрахункової палати. Перший із них традиційно використовується при здійсненні нерегулярних і значних платежів. Другий - для часто повторюваних платежів - зарплати службовцям фірм, страхових виплат, зарплати державним військовим та цивільним чиновникам і соціальних виплат; а також дедалі більш спеціалізовано - наприклад, для розрахунків фірм зі своїми представниками.
    Зростаюча увага приділяється в останні роки безпеці та оперативному здійсненню послуг ФРС щодо електронних платежів. Застосовуються і розвиваються складні технічні процедури для Дальшого підвищення безпеки платіжних операцій.
    Стан економіки та ефективність монетарної політики значною мірою залежать від міцності фінансової системи. Тому конгрес поклав на ФРС більшу частину відповідальності за цілісність державних фінансових інституцій. Система також здійснює безпосередній нагляд за діяльністю депозитних установ, ділячи відповідальність за це з іншими федеральними органами та органами штатів.
    ФРС контролює та перевіряє діяльність банків штатів - членів ФРС, холдингових компаній, закордонних філій американських банків і американських філій закордонних банків (рис. 5.1).
    Система також відіграє важливу роль у дотриманні законів, що стосуються фінансових операцій споживачів. Найвідоміші з цих законів - закон про рівні кредитні можливості і закон про чесність у кредитних відносинах.
    Крім того, перевіряючи діяльність банків і розглядаючи їхні звернення стосовно відкриття нових філій, злиття чи нових придбань, Система враховує потреби в кредитах верств населення, що обслуговуються даними інституціями.
    Кредитор останньої інстанції. Через свої "дисконтні вікна" резервні банки можуть забезпечити значну ліквідність фінансовим інституціям. Позичаючи кошти під заставу, Система може не лише краще здійснювати монетарну політику, а й допомагати захищати надійність та міцність фінансової системи.
    Стан економічної активності та рівень цін пов'язані з масштабами витрачання грошей. Зростаючі видатки вимагають або збільшення грошової маси, або пришвидшення обігу грошей. Оскільки кожен долар витрачається багато разів протягом року, зростання чи зменшення пропозиції грошей може зумовити зміни в їх витратах, що матиме величезний вплив на рівень цін та рівень економічної активності.
    ФРС здійснює вплив на економіку насамперед через величину резервів, які депозитні установи зобов'язані тримати відповідно до своїх вкладів. Якщо Система вирішує змінити величину резервів, це впливає на пропозицію грошей, наявність кредитів, ставки відсотка і через них - на масштаби видатків. Вплив політики
    ФРС, насамперед, стає відчутним на ринках депозитів, але він швидко поширюється на всю фінансову структуру країни, її економіку, а часто і на економіку всього світу
    Монетарна політика ФРС
    ФРС використовує кілька важливих засобів впливу на зростання пропозиції грошей, інших фінансових змінних і на рівень економічної активності. Найважливішими з її знарядь є операції на відкритому ринку, дисконтна ставка та резервні вимоги, усі вони впливають на загальну величину грошової маси і кредитів та на загальний рівень відсоткових ставок. Окрім цих головних засобів, ФРС купує і продає американські долари та іноземну валюту на валютних ринках, а також установлює додаткові вимоги для певних типів акцій та облігацій.
    Операції на відкритому ринку. Операції на відкритому ринку є найефективнішим і найважливішим знаряддям політики ФРС. Кожна купівля або продаж мають безпосередній вплив на величину резервів у банківській системі, а через них і на економіку в цілому. Купівлі збільшують резерви і полегшують доступність кредиту, бо ФРС платить за цінні папери, кредитуючи резервні рахунки депозитних установ покупців. Навпаки, продажі зменшують резерви й утруднюють доступність кредитів, бо Система вилучає частину резервів банків-продавців.
    Операції бувають двох видів: наступальні та захисні. Наступальні мають на меті збільшення або зменшення величини резервів для полегшення чи ускладнення отримання кредиту, а захисні слугують Для нейтралізації впливів на резерви з боку інших факторів.
    Дисконтна ставка. Мабуть, жодне з інших знарядь монетарної політики не є так широко відомим і водночас недостатньо з'ясованим, як дисконтна ставка, - ставка, що її сплачують депозитні установи за свої позики в резервних банках. Рішення про зміну дисконтної ставки приймає Рада директорів кожного окремого резервного банку, але воно підлягає затвердженню Радою керуючих. Така координація веде до приблизно одночасної зміни дисконтної ставки в усіх резервних банках.
    Зміни дисконтної ставки мають чималий вплив на умови отримання кредитів і, отже, на економіку загалом. Підняття дисконтної ставки, наприклад, веде до подорожчання позики в резервних банках для депозитних установ. Це подорожчання може стимулювати продаж ними короткострокових цінних паперів замість використання дисконтних пільг. Такий продаж знижує ціни на короткострокові цінні папери і веде до зростання короткострокових відсоткових ставок. Крім цього, вища вартість отримання коштів може примусити депозитні установи прискіпливіше розглядати прохання про надання позик і сповільнити зростання їх кількості. І навпаки, зниження дисконтної ставки в кінцевому підсумку призводить до зростання ціни на короткострокові цінні папери і зниження за ними відсоткових ставок.
    Резервні вимоги. Третім важливим способом впливу ФРС на загальну ситуацію з грошима і фінансами є право Ради керуючих змінювати резервні вимоги - підвищувати або знижувати відсоток резервів, які депозитні установи зобов'язані зберігати. Зниження встановленої величини резервів, наприклад, збільшує надлишок резервів і стимулює економічну активність, тоді як підвищення її має зворотний вплив. Як потенційно потужне знаряддя резервні вимоги рідко змінюються при здійсненні монетарної політики, оскільки зміни їх можуть завдати більше шкоди і банківській системі, і ринкам грошей та капіталів, ніж операції на відкритому ринку.
    Додаткові вимоги. Додаткові вимоги встановлюються Радою керуючих і стосуються певного відсотка платежів готівкою, якого повинні дотримуватися покупці при отриманні позик для купівлі деяких видів цінних паперів.
    Хоча додаткові вимоги можуть активно використовуватись як знаряддя монетарної політики, на практиці Рада керуючих змінює їх тільки інколи.
    Операції з іноземною валютою. З метою поліпшення міжнародної ліквідності і нейтралізації тимчасово небажаного напливу іноземного капіталу Система також час від часу здійснює купівлю і продаж іноземної валюти. Баланс у міжнародних розрахунках досягається або на ринку, або шляхом "обміну" з іноземними центральними банками, які кредитують рахунки Системи у своїх записах в обмін на аналогічні доларові кредити в записах ФРС.
    Оскільки операції з іноземною валютою мають великий вплив і на іноземну, і на вітчизняну валюту, вони, природно, повинні здійснюватися в тісній співпраці з відповідними повноважними органами інших країн. Оскільки відповідальність за стан справ у цій сфері несе і Міністерство фінансів, такі операції повинні тісно координуватися з його діями, які безпосередньо втілюються в життя Нью-Йоркським федеральним резервним банком як представником Міністерства фінансів.
    Координує застосування певних знарядь монетарної політики головним чином Федеральний комітет відкритого ринку - найважливіший форум з питань політики ФРС. Комітет збирається на засідання регулярно приблизно один раз у шість тижнів, а за необхідності і частіше, для формування політики Системи. Окрім семи членів Ради керуючих, до Комітету входять ще п'ять президентів федеральних резервних банків, один з яких є президентом резервного банку Нью-Йорка. Президенти інших резервних банків працюють у Комітеті за принципом ротації. У роботі комітету також беруть участь представники ФРС із комітетів відкритого ринку та іноземних рахунків, деякі старші чиновники Ради керуючих і по одному зі старших економістів кожного федерального резервного банку. Таким чином, і ті, хто формує політику комітету, і їхні головні радники, і ті, хто втілюють у життя цю політику, постійно поінформовані про завдання політики Системи.
    Засідання Комітету, як правило, розділяються на чотири частини: огляд останніх дій керуючих комітетами Системи, обговорення загальної економічної ситуації, обговорення фінансової ситуації і можливих варіантів монетарної політики і, нарешті, голосування з приводу монетарної політики членами Комітету. Дискусії відбуваються в досить вільній атмосфері, і розбіжність у поглядах часто буває значною. Двічі на рік згідно з існуючим законодавством Комітет формулює довгострокові цілі монетарної Політики і доповідає про результати роботи конгресу. У період між засіданнями чиновники Ради керуючих і члени Комітету постійно співпрацюють із Нью-Йоркським резервним банком з допомогою телефонних консультацій. За необхідності телефонне засідання всього Комітету може бути скликане в дуже короткий термін, і кожен може в будь-який час висловити своє невдоволення з приводу того, як виконуються інструкції Комітету. Крім Щоденних контактів, постійно розповсюджуються численні довідкові матеріали для забезпечення максимальною кількістю інформації людей, що розробляють політику Системи.
    Слід зауважити, що монетарна політика ФРС має певні обмеження та переваги.
    Обмеження. Формулювання монетарної політики є дуже Складним завданням, також складно визначити обмеження, яким ця політика повинна підлягати. Фактична економічна стабільність потребує не лише розсудливої монетарної політики, й правильних фіскальних заходів - у який спосіб держава збирає податки, витрачає гроші й виплачує свій борг - і достатнього рівня конкуренції в економіці. Очевидно, що ускладнення можуть трапитися в кожній з трьох перелічених сфер, тому важко досягти постійної досконалої стабільності.
    Переваги. Незважаючи на свої недоліки, монетарна політика має певні переваги над двома альтернативними видами стабілізаційної політики - фіскальною політикою та прямим контролем. По-перше, вона є неупередженою і майже не перешкоджає свободі ринку. По-друге, монетарна політика є гнучкішою за інші інструменти стабілізаційної політики. І, по-третє (це, мабуть, найважливіше), Конгрес надійно захистив ФРС від повсякденного політичного тиску, що дає їй можливість діяти відповідно до інтересів економіки держави.
    Комерційні банки. Загальна кількість комерційних банків становить біля 10 тис., причому має місце тенденція до скорочення їх числа. Майже 40% комерційних банків - члени ФРС. У США немає єдиного банківського законодавства. Ті комерційні банки, які у своїй діяльності підпорядковані вимогам національних законів, та чартер (дозвіл) на банківську діяльність отримали від національних органів влади, називаються національними, а ті, що підпорядковані вимогам окремих штатів, від яких вони отримали чартер, - штатними. Найпотужніші комерційні банки - Сітікорп, Бенк оф Амеріка, Чейз Манхеттен бенк та ін.
    До недавнього часу банківське законодавство обмежувало можливості прямої концентрації банків через створення мережі філій. Тому у післявоєнний період у США поширеними були приховані форми концентрації, такі як кореспондентські зв'язки, "банківські ланцюги", холдинг-компанії. Банківське законодавство США тривалий час забороняло відкриття відділень за межами штату, у якому містилася головна контора банку, у деяких штатах банкам взагалі було заборонено мати відділення. Лише за останній час можна спостерігати зростання чисельності філій та зменшення загальної кількості юридично незалежних банків (колишні дочірні банки перетворюються на філії та відділення).
    Але й раніше великі монополії намагалися обійти цю заборону через створення холдинг-компаній, які скуповують акції юридичне незалежних банків та ставлять їх під свій контроль. У 70-80-ті роки більшість банків стали членами холдингових компаній - однобанківських або багатобанківських.
    У США донедавна існували також деякі обмеження на виконання операцій комерційними банками. Насамперед це стосується операцій, пов'язаних із інвестиціями банків та гарантуванням розміщення корпоративних цінних паперів, усього комплексу послуг зі страхування, брокерських операцій з нерухомістю та деяких ін. Але останнім часом спостерігається деяке послаблення в цих обмеженнях.
    Значний вплив на діяльність комерційних банків мав Закон 1980 р. "Про дерегулювання депозитних установ та контроль за грошовим обігом". Цей закон ліквідував основний стимул для банків залишатися поза ФРС - більш низькі вимоги до банківських резервів. Зараз усі депозитні установи США (комерційні банки, кредитно-ощадні банки, ощадно-позичкові асоціації, кредитні спілки та ін.) повинні мати однаковий відсоток своїх чекових та страхових депозитів або у формі готівки у видатковій касі, або у формі депозитів у Федеральних резервних банках.
    У США протягом багатьох років складалася бюрократична розгалужена система контролю як на Федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Існують два загальні принципи банківського регулювання в США: забезпечення стабільності та запобігання краху банків; обмеження концентрації капіталу в руках небагатьох кредитних установ та запобігання монопольного контролю за грошовим ринком.
    Контроль на федеральному рівні здійснюють казначейство, ФРС, Контролер грошового обігу (за національними банками), Федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД). Контроль на штатному рівні покладено на банківські департаменти штатів.
    На діяльність американських банків, крім спеціальних органів контролю, впливають також рішення інших урядових органів: Міністерства юстиції (злиття), Комісії з бірж та цінних паперів (допуск на біржу та емісія акцій), Федеральної торговельної палати (обслуговування споживачів) та ін.
    Є також і неурядові органи контролю за роботою окремих груп кредитних установ (наприклад, Американська асоціація банкірів, Асоціація незалежних банків та ін.).
    Особливе місце в системі органів контролю посідає ФКСД, яку було створено у 1934 р. Це найважливіший крок у розвитку банківського законодавства США з часу створення ФРС. Усі банки - члени ФРС зобов'язані вступити до цієї корпорації, інші - за бажанням. Знак ФКСД (FDIC), який можна бачити в будь-якій фінансовій установі США, став символом довіри. У разі банкрутства банку страхове відшкодування становить 100 тис. дол. США.
    ФКСД було створено з метою захисту вкладників від фінансових втрат, а також для запобігання масовому вилученню внесків. Головною місією ФКСД є підтримання стабільності і суспільної довіри до фінансової системи нації.
    ДОВІДКА
    Велика Депресія 1929-1933 pp. призвела до фінансового хаосу в Америці. Більш ніж 9000 банків припинили діяльність лише за період з жовтня 1929 до березня 1932 р. під час краху фондового ринку. У цей час президентом країни став Франклін Делано Рузвельт. Банківська система перебувала у кризовому стані ще до Рузвельта, але саме він через 48 год. після своєї інавгурації проголосив "банківські канікули" доти, доки не буде відновлена стабільність. Серед усіх заходів, вжитих конгресом щодо відновлення стабільності, була й організація ФКСД у червні 1933 р. Ідея полягала в тому, щоб забезпечити державні гарантії депозитам для безпеки заощаджень клієнтів за певних обмежень та їх повернення на першу вимогу. З моменту початку роботи ФКСД (1 січня 1934 р.) жоден "депозитарій" - власник депозитного рахунку - при банкрутстві банку не втратив ані цента зі своїх застрахованих заощаджень.
    ФКСД виконує такі функції:
     страхує депозити на суму до 100 000 дол. Практично в усіх банках і ощадних асоціаціях (так званих позиково-ощадних асоціаціях) США;
     проводить санацію банків-банкрутів;
     сприяє безпеці та надійності страхування депозитних установ та американської фінансової системи шляхом визначення, моніторингу та оптимізації ризиків.
    ФКСД здійснює реальний контроль за банками, які страхують свої депозити. У разі необхідності ця установа може надати допомогу банку, який опинився у скрутному становищі, а саме:
     надати кредит для злиття цього банку з іншим, більшим;
     поручитися за банк, перерахувавши на його рахунок кошти;
     провести процедуру банкрутства із виплатою максимальної суми страхового відшкодування.
    Щорічні внески банків зростають. Останнє підвищення відбулося в 1991 р. Розмір страхової премії було підвищено до 23 центів на 100 тис. дол. депозиту. Зараз у середньому вони становлять 0,15% загальної суми депозитів. Цей відсоток диференціюється залежно від ступеня ризикованості діяльності кожного окремого банку та його фінансового стану. Але законодавчо встановлений ліміт - 0,325%. Сумарні вклади в усіх банках, застрахованих ФКСД, на кінець 1995 р. перевищили 250 млрд дол., страховий фонд становив 22 млрд дол.
    ФКСД має статус незалежного агентства федерального уряду. Управління здійснюється радою директорів, яка складається з п'яти членів, котрі призначаються Президентом та затверджуються сенатом. ФКСД підлягає аудиту, який проводиться Головним бюджетно-контрольним управлінням під наглядом Конгресу.
    ФКСД керує двома федеральними фондами страхування депозитів - Фонд страхування банків та Фонд страхування ощадних асоціацій. Депозити більшості комерційних і ощадних банків страхуються у Фонді страхування банків. У 1989 р. Конгрес створив Фонд страхування ощадних асоціацій як правонаступника Федеральної кредитно-ощадної страхової корпорації. На ФКСД було покладено відповідальність за управління цими двома фондами. Обидві програми страхування депозитів підтримуються урядом США.
    ФКСД отримує асигновані конгресом бюджетні кошти для виконання своєї місії. Кошти на ці цілі формуються за рахунок внесків на страхування депозитів, які сплачують банки й ощадні асоціації, а також за рахунок доходів за казначейськими зобов'язаннями.
    Коли ФКСД починала свою діяльність у 1934 p., страхове відшкодування в разі банкрутства становило 2500 дол. США. З березня 1980 р. воно збільшилося та досягло 100 000 дол. США на одного вкладника. Сума страхування депозиту обмежена сумою самого депозиту і не включає цінних паперів, внески до інвестиційних фондів відкритого типу та ін.
    З метою захисту власника депозитного рахунку ФКСД негайно реагує на випадок банкрутства застрахованого банку або кредитно-ощадної асоціації. Діяльність таких установ припиняється уповноваженими органами - Управлінням контролера грошового обігу або Управлінням з нагляду за ощадними установами. Завдання ФКСД полягають у тому, щоб:
    - сплатити власникам депозитних рахунків збанкрутілих банків компенсацію, яка не перевищує ліміт в 100 000 дол.;
    - вивільнити якомога більше коштів з активів збанкрутілого закладу (здебільшого з таких активів, як кредити, нерухомість, цінні папери) для того, щоб поповнити страховий фонд, а також мінімізувати збитки, завдані клієнтам, які не захищені страховим фондом, наприклад, незастраховані вкладники (сума вкладу яких перевищує 100 000 дол.).
    ФКСД має кілька варіантів щодо відновлення проблемних установ, але за законом у кожному випадку використовується варіант з найменшими витратами. Варіант, який застосовується найчастіше, називається "угодою про купівлю та прийняття зобов'язань". У
← назад зміст вперед →


 
 
© www.Chitalka.net.ua