Головна сторінка

Студентська бібліотека "Читалка"

Документалістика
Екологія
Економіка
Етика
Етнополітологія
Зовнішня політика
Історія
Історія правознавства
Культурологія
Логіка
Медицина
Міжнародні відносини
Мовознавство
Наукові дослідження
Педагогіка та психологія
Політичне лідерство
Політичне прогнозування
Політичний аналіз
Політологія
Правознавство
Релігієзнавство
Соціологія
Теорія політики
Філософія
Цивільна оборона
Словники
 

Грошово-кредитні системи зарубіжних країн (І.В. Шамова)
   

Кредитна система Німеччини.


   Загальний огляд.
    Кредитна система Німеччини відображає модель порівняно жорсткої грошово-кредитної політики, незважаючи на широкі політичні права регіонів, які входять до федерації. Особливості пов'язані також з тим, що всі основні функції фінансового посередництва сконцентровані в універсальних банках (комерційних банках та ощадних касах), які не спеціалізуються на окремих операціях, як це роблять кредитні установи США та Японії
    Зараз у Німеччині створена високорозвинута банківська система. До неї входять близько 300 банків, 700 ощадних кас та жироцентралів, 2,5 тис. кооперативних банків ("Фольксбанк", "Райфейзенбанк") та ін. Контроль за їх діяльністю здійснює Федеральне управління контролю (підпорядковане Міністерству фінансів).
    Банківська система Німеччини - одна з найбільш розвинутих на європейському континенті. За насиченістю банківськими установами (чисельність мешканців на 1 банківську установу) країна поступається лише Швейцарії (1633 проти 1631) та значно перевищує інші країни Європи. Такі результати вражають, особливо коли взяти до уваги, що після Другої світової війни Німеччині довелося, по суті, створювати нову кредитну систему. Військові адміністрації США, Великобританії та Франції перешкоджали створенню єдиної банківської системи. Так, філіям провідних банків дозволялося проводити операції лише в межах своїх окупаційних зон. Тільки після втручання федерального уряду в 1950 р. були створені юридичні та організаційні передумови для функціонування трьох провідних банків країни - Дойче банк, Дрезднер банк і Коммерцбанк.
    Репутація Німеччини як провідного банківського центру світу насамперед пов'язана із досконалістю банківського законодавства. Закони, які регулюють банківську діяльність, поділяються на дві групи: загальні, тобто обов'язкові для кредитних установ на території всієї країни, та особливі - обмежені територією окремих федеральних земель.
    До першої групи належать: "Закон про кредитну справу" (остання редакція 1993 p.), "Закон про Німецький Федеральний банк" (в редакції 1992 р.) та ін. До другої групи входять закони, що видаються урядами федеральних земель (ландтагами) та регулюють діяльність кредитних установ регіонального рівня, наприклад Закони про ощадні каси, які перебувають у компетенції ландтагів.
    "Німецький Федеральний банк (Дойче Бундесбанк)
    Головною ланкою банківської системи Німеччини є Німецький федеральний банк, який було створено згідно з "Законом про Німецький Федеральний банк" (1957 р.) шляхом об'єднання центральних банків земель із Банком німецьких земель (1948 р.) та Центральним західноберлінським банком. Основний капітал банку - 230 млн німецьких марок - належить Федерації. Але остання прав, які б зачіпали незалежність банку, не має. Відповідно до закону 1957 р. Центральний банк зобов'язаний підтримувати загальну економічну політику Федерального уряду, але при виконанні повноважень, наданих йому цим Законом, він є незалежним від вказівок уряду.
    Структура банку складається з трьох рівнів. Перший рівень утворює директорат (головна контора), розташований у Франкфурті-на-Майні. Другий рівень складають центральні банки земель, які після утворення Німецького федерального банку перетворилися в його головні управління. Проте свою назву центральних банків земель вони зберегли. Третій рівень утворюють філії (головні відділення та відділення) Федерального банку у великих населених пунктах.
    Керівними органами Німецького федерального банку є Рада центральних банків, Рада директорів та правління центральних банків земель.
    Дойче Бундесбанк є емісійним центром країни, кредитором останньої інстанції для комерційних банків та держави. До його компетенції належить управління золотовалютними резервами країни. Головним завданням банку, визначеним Законом, є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - німецької марки.
    З 1 січня 1999 р. Дойче Бундесбанк, виконуючи положення Маастрихтської угоди про створення Європейського валютного та економічного союзу та уніфікації інструментарію грошово-кредитного регулювання, передав значну частину своїх повноважень, особливо що стосується грошово-кредитної політики, спеціально створеному Європейському центральному банку, увійшовши до системи європейських центральних банків (ЄСЦБ).
    З моменту створення Європейської системи Центральних банків (ЄСЦБ) § 3 Закону про Дойче Бундесбанк визначає своє завдання так: "Бундесбанк як Центральний банк Федеративної Республіки Німеччини є складовою ЄСЦБ. Він бере участь у цій системі, забезпечує цінову стабільність євро та здійснює платежі в країні та за її межами. Бундесбанк як центральний банк проводить спільну монетарну політику ЄСЦБ в Німеччині". Із вступом Дойче Бундесбанку до ЄСЦБ його організаційна структура майже не зазнала змін, але вони, безумовно, передбачені.
    Банк повністю відмовився від касового кредитування державних органів федерального рівня, надавши їм можливість вести свої бюджетні рахунки за вибором: або в системі центрального банку, або в приватних комерційних банках (до цього часу рахунки державних установ були лише в Дойче Бундесбанку).
    Банк активно кредитує-комерційні банки. Найбільш поширена форма кредитування - операції РЕПО (40% активів банку), на другому місці - редисконтування векселів і надання ломбардних кредитів.
    Дойче Бундесбанк згідно з Законом виконує й інші завдання; організовує та здійснює розрахунки всередині країни та з іншими країнами; разом із Федеральним відомством із контролю за кредитною справою через мережу своїх відділень контролює діяльність банків, регулює курс національної грошової одиниці до іноземних валют.
    Другий рівень кредитної системи. Другий рівень кредитної системи Німеччини складають універсальні та спеціалізовані банки. За формою власності вони можуть бути приватними, кооперативними або публічно-правовими інституціями. Лише приватні банки, як і раніше, ставлять собі за мету насамперед виробничо-господарську діяльність. Саме вона є головним джерелом їхніх прибутків. Кооперативні банки спрямовують діяльність на заохочення своїх членів з метою створення сприятливих умов для вкладників.
    Формальною метою публічно-правових кредитних установ є "суспільне доручення" - заохочувати накопичення заощаджень і сповна забезпечувати приватних клієнтів, а значить і економіки, дешевими банківськими послугами. Практично жорстка банківська конкуренція надзвичайно зблизила діяльність різних банків, і сьогодні важко визначити різницю у цільовій спрямованості окремих банківських груп.
    Універсальні банки посідають провідне місце у кредитній системі країни. Вони здійснюють усі види банківської діяльності (у тому числі операції з цінними паперами). До них, за статистикою Німецького федерального банку, належать приватні комерційні банки ("гросбанки", регіональні банки, приватні банкіри та філії іноземних банків), кооперативні кредитні установи ("Райфазен" та "Фольксбанк"), державні кредитні установи (ощадні каси та жироцентралі).
    Головні серед них - "гросбанки": "Дойче банк", "Дрезднер банк" і "Коммерцбанк". Це акціонерні товариства, кожне з яких має від 200 до 300 тис. акціонерів. Ці банки мають досить розгалужену мережу філій - 3,5 тис. їх діяльність виходить далеко за межі надання кредитів. Особливі позиції цих банків у кредитній . системі пояснюються їх місцем у структурі фінансового капіталу та зв'язками з монополіями інших галузей. Саме тут виявляється найбільш тісне зрощення банківського та промислового капіталів. Це здійснюється через емісію цінних паперів, придбання акцій з метою одержання контрольного пакету акцій промислових компаній. Кожен із "гросбанків" очолює фінансову групу, що з'явилася на базі зрощування з промисловими концернами Сіменса, Фліка, Тісена, Крупа та ін. Ці фінансові групи тісно пов'язані з фінансовими групами Моргана та Рокфелера у США, Ротшільда у Великобританії та ін.
    Невелика прибутковість активів німецьких банків пояснюється багатьма причинами. Однією із них є великі вкладення у мало-дохідні акції промислових та фінансових компаній, які залишилися з 50-60-х років. У ці роки, коли німецька економіка розбудовувалась після Другої світової війни, система перехресного володіння акціями, так само як і великі вкладення банків у капітал промислових підприємств, стала одним із механізмів післявоєнного будівництва. Однак до кінця 90-х років вона втратила більшість своїх переваг і вже розглядалася спеціалістами як гальмо у розвитку фондового ринку країни. Банки також хотіли б позбутися "баласту" у своїх інвестиційних портфелях, але цьому заважали податки. Перепродаж пакету акцій обкладався податком, ставка якого доходила до 53%. З 1 січня 2001 р. німецький уряд скасував оподаткування під час продажу пакетів акцій від однієї компанії до іншої. Це дозволить банкам розпродати найменш цінні активи та отримати значні вільні кошти.
    Усі банки прямо або через філії виконують весь набір банківських операцій. Крім того, зазначені вище три великі банки мають обов'язкові окремі філії в Берліні. Різноманітні міжнародні послуги великих банків здійснюються через потужні банківські відділення в самій Німеччині, які виконують операції за кордоном, і дочірні організації, розташовані в усьому світі, а також їхні філії та представництва в інших країнах. Дойче Банк було засновано в 1870 р. Нині сукупні активи всієї банківської групи наблизилися до 1 трлн євро. Акції цього банку є одними з найбільш ліквідних у світі, ними володіють близько 0,5 млн інвесторів.
    Дойче Банк, крім своєї власної мережі філій і Берлін Дойче Банку, об'єднує (беручи до уваги тільки те, що було консолідовано):
     дві комерційні філії;
     три іпотечні філії;
     філії з керування організаціями з питань колективного вкладення ринкових цінних паперів;
     філії лізингових компаній;
     "будівельно-ощадну касу" для надання житлового кредиту;
     страхову компанію;
     "інвестиційний банк", що спеціалізується на злитті-поглинанні;
     49 банківських і фінансових філій за кордоном, серед яких відомий англійський діловий банк Морган Гренфел, куплений у 1989р.
    Дрезднер Банк за тих самих умов, крім Берлін Дрезднер Банку об'єднує:
     банківські комерційні філії;
     Ландесбанк (Ольденбург);
     п'ять іпотечних банків;
     ощадну касу для житлового будівництва;
     товариство з вкладення і керування капіталами або фінансовими фондами і нерухомістю;
     дев'ять банків та біля тридцяти фінансових філій за кордоном. Великою подією останнього часу стало злиття страхового холдингу Альянс з універсальним банком Дрезднер Банк. До злиття Альянс володів 21% акцій Дрезднер Банку, а сам Дрезднер Банк мав 6-відсбткову частину в Альянсі.
    І, нарешті, Коммерцбанк за тих самих умов, крім своєї берлінської філії, об'єднує:
     комерційний банк;
     іпотечний банк;
     ощадну касу для житлового будівництва;
     дві філії з лізингу;
     філії з фінансового управління і філії з надання земельного кредиту;
     дві філії з пайовою участю в капіталі;
     дев'ять банків і три фінансові товариства за кордоном.
    Приватним комерційним банкам належить вагоме місце у кредитній системі. Це найстаріші банки; 20 із тих, що функціонують нині, були створені у XVIII ст. Сектор приватних комерційних банків ФРН охоплює близько 350 більш-менш універсально діючих приватних установ, які мають більше як 7 тис. філій і більше 200 тис. співробітників. До складу цього сектора входять, окрім "гросбанків", близько 200 регіональних та інших банків, близько 80 приватних банкірів і приблизно 60 філій іноземних банків. Вирішальним критерієм належності до приватної банківської справи, незалежно від майнових відносин, є організаційно-правова форма.
    Приватні банки часто мають форму повного торговельного товариства або командитного товариства; на них припадає не більше 6% усього обсягу банківської діяльності, але їх реальний вплив значно вищий зазначеної цифри. Основною діяльністю приватних банків є операції з цінними паперами, управління майном, операції з нерухомістю і спеціалізоване фінансування. Основними приватними банками є такі:
     "Сол Оппенгейм", - найбільший приватний банк, у 1986 р. його баланс становив 12,6 млрд марок;
     "Трінкхаус та Берхартд" сьогодні є філією Midland Bank, баланс - 5,9 млрд марок;
     "Мерх Фінк", філія Barclays Bank, баланс - 3,8 млрд марок;
     "Банкхаус Херманн", баланс - 2,8 млрд марок. Кредитні установи співпрацюють з усіма сферами економіки і різними верствами населення.
    До групи приватних комерційних банків входять також філії іноземних банків. Загальний рівень діяльності інших країн на фінансовому ринку Німеччини досить високий. Про це свідчить той факт, що у ФРН функціонують більше як 300 іноземних кредитних установ з понад 50 країн. Вони мають майже 1000 філій, які функціонують у формі дочірніх кредитних установ, філій та представництв, участі в інших підприємствах.
    Регіональні та інші комерційні банки - провінційні банки, їх діяльність донедавна була обмежена якимось регіоном або галуззю, нині вона поширюється на всю територію Німеччини та за її межі. Узяті разом, вони перевершують за обсягом активів "велику трійку", але поступаються їй за концентрацією та централізацією капіталів і значенням в економіці. Основою їх активних операцій є короткострокове та середньострокове кредитування промисловості за контокорентом. Виділяються "Байєрише іпотекен унд вексельбанк", "Байєрише ферайнсбанк". Крім трьох банків-гігантів, у Німеччині існує приблизно 200 універсальних банків, так званих регіональних, і ці банки мають 2500 відділень. Як випливає з їх назви, у регіональних банків досить обмежена сфера діяльності, проте деякі з них поширили свою діяльність на всю територію Федеративної Республіки Німеччини і навіть за її межі. Частина цих банків є іпотечними, тому що вони надають значні іпотечні кредити і здійснюють емісію іпотечних облігацій.
    Група регіональних банків та інших кредитних установ, за винятком трьох банків з великою кількістю філій, охоплює всі банки, діяльність яких здійснюється на базі правових форм акціонерних товариств (AG), акціонерних командитних товариств (KGA) і товариств з обмеженою відповідальністю (GmbH).
    Великі банки цієї групи провадять ділову діяльність у такий самий універсальний спосіб, що й три банки з великою кількістю філій, і не обмежують свої послуги лише певним регіоном.
    Найзначнішими серед цих банків є такі:
     Байєрише Верейнсбанк. Він уклав договір про спільну діяльність із "Банко де Сабадел" в Іспанії. Крім того, цей банк придбав контрольний пакет акцій у банку Верейнс-Гамбург унд Вест-банк у липні 1990 р. Спільний капітал цих двох банків, цілком імовірно, дорівнює капіталу "Коммерцбанк".
     Байєрише іпотекен унд Вексельбанк - банк, заснований у 1835 р. Він раніше всіх інших банків котирувався на біржі; до 1876 р. цей банк виконував функції Емісійного банку Королівства Баварії.
    Ці два банки мають високу міжнародну репутацію. У їх розпорядженні густа мережа банківських філій як усередині країни, так і за кордоном.
    Банк фюр "Гемейнвіртшафт" є регіональним не в географічному значенні цього слова, а скоріше в "соціальному": це банк профспілок. Цей банк, так само процвітаючий, як і профспілки.
    Функції універсальних банків також виконують державні кредитні установи: ощадні каси та жироцентралі. У пасивах ощадних кас - ощадні вклади, в активах - довгострокові іпотечні кредити. Важлива риса їх діяльності - кредитування комерційних банків. Установи ощадних кас ведуть 36,4 млн жирорахунків.
    Жироцентралі, або земельні банки (12), також є філіями Німецького федерального банку, центрами ощадних кас та великими комерційними банками (наприклад, "Вестдойче ландесбанк", "Байерише ландесбанк"). Очолює систему ощадних кас та жироцентралей Німецька жироцентраль - "Німецький комунальний банк" ("Дойче жироцентрале - Дойче Комунальбанк"). Усі вони мають статус публічно-правових установ.
    Група публічно-правових комерційних банків за останні 50 років значно збільшилась і налічує понад 700 ощадних кас та жироцентралей. їх питома вага у загальному обсязі всіх комерційних банків сьогодні становить майже половину. Раніше діяльність ощадних кас зводилась тільки до акумулювання заощаджень і надання кредитів під заставу реальних цінностей. Сьогодні зони набули характеру універсально діючих комерційних банків, незважаючи на те, що традиційне завдання цих установ усе ще залишається основою їхньої комерційно-політичної діяльності. На базі 19 філій вони забезпечують банківську мережу. 12 жироцентралей є центральними установами ощадних кас у даній сфері. Вони управляють їхніми ліквідними активами і здійснюють операції у сфері банківських послуг. Наприклад, розрахунки з іншими країнами. Поряд із цими традиційними завданнями, починаючи з 60-х років жироцентралі дедалі більше беруть участь у здійсненні широкомасштабних промислових угод і в зовнішньоторговельних угодах. Залежно від історичних умов їх створення жироцентралі є комунальними банками чи банками федеральних земель.
    Статистика Німецького федерального банку до комерційних банків відносить також і приватні банкіри. Це приватні комерційні банки, які не мають статусу акціонерних товариств. Розквіт їх припадає на першу половину XIX ст. У період фашизму більшість банкірських домів припинила своє існування (вони належали єврейським родинам).
    Такі кооперативні установи, як сільськогосподарські кредитні банки - "Райфазен" та народні - "Фольксбанки", а також центральні кооперативні банки виконують функції універсальних банків. Вони обслуговують дрібних та середніх підприємців, конкуруючи з іншими банками, обмежуються прийманням депозитів та здійснюють розрахунки. В основі створення кооперативного кредитного сектора Німеччини лежить ідея, яка виникла більш як 125 років тому, про "допомогу шляхом самодопомоги". Вона ґрунтується на єдності принципів самоврядування та солідарної відповідальності. Незважаючи на те, що їх діяльність зосереджується на отриманні безстрокових ощадних вкладів, а також на наданні короткострокових і середньострокових кредитів своїм членам (при цьому важливо зазначити, що обсяг довгострокових кредитів постійно збільшується), сьогодні кооперативні товариства пропонують універсальний асортимент послуг. Якщо раніше членами таких товариств були ремісники, особи, які займались промислом, та фермери, то тепер основна маса (більше ніж 11 млн членів) є представниками середніх верств населення, що працюють за наймом (робітники, службовці, чиновники).
    Німецькі універсальні банки сьогодні намагаються стати ще більш універсальними. По-перше, вони проникають у житлове кредитування, створюючи або поглинаючи ощадні каси, що надають житловий кредит ("Баушпаркассен"). Дрезднер Банк створив власну ощадкасу. Зі свого боку, Дойче Банк створив Дойче Банк Баушпаркассе АГ, купивши, крім того, агентства з продажу нерухомості.
    По-друге, німецькі банки, як і французькі, зближаються зі значними групами страхових компаній. Дойче Банк створив власну компанію зі страхування життя.
    Якщо говорити про інші сфери банківської діяльності, німецькі банки не змогли або не захотіли сприяти широкому застосуванню банківської картки. Ще менше вони просуваються в стандартизації карток на території країни, як це властиво французьким банкам. Спочатку вони створили картку Eurocheque, що мала гарантувати в Європі оплату європейських чеків; але вони зіткнулися, з одного боку, з неможливістю використання цієї картки за межами Європи, а з іншого боку - з її непридатністю для використання в банкоматах, у результаті чого з'явилася Єврокард, тісно пов'язана з Мастеркард, тоді як створення картки Visa відбувалося окремо.
    Спеціалізовані банки відіграють значну роль як з погляду їхніх загальноекономічних завдань, величини цих кредитних закладів, так і з огляду на їх питому вагу у загальному обсязі кредитування. Основна група спеціалізованих банків складається з приблизно 30 приватних іпотечних банків, спеціалізованих банків з надання кредитів на земельні ділянки та комунальних кредитів. Вони надають довгострокові кредити для фінансування житлового будівництва, модернізації житлових будинків, а також для промислових і сільськогосподарських вкладень під гарантію надання заставних прав на земельні ділянки. Другим основним видом діяльності цих установ є надання комунальних кредитів.
    Іпотечний кредит зародився у Німеччині та набув там значного поширення. До Першої світової війни провідну роль відігравав приватний іпотечний кредит, після її закінчення на перше місце виходить іпотечний кредит місцевих органів влади. Зараз у банківській системі Німеччини 30 акціонерних іпотечних банків та 10 державних. Іпотечні банки надають довгострокові кредити під заставу нерухомого майна. Вони мобілізують кошти шляхом реалізації застав кредитним інституціям, таким як ощадні каси та страхові товариства.
    Два кредитні заклади цієї групи спеціалізуються на фінансуванні суднобудування на базі середньострокових кредитів. Приблизно 10 публічно-правових іпотечних кредитних установ, як і приватні іпотечні банки, спеціалізуються на наданні іпотечних комунальних кредитів. Більше 30 приватних і публічно-правових ощадних кас, що надають кредити для індивідуального будівництва, здійснюють свою діяльність і у сфері фінансування власних будинків та квартир за принципом колективного накопичення заощаджень. Близько 30 кредитних гарантійних банків і товариств є установами самодопомоги середніх підприємств. Вони діють з середини 50-х років, їхнє головне завдання полягає в усуненні несприятливих умов для дрібних і середніх підприємств, що виникають у конкурентній боротьбі внаслідок їхньої порівняно слабкої фінансової спроможності.
    Два банки спеціалізуються на зберіганні цінних паперів і виконують завдання раціонального здійснення торгівлі ними. З цією метою вони тримають у кредитних установах, що входять до їх складу, накопичені резерви в різних видах цінних паперів і ведуть поточні рахунки.
    На початку 1990 р. розпочав комерційну діяльність поштовий банк як спеціалізований банк у сфері системи розрахунків і операцій за вкладами. До цього дві поштово-ощадні установи і 14 поштових жироцентралей діяли з правового погляду як несамостійні підприємства німецької федеральної пошти. Сьогодні поштовий банк, що має статус публічно-правового підприємства і є спеціальним майном федерації, може використовувати 20 тис. відділень на поштамтах і надає робочі місця для 20 тис. працівників.
    Серед державних кредитних установ з особливими завданнями - банки, які були створені федеральним урядом для виконання завдань, які або не можуть, або не бажають виконувати інші кредитні установи. Вони підпорядковані уряду та об'єднані у єдину групу лише за принципом спеціального призначення, хоча за характером діяльності, клієнтурою, змістом та операціями дуже різняться. Ці банки були створені після Другої світової війни з метою надання допомоги приватному сектору з боку держави. Кошти до цих банків надходять з державного бюджету та використовуються згідно з цільовим призначенням.
    Серед приблизно 20 таких кредитних установ, що здебільшого мають публічно-правовий статус, необхідно особливо відзначити акціонерне командитне товариство Аусфюркредит-Гезельшафт GmbH та кредитний заклад з відновлення (KfW). Обидві установи фінансують переважно експорт до країн, що розвиваються, а друга з них, крім цього, надає також кредити для капіталовкладень в економічно слабші регіони Німеччини чи в регіони з недостатньо розвинутою інфраструктурою. Інші кредитні установи надають підтримку державним програмам заохочення розвитку промисловості, стимулюють соціальне житлове будівництво, малі та середні підприємства, сільське господарство чи інші промислові галузі.
    Укладення валютного та економічного союзу у липні 1990 р. між двома німецькими державами висунуло цілу низку проблем, пов'язаних із необхідністю адаптації економічних структур НДР до механізмів ринкової економіки ФРН. З початком створення союзу Німецький федеральний банк взяв на себе повну відповідальність за фінансово-політичне регулювання. Федеральне відомство нагляду стало відповідати за банки в усій Німеччині. Банківська реформа була спрямована на повну адаптацію до системи, яка існувала у ФРН. Нині від банківської системи НДР залишилася лише мережа ощадних кас та кооперативних банків, які з допомогою західних інституцій перетворюються в універсальні банки.
← назад зміст вперед →


 
 
© www.Chitalka.net.ua